ДОЗВОЛИ
на експлуатацію стаціонарних джерел забруднення
Одним із важливих елементів, який повинен мати суб’єкт господарювання, який використовує стаціонарне джерело забруднення атмосферного повітря, є дозвіл на викиди забруднюючих речовин. Цей дозвіл не тільки є документом, що «дає зелене світло» на використання такого об’єкта, а й довідник для розрахунку екологічного податку.
Тому в цій статті розглянемо порядок отримання цього документа і обґрунтуємо його значення для суб’єктів господарювання.
Сергій ДЕЦЮРА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Для чого потрібен дозвіл
Нагадаємо, що відповідно до
п.п. 14.1.230 ПКУ та п.п. 1.15.5 Інструкції № 7 під стаціонарними джерелами забруднення атмосфери розуміють підприємство, цех, агрегат, установку або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти.Для використання стаціонарного джерела забруднення атмосферного повітря в господарській діяльності суб’єкти господарювання відповідно до
ч. 5 ст. 11 Закону про атмосферне повітря мають отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.Такий дозвіл є документом дозвільного характеру у розумінні
Закону про дозвільну систему.Дозвіл на викиди забруднюючих речовин відповідно до
п. 2 Порядку № 302 є офіційним документом, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Крім того, він містить вихідні дані, що дають змогу суб’єкту господарювання обчислювати екологічний податок, зокрема, в ньому перелічено забруднюючі речовини, які стаціонарне джерело викидає в атмосферне повітря.Тобто дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є документом, що дає право використовувати природні ресурси.
Видається
такий дозвіл суб'єкту господарювання — власнику стаціонарного джерела викиду, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші (п. 2 Порядку № 302).При цьому слід зазначити, що згідно з
п. 1.9 Інструкції № 108 під суб’єктом господарювання, який має отримати дозвіл, розуміють фізичну або юридичну особу, яка керує або контролює устаткування , в тому числі особа, якій згідно із законодавством передані права володіти та користуватися устаткуванням, а також забезпечувати його технічне функціонування. З цього можна зробити висновок, що у разі передачі в оренду стаціонарного джерела забруднення дозвіл на викиди має отримати орендар такого джерела забруднення. До аналогічного висновку дійшли і податківці в консультації, наведеній у «ВПСУ», 2008, № 40, с. 37.Крім цього, слід пам’ятати про особливості отримання дозволу на стаціонарні джерела забруднення, що розміщені в підрозділах чи філіях суб’єкта господарювання.
Про отримання дозволів у цьому випадку Мінприроди розповіло у
листі від 08.11.07 р. № 12052/11/10-07. У ньому воно наголосило, що кількість дозволів, які має отримати суб’єкт господарювання, залежатиме від того, де знаходяться підрозділи (філії) підприємства.Так, якщо підрозділи розташовані
в межах різних населених пунктів, суб'єкт господарювання отримує для кожного підрозділу окремий дозвіл.Якщо ж вони розміщені
в межах одного населеного пункту відстань між відокремленими підрозділами та основною територією підприємства не перевищує 500 метрів, то підрозділ і підприємство вважаються одним об'єктом, а тому суб’єкту господарювання варто отримати один дозвіл для відокремлених підрозділів. У разі, коли відокремлені підрозділи знаходяться на відстані понад 500 метрів від основної території підприємства, суб'єкт господарювання отримує для кожного підрозділу окремий дозвіл.Дозвіл суб’єктам господарювання видається
безоплатно територіальними органами Мінприроди за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п'ять років (п. 3 Порядку № 302).При цьому суб’єктам господарювання, які бажають отримати такий дозвіл, варто пам’ятати, що відповідно до
ч. 6 ст. 11 Закону про атмосферне повітря видають його органи Мінприрорди лише за умови:— неперевищення протягом терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки;
— неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
— дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.
Визначають вищезгадані критерії компетентні органи за результатами спостережень за станом атмосферного повітря або розрахунковими даними встановленої зони, де внаслідок причин об'єктивного характеру встановлено перевищення нормативів екологічної безпеки. Якщо на певній території нормативи перевищено, то для отримання дозволу суб'єктами підприємницької діяльності мають бути вжиті поетапні заходи зниження викидів забруднюючих речовин.
Порядок отримання дозволу
Механізм отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами регламентовано КМУ у
Порядку № 302. Відповідно до п. 4 цього Порядку для отримання дозволу суб'єкт господарювання має:—
оформити заяву;— підготувати
документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин. Ці документи відповідно до п. 1.3 Інструкції № 108 є невід'ємною частиною заяви на отримання дозволу на викиди і саме вони подаються разом із нею до органів Мінприроди;— провести
інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання;— провести
оцінку впливу викидів забруднюючих речовин на стан атмосферного повітря на межі санітарно-захисної зони;—
розробити плани заходів щодо: досягнення встановлених нормативів гранично допустимих викидів для найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин; охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; ліквідації причин і наслідків забруднення атмосферного повітря; остаточного припинення діяльності, пов'язаної з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, та приведення місця діяльності у задовільний стан; запобігання перевищенню встановлених нормативів гранично допустимих викидів у процесі виробництва; здійснення контролю за дотриманням встановлених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та умов дозволу на викиди;—
обґрунтувати розміри нормативних санітарно-захисних зон, провести оцінку витрат, пов'язаних з реалізацією заходів щодо їх створення;—
провести оцінку та аналіз витрат, пов'язаних з реалізацією запланованих заходів щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря;—
підготувати інформацію про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості та розмістити в місцевих друкованих ЗМІ повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян (п. 5 Порядку № 302).Крім вищеперелічених дій, суб’єкт господарювання для отримання дозволу має подати до територіального органу Мінприроди та установи державної санітарно-епідеміологічної служби
у письмовій та в електронній формі заяву і пакет документів, підготовлені відповідно до Інструкції № 108, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин.Перелік документів, які має подати суб’єкт господарювання, наведений у
розд. 2 Інструкції № 108. При цьому слід зазначити, що стаціонарні джерела забруднення, для яких розробляються документи на обґрунтування обсягів викидів забруднюючих речовин, відповідно до п. 1.6 Інструкції № 108 поділені на три групи. Залежно від того, до якої із цих груп відноситься стаціонарне джерело забруднення, такий перелік документів і має подавати підприємство. Так, зокрема:а)
перша група — об'єкти, які взяті на державний облік* і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися найкращі доступні технології та методи керування, подають усі документи, передбачені розд. 2 Інструкції № 108;б)
друга група — об'єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися найкращі доступні технології та методи керування, — документи, передбачені розд. 2, за винятком пп. 2.11, 2.15;в)
третя група — об'єкти, які не входять до перших двох груп — документи, передбачені розд. 2, за винятком пп. 2.3.1 — 2.3.5, 2.7.2, пп. 2.8, 2.10, 2.11, 2.14 — 2.16 цієї Інструкції.* Необхідність взяття на державний облік об'єктів, які завдають або можуть завдавати шкідливого впливу на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря, визначено ст. 31 Закону № 2707, порядок ведення такого обліку затверджений постановою КМУ від 13.12.01 р. № 1655.
Документи, які мають подаватися для отримання дозволу, містять відомості про суб’єкта господарювання, його місце знаходження, вид економічної діяльності, а також характеристику стаціонарних джерел забруднення, їх параметри, обсяги викидів тощо. Найжорсткіші вимоги встановлені для документів, що стосуються отримання дозволу об’єктами, які відносяться до першої групи.
Окремо звернемо увагу на отримання дозволів суб’єктами господарювання, які планують, або використовують таке стаціонарне джерело забруднення як
котельня, оскільки вони є найрозповсюдженішими серед всіх стаціонарних джерел забруднення атмосферного повітря.Порядок отримання дозволів на здійснення викидів котельнями Мінприроди виклало в
листі від 30.01.07 р. № 842/10/2-8. Зокрема, в цьому листі говориться про те, що котельні (теплові станції, які мають одну або декілька теплових установок, що споживають органічне паливо, і виробляють теплову енергію), для яких розробляються документи на обґрунтування обсягів викидів, для отримання дозволу необхідно розділити, як і всі стаціонарні джерела забруднення, на три групи:а)
перша група — котельні, у складі яких є технологічне устаткування (котлоагрегат, газотурбінна установка, установка комбінованого циклу тощо), яке призначене для виробітку теплової, механічної енергії, в тому числі і когенераційні установки, шляхом перетворення хімічної енергії палива, загальна сумарна потужність якого перевищує 50 МВт. Склад документів передбачено розд. 2 Інструкції № 108;б)
друга група — котельні, загальна сумарна потужність яких не перевищує 50 МВт і які взяті на державний облік. Склад документів передбачено розд. 2 Інструкції № 108, за винятком пп. 2.11, 2.15. Для цих котелень найкращі доступні технології та методи керування не розробляються, а з метою реалізації вимог щодо скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря розробляються і впроваджуються заходи, що передбачені в типових проектах;в)
третя група — котельні, загальна сумарна потужність яких не перевищує 50 МВт і які не взяті на державний облік. Склад документів передбачено розд.2, за винятком пп. 2.3.1 — 2.3.5, 2.7.2, пп. 2.8, 2.10, 2.11, 2.14 — 2.16 Інструкції № 108.Наводити детальний перелік документів, які потрібно подати для отримання дозволу, ми не будемо, його можна знайти в
Інструкції № 108. Зазначимо лише те, що підготувати документи, які обґрунтовують обсяги викидів забруднюючих речовин, суб’єкт господарювання може самостійно або залучивши спеціалізовані підприємства (ст. 11 Закону № про атмосферне повітря, ч. 2 п. 4. Порядку № 302). Перелік установ, організацій та закладів, які мають право на розробку таких документів, визначено спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (його розміщено на офіційному сайті Мінприроди: http://www.menr.gov.ua). Виконання робіт, пов'язаних з підготовкою документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, здійснюється спеціалізованими установами на договірних засадах.Після подання заяви та пакета документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин, відбувається безпосередньо процедура видачі дозволу, яка складається відповідно до
пп. 6 — 8 Порядку № 302 з проходження поданих документів трьох інстанцій.Спочатку подані документи на отримання дозволу протягом
30 календарних днів з дати їх надходження проходять процедуру погодження в установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка розглядає надані документи та у разі відсутності зауважень готує висновок щодо видачі дозволу, який надається суб'єкту господарювання (п. 6 Порядку № 302). У разі наявності зауважень документи повертаються суб'єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням терміну повторного подання.У цей же час місцеві держадміністрації розглядають зауваження громадських організацій щодо роботи стаціонарного джерела забруднення, а у разі потреби організовують проведення їх публічного обговорення і протягом
30 календарних днів з дати опублікування інформації про намір суб'єкта господарювання отримати дозвіл повідомляють про це територіальний орган Мінприроди (п. 7 Порядкук № 302). Цей орган, отримавши таке повідомлення, проводить аналіз зауважень та у разі необхідності пропонує суб'єкту господарювання врахувати їх під час підготовки дозволу до видачі.Крім того, територіальні органи Мінприроди паралельно із проходженням документів на отримання дозволів процедури погодження із санепідемслужбою та публічним обговоренням зауважень громадськості протягом тих же
30 календарних днів розглядає заяву та документи на отримання дозволу і у разі відсутності зауважень видає дозвіл (п. 8 Порядку № 302).Звернемо увагу, що строк видачі дозволу встановлений підзаконним актом (
Порядком № 302), а не законом, і становить 30 календарних днів. Але оскільки на отримання такого дозволу розповсюджується дія Закону про дозвільну систему, в якому строк видачі дозвільних документів складає 10 робочих днів (ч. 1 ст. 41 Закону про дозвільну систему), то, на наш погляд, при видачі такого дозволу має застосовуватися саме строк, встановлений у Законі про дозвільну систему. Цю позицію підтримує і Держкомпідприємництва у листі від 07.06.10 р. № 7171, де зазначає, що у випадку, коли законами не встановлено строку видачі дозволу (як у нашому випадку), то для вирішення проблемних питань необхідно застосовувати норми Закону про дозвільну систему.Крім того, варто звернути увагу, що відповідно до
ст. 4 Закону про дозвільну систему строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа має встановлюватися також виключно законом. А оскільки дії дозволу на викиди встановлений підзаконним актом (п. 3 Порядку № 302), а не законом, то правомірність видачі дозволу із встановленим строком стоїть під великим питанням. Крім того, Держкомпідприємництва в листі від 11.10.10 р. № 12836, роз’яснюючи аналогічне питання щодо встановлення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, дійшов висновку: якщо законом не встановлено строку дії документа дозвільного характеру, то такий документ видається безстроково, а отже, підстав для продовження строку його дії немає. Якщо застосувати логіку цього листа до нашого випадку, то можна стверджувати, що дозвіл на викиди має видаватися безстроково.У той же час, зовсім не факт, що територіальні органи Мінприроди будуть керуватися нормами
Закону про дозвільну систему, а не нормами Порядку № 302. Тому наведена інформація стане в нагоді насамперед тоді, коли з приводу видачі дозволу виникнуть суперечки.Крім того, незважаючи на те що дозвіл є документом дозвільного характеру, скористатися принципом мовчазної згоди, встановленим у
п. 4 ст. 4 Закону про дозвільну систему для експлуатації стаціонарного джерела забруднення, суб’єкт господарювання, який подав усі документи для отримання дозволу на викиди та не отримав такого дозволу, не може. Це обумовлено тим, що на діяльність, пов'язану з утворенням викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, не поширюється дія п. 4 ст. 4 Закону про дозвільну систему, оскільки вона міститься у п. 48 Переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства, затвердженого постановою КМУ від 25.08.10 р. № 72.
Дозвіл на викиди побутовим газовим котлом
Вищеописана процедура отримання дозволу стосується в основному промислових об’єктів, які здійснюють значні викиди забруднюючих речовин в атмосферу. Але використовувати стаціонарні джерела забруднення можна не тільки в промислових цілях. Так, зокрема, багато суб’єктів господарювання використовують у своїй господарській діяльності таке стаціонарне джерело забруднення, як побутовий газовий котел. Такий об’єкт в основному використовується не для виробництва продукції, а лише для обігріву приміщення взимку.
У цьому випадку постає закономірне запитання: чи має отримувати суб’єкт господарювання дозвіл на викиди забруднюючих речовин побутовим газовим котлом?
Однозначної відповіді на це запитання у нормативно-правових актах не міститься. У зв’язку з цим державні інспектори з охорони навколишнього середовища, посилаючись на норми
ст. 11 Закону про атмосферне повітря , вважають, що суб’єкти господарювання, які використовують стаціонарне джерело забруднення (побутовий газовий котел), мають отримувати такий дозвіл.Ми з такою позицією інспекторів з охорони навколишнього середовища не погоджуємося, оскільки вважаємо, що не на кожний побутовий газовий котел, який використовує суб’єкт господарювання, варто отримувати такий дозвіл.
Аргументуємо свою позицію тим, що для отримання дозволу на побутовий газовий котел необхідно, щоб:
—
по-перше, він входив до Переліку № 317. Такий Перелік розроблений на вимогу Кабміну* для розроблення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, що підлягають регулюванню згідно з ч. 1 ст. 11 Закону про атмосферне повітря. Якщо побутовий газовий котел не входить до цього Переліку, то отримувати дозвіл не потрібно;—
по-друге, викиди забруднюючих речовин, які здійснені таким об’єктом, мають входити до Переліку забруднюючих речовин та порогові значення потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік наведеному у додатку 1 до Інструкції № 177 та перевищувати порогові значення, які вказані у такому Переліку. Якщо викиди що здійснює стаціонарне джерело забруднення не ввійшли до цього переліку або розмір таких викидів не перевищує порогові значення, то таке стаціонарне джерело не підлягає державній реєстрації, тобто для його експлуатації дозвіл на викиди в атмосферне повітря отримувати не потрібно.* Така вимога міститься у п. 7 Порядку розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженому постановою КМУ від 28.12.01 р. № 1780.
Якщо газовий котел, що встановив суб’єкт господарювання, не ввійшов до
Переліку № 317 (потужність побутового газового котла не перевищує 50 МВт), а викиди, що ним здійснюються, не ввійшли до Переліку забруднюючих речовин та порогові значення потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік, наведеному у додатку 1 до Інструкції № 177 (установити, які саме викиди здійснює ваш котел, та їх розмір можна за допомогою паспорта на опалювальний прилад), то отримувати дозвіл на використання такого котла суб’єкт господарювання не повинен.Нашу думку підтверджують і суди. Так, у
постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 17.06.09 р. у справі № 2-а-2127/09/0270 зроблено висновок, що вимоги Державної екологічної інспекції з приводу отримання дозволу для побутового газового котла безпідставні. Суд аргументує свою позицію тим, що з аналізу нормативно-правових актів (Переліку № 317 та Інструкції № 127), якими встановлюється отримання дозволів, встановлено, що «…ні за потужністю побутових теплових котлів, ні за їх цільовим використанням, а також за кількістю шкідливих викидів в атмосферне повітря, перевірені у позивача стаціонарні джерела не підпадають під регулювання, визначене вимогами ст. 11 Закону про атмосферне повітря та прийнятим на їх реалізацію нормативно-правовим актам».Але при цьому варто звернути увагу, що висновок суду правомірний лише тоді, коли потужність побутового газового котла не перевищує 50 МВт, а розмір викидів не перевищує порогові значення. Якщо хоч один із цих критеріїв перевищено, суб’єкт господарювання має обов’язково отримати дозвіл.
Звернемо увагу, що неотримання дозволу на викиди не звільняє суб’єкта господарювання від сплати екологічного податку. При цьому вихідні дані для розрахунку розмір екоподатку суб’єкт господарювання буде брати не з дозволу (оскільки він не отриманий), а з паспорта на опалювальний прилад та газового лічильника де вказується кількість спаленого газу за період.
Відповідальність за неотримання дозволу
Як було сказано, вище згідно зі
ст. 11 Закону про атмосферне повітря викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки після отримання дозволу. У разі використання стаціонарного джерела забруднення без отримання такого дозволу до суб’єктів господарювання, які здійснили такі дії, можуть бути застосовані штрафні санкції.Постраждати суб’єкт господарювання за використання стаціонарного джерела без дозволу може відповідно до
ст. 33 Закону про атмосферне повітря. У цій статті йдеться про те, що особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади, несуть відповідальність згідно із законодавством.Так, зокрема, відповідальність за неотримання дозволу передбачена у
ст. 78 КУпАП, де говориться про те, що викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади або недодержання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря або перевищення технологічних нормативів допустимого викиду забруднюючих речовин та нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об'єктів, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб* від 5 до 8 нмдг (від 85 до 136 грн.).* Зауважимо, що у листі МВС від 15.04.11 р. № 12/1-929 зроблено висновок, що підприємець не може визнаватись виконуючим постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням обов’язки (організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські) службової особи.
Якщо ж таке порушення призвело до виникнення небезпеки для здоров’я людей або навколишнього середовища, то
посадову особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 241 ККУ.Крім того,
ст. 34 Закону про атмосферне повітря передбачено відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Відшкодовувати шкоду має будь-який суб’єкт господарювання, який допустив таке порушення (використовував джерело забруднення без дозволу), оскільки обмежень, щодо суб’єктного складу порушників у законодавстві не міститься (лист Мінекоресурсів від 30.04.02 р. № 10-10/124/11).Розраховувати розмір шкоди, яку має компенсувати суб’єкт господарювання за експлуатації стаціонарних джерел забруднення атмосферного повітря, будуть інспектори з охорони навколишнього природного середовища та державні інспектори відповідних територій, користуючись
Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженою наказом Мінприроди від 10.12.08 р. № 639.Відшкодовувати завдану довкіллю шкоду суб’єкти господарювання відповідно до
ст. 69 Закону № 1264 мають у повному обсязі. Тобто суб’єкти господарювання мають компенсувати державі не тільки шкоду, завдану викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря, а й сплатити екологічний податок (до 01.01.11 р. збір за забруднення навколишнього природного середовища).Звернемо увагу, що податківці в одній із своїх консультацій
(«ВПСУ», 2002, № 31, с. 44) наполягали на цьому і зазначали, що при неотриманні дозволу на викиди забруднюючих речовин суб’єкти господарювання мають нарахувати і сплатити до бюджету екоподаток (збір за забруднення навколишнього природного середовища) виходячи з фактичних обсягів викидів. Крім того, у випадку несплати нарахованої суми податку до таких суб’єктів господарювання мали застосовувати штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності (ст. 120 ПКУ) та за несплату грошових зобов'язань до бюджету (ст. 126 ПКУ).На наш погляд, такий підхід податківців є правомірним. При цьому нарахувати штрафні санкції за неподання звітності з екологічного податку (раніше — збору за забруднення навколишнього середовища) і без отримання дозволу на викиди за весь період експлуатації об’єкта, оскільки їм буде достатньо відомостей про строк експлуатації стаціонарного джерела забруднення.
А от щоб нарахувати розмір екоподатку за здійснені викиди забруднюючих речовин, та штрафні санкцій за несвоєчасну сплату таких грошових зобов’язань до бюджету без наявності у суб’єкта господарювання дозволу на викиди забруднюючих речовин, напевно, буде проблематично, оскільки саме цей документ містить необхідну інформацію для розрахунку розміру екологічного податку.
Але якщо суб’єкт господарювання має на меті і надалі використовувати стаціонарне джерело забруднення, то він буде зобов’язаний отримати такий дозвіл.
На цьому все. Сподіваємося, що ця публікація пролила світло на значення та порядок отримання дозволу на здійснення викидів стаціонарними джерелами забруднення атмосферного повітря.
Документи і скорочення статті
КУпАП
— Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.ККУ
— Кримінальний кодекс України від 05.04.01 р. № 2341-III.ПКУ
— Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.Закон про дозвільну систему
— Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.05 р. № 2806-IV.Закон про атмосферне повітря
— Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.92 р. № 2707-XII.Закон № 1264
— Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XII.Порядок № 302
— Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою КМУ від 13.03.02 р. № 302.Інструкція № 7
— Інструкція про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затверджена наказом Мінекобезпеки від 10.02.95 р. № 7.Інструкція № 177
— Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затвердженої наказом Мінекології від 10.05.02 р. № 177.Інструкція № 108
— Інструкція про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, затверджена наказом Мінприроди від 09.03.06 р. № 108.Перелік № 317
— Перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затверджений наказом Мінприроди від 16.08.04 р. № 317.«ВПСУ»
— журнал «Вісник податкової служби України».
