Теми статей
Обрати теми

Витрати підприємства: вимоги податкового обліку з 1 квітня

Редакція БТ
Стаття

ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА:

вимоги податкового обліку з 1 квітня

 

Сьогодні докладніше зупинимося на порядку відображення підприємствами — платниками податку на прибуток витрат у податковому обліку. Усі прагнення законодавців поєднати податковий та бухгалтерський облік, на наш погляд, не увінчалися успіхом: як і раніше, підприємству доведеться вести окремий податковий облік витрат. Більше того, для виробничих підприємств завдання не те що не спростили, а й значно ускладнили, не включивши до податкової собівартості загальновиробничі витрати. Про все це та багато іншого ви дізнаєтеся зі статті.

Наталія ЖУРАВЛЬОВА, консультант газети «Бухгалтерський тиждень»

 

Структура податкових витрат підприємства

Витрати

— сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, що здійснюються для проведення господарської діяльності платника податків, у результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, унаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення чи розподілу власником) (п.п. 14.1.27 ПКУ). Склад витрат, наведений у розділі III ПКУ, за виглядом дуже схожий на витрати, що відображаються в бухгалтерському обліку, але це тільки на перший погляд (див. табл. 1).

 

Таблиця 1.

Класифікація витрат згідно з ПКУ

Вид витрат

Які витрати відносяться

Дата виникнення

Примітки

Витрати операційної діяльності

Собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) (п. 138.8 ПКУ)

У тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів (робіт, послуг) (п. 138.4 ПКУ)(1)

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується згідно з ціною їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного до продажу (п. 138.6 ПКУ)

Інші витрати(2)

— ЗВВ (п.п. 138.10.1);
— адміністративні витрати (п.п. 138.10.2);
— витрати на збут (п.п. 138.10.3);
— інші операційні витрати (п.п. 138.10.4);
— фінансові витрати (п.п. 138.10.5);
— інші витрати звичайної діяльності (п.п. 138.10.6);
— витрати, не віднесені до складу витрат минулих звітних періодів у зв'язку із втратою, знищенням або псуванням документів, підтверджені такими документами у звітному періоді (п.п. 138.11 ПКУ)(4);
— інші витрати (п.п. 138.12 ПКУ)(5)

У тому звітному періоді, в якому здійснено витрати (п. 138.5 ПКУ)(3)

За новими правилами податкового обліку ЗВВ не включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносяться до складу інших витрат. У цьому полягає принципова відмінність між податковим та бухгалтерським обліком таких витрат. Однак відповідно до останніх змін бухгалтерську собівартість тепер можна визначати за податковими правилами (докладніше про це див. у розділі «Собівартість продукції (робіт, послуг)» цієї статті)

(1) Якщо платник податків здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (понад один рік) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді (абзац другий п. 138.2 ПКУ).

(2) Витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, наведено у ст. 139 ПКУ. Особливості відображення витрат подвійного призначення див. у ст. 140 ПКУ.

(3) Суми податків та зборів відображаються у витратах останнім днем звітного періоду, за який вони нараховані (п.п. 138.5.1 ПКУ). Витрати у вигляді пожертвувань, благодійних внесків (у сумі, яку може бути віднесено у зменшення оподатковуваного прибутку), відображаються у витратах у день фактичного перерахування таких сум (передачі товарів (робіт, послуг)) (п.п. 138.5.3 ПКУ).

(4) Згідно з п.п. 139.1.9 ПКУ у разі втрати, знищення або псування підтвердних документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби і вжити заходів, необхідних для відновлення таких документів. Письмову заяву має бути надіслано до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не відновить зазначені документи до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період і розрахунку об'єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 % облікової ставки НБУ. Якщо платник податку відновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке відновлення.

(5) Сюди віднесено всі інші витрати підприємства, які не включено до жодної з груп, але які дозволено включати до витрат розділом III ПКУ. Зокрема, сюди потрапляє сума коштів або вартість майна, добровільно перерахована (передана) організаціям роботодавців та їх об'єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських або цільових внесків, але не більше 0,2 % фонду оплати праці підприємства в розрахунку за звітний податковий рік (п.п. 138.12.3 ПКУ).

 

За загальним правилом не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. При відображенні витрат, що виникли після 1 квітня 2011 року, важливо пам'ятати, що до витрат

не включаються суми перерахованих авансів (попередніх оплат) за товари, роботи, послуги, тобто щодо витрат діє метод нарахування. Якщо йдеться про інші витрати, то підприємство відображає їх лише на дату фактичного отримання (виконання, надання). Якщо ми говоримо про витрати, що включаються до податкової собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), то тут, крім методу нарахування, дотримується ще й принцип відповідності доходів і витрат, тобто такі витрати буде відображено у складі витрат лише у складі собівартості проданих товарів (робіт, послуг) за фактом їх відвантаження покупцю. При цьому не має значення, чи оплачено такі витрати підприємством.

Що стосується підстав для відображення витрат, то згідно з

п. 138.2 ПКУ витрати має бути підтверджено первинними документами, обліковими регістрами, іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку. Під час придбання товарів (робіт, послуг) у нерезидентів підприємство має право відобразити витрати на підставі документів, складених нерезидентами за правилами відповідної країни.

 

Собівартість товарів (робіт, послуг)

Собівартість виготовлених та реалізованих

товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів (виконанням робіт, наданням послуг), а саме (п. 138.8 ПКУ):

— прямих матеріальних витрат;

— прямих витрат на оплату праці;

— амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг);

— вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг);

— інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Собівартість придбаних та реалізованих товарів

формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку і доведення до стану, придатного для продажу (п. 138.6 ПКУ).

Для торговельних підприємств, як оптових, так і роздрібних продавців, показник собівартості реалізованих товарів не повинен викликати особливих труднощів, оскільки нові податкові правила в цьому питанні відповідають бухгалтерським вимогам. Торговельні підприємства одночасно з визнанням доходів від продажу товарів списують до дебету субрахунку 902 собівартість таких реалізованих товарів, що і в податковому обліку спричинює виникнення витрат (звичайно, з урахуванням установлених обмежень).

Абсолютно інша картина у виробників продукції (робіт, послуг). Питання формування собівартості згідно з новими вимогами викликає чимало хвилювань, оскільки відповідно до

п.п. 138.10.1 ПКУ ЗВВ у податковому обліку не включаються до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), а відносяться до складу інших витрат підприємства. Як ви розумієте, це докорінно відрізняється від бухгалтерських правил формування показника собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Згідно з п. 11 П(С)БО 16 «Витрати» змінні ЗВВ та постійні розподілені ЗВВ уключаються до виробничої собівартості продукції (відображаються по дебету рахунка 23 «Виробництво»). Постійні нерозподілені ЗВВ відносяться на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) (списуються до дебету рахунка 90 «Собівартість реалізації»). Ураховуючи це, підприємство-виробник не може відображати в податковому обліку витрати у вигляді собівартості реалізованої продукції, просто взявши дані по дебету субрахунку 901 або 903. Для того щоб визначити податкову собівартість, підприємству потрібно здійснити додаткові розрахунки щодо вилучення з цієї суми ЗВВ або відразу вести окремий податковий облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг), унаслідок чого собівартість формуватиметься за правилами ПКУ.

Усе це ми ведемо до того, щоб підприємство чітко усвідомило, що бухгалтерська собівартість продукції (робіт, послуг) і податкова собівартість продукції (робіт, послуг) не є ідентичними поняттями. Крім відмінностей в обліку ЗВВ, різниці в цих показниках можуть виникати, зокрема, унаслідок:

витрат на виробництво, які заборонено включати до податкових витрат згідно з вимогами ПКУ. Найяскравіший приклад — придбання будь-яких необхідних для виробництва запасів (робіт, послуг) у приватного підприємця — платника єдиного податку. У бухгалтерському обліку такі суми відноситимуться на собівартість, а в податковому — ні. Це ж стосується й витрат, щодо яких ПКУ встановлено обмеження;

нарахування забезпечень (резервів) для відшкодування майбутніх витрат і платежів (у частині суми, що включається в бухгалтерському обліку до собівартості). Наприклад, суми відрахувань до резерву на оплату відпусток виробничого персоналу. Стосовно створюваних резервів (причому будь-яких резервів, а не лише тих, що відносяться на собівартість) ситуація на сьогодні є неоднозначною. З одного боку, створення (збільшення) резерву відповідає визначенню витрат, наведеному в п.п. 14.1.27 ПКУ (див. вище), оскільки призводить до збільшення зобов'язань підприємства. Так, відповідно до п. 4 П(С)БО 11 «Зобов'язання» забезпечення — це зобов'язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу. Як бачимо, забезпечення для відшкодування майбутніх витрат (резервів) згідно з вимогами бухгалтерських стандартів є зобов'язаннями підприємства. При цьому відповідно до останнього абзацу п. 13 П(С)БО 11 «Зобов'язань» суми створених забезпечень визнаються витратами (крім забезпечень, що включаються до первісної вартості основних засобів згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби»). Це дає підстави вважати, що і в податковому обліку суми відрахувань до резерву можна включати до складу витрат. З іншого боку, витрати в податковому обліку, на наш погляд, повинні формуватися за фактом фактичного їх здійснення, тобто не в якійсь гіпотетичній сумі (нехай і визначеній підприємством розрахунково виходячи з фактичних майбутніх витрат), а у фактичній сумі на момент їх нарахування. У зв'язку з цим ми б поки що не рекомендували формувати в податковому обліку витрати на момент створення (збільшення) резерву, як це відбувається в бухгалтерському обліку. Такі витрати безпечніше відображати при фактичному використанні резерву (зокрема, нарахування відпускних виробничим робітникам за рахунок резерву). Принаймні так доцільно діяти до появи чітких позитивних роз'яснень з боку податкових органів;

застосування в податковому обліку звичайних цін (див. підрозділ «Випадки відображення витрат виходячи зі звичайних цін» цієї статті);

різного підходу у відображенні витрат на технічно неминучий брак у виробництві. Згідно з п. 14 П(С)БО 16 «Витрати» до складу інших прямих витрат (маються на увазі на інші витрати, що входять до виробничої собівартості продукції) включаються всі інші виробничі витрати, які може бути безпосередньо віднесено до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних та майнових паїв, амортизація, втрати від браку, що складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, і витрат на виправлення такого технічно неминучого браку. Це в бухгалтерському обліку. У податковому обліку згідно з п. 138.7 ПКУ фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, що складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) і витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, у разі реалізації такої продукції. Норми втрат/витрат установлюються Кабміном. Платник податків має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податків норми діють до встановлення відповідних норм Кабміном. Отже, різниця полягає в тому, що у бухгалтерському обліку до собівартості включається вся вартість забракованої з технологічних причин продукції в межах норм (наднормативні витрати відносяться на собівартість реалізації). Якщо певну частину браку можна виправити, то вартість такого браку і витрати на його виправлення також включаються в собівартість в межах норм (наднормативні витрати відносяться на собівартість реалізації). За справедливою вартістю виключається з собівартості тільки забракована продукція, яка може бути використана як матеріали. У податковому обліку протилежна ситуація: технічно неминучий брак не включається до витрат. До витрат може потрапити лише виправлений технічно неминучий брак і тільки в разі його подальшої реалізації. Крім того, такі втрати (вартість браку плюс витрати на його виправлення) можуть потрапити до витрат лише в межах норм, які підприємство має розробити самостійно, а після появи відповідних норм від Кабміну — у межах таких норм.

Безумовно, головною проблемою залишалися відмінності в обліку ЗВВ. Усвідомивши проблему, а також, мабуть, прагнучи до поставленої мети — гармонізації податкового та бухгалтерського обліку, законодавці

наказом № 372* внесли відповідні зміни до П(С)БО 16 «Витрати». Суть їх зводиться до того, що тепер у бухгалтерському обліку підприємства можуть формувати собівартість продукції (робіт, послуг):

або, як і раніше, у розмірі виробничої собівартості за правилами п. 11 П(С)БО 16 «Витрати» (тобто з урахуванням ЗВВ);

або за прямими витратами, пов'язаними з виробництвом продукції (робіт, послуг), тобто без урахування ЗВВ, що відповідає вимогам ПКУ.

* Див. статтю «Податкові» зміни в П(С)БО: як їх застосовувати» на с. 24 цього номера.

Нам, відверто кажучи, не зрозуміло, чому б, поставивши за мету об'єднати бухгалтерський та податковий облік у компоненті «собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)», не «підтягнути» податковий облік під бухгалтерський замість того, щоб перекроювати бухгалтерський облік під податковий. Подібні втручання в бухгалтерські стандарти перекручують суть такого поняття, як собівартість продукції (робіт, послуг), але це, як мовиться, лірика. Факт залишається фактом: тепер (з 1 квітня 2011 року) підприємство в бухгалтерському обліку може вести облік собівартості продукції робіт (послуг) або за виробничою собівартістю, або за прямими витратами (тобто за податковою собівартістю). Про те, що у другому випадку формувати собівартість у бухгалтерському обліку потрібно за податковими правилами, прямо йдеться у

другому абзаці нового п. 11.1 П(С)БО 16 «Витрати»: при застосуванні такого підходу витрати до складу собівартості продукції (робіт, послуг) уключаються з урахуванням вимог податкового законодавства, а інформація про суму ЗВВ розкривається у Звіті про фінансові результати окремою статтею. Як ми розуміємо, при виборі цього варіанта до бухгалтерської собівартості не можна буде включати ті витрати, щодо яких розділом III ПКУ встановлено заборони чи обмеження. Як у бухгалтерському обліку відображати такі виробничі витрати, що не враховуються? Як варіант можна запропонувати списувати їх до дебету рахунка 91 як ЗВВ, але без уключення в податковому обліку до складу витрат. Звичайно, методологічно неправильно відображати у складі ЗВВ прямі витрати на виробництво, але, вибравши варіант обліку собівартості за податковими правилами, про дотримання принципів і методології національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку говорити важко. Підприємство має самостійно вибрати для себе найоптимальніший варіант організації обліку, знаючи вимоги законодавства, що висуваються.

Якщо підприємство буде й далі в бухгалтерському обліку формувати виробничу собівартість за правилами

п. 11 П(С)БО 16 «Витрати», то йому необхідно визначитися з алгоритмом вилучення з цього показника ЗВВ. Зауважимо, що цей розрахунок, як нам здається, буде схожим на визначення матеріальної складової у вартості запасів на початок та кінець періоду для цілей розрахунку приросту (убутку) запасів за п. 5.9 Закону про податок на прибуток. Тільки якщо раніше завданням було визначити частку матеріальних витрат у залишках незавершенки та готової продукції на кінець періоду, то сьогодні — частку ЗВВ (як матеріальних, так і нематеріальних) у собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). ЗВВ не очікують моменту реалізації продукції (робіт, послуг). Їх потрібно відображати у витратах у тому звітному періоді, в якому їх здійснено. Складність якраз і полягає в тому, що ЗВВ потрібно вилучити із залишків незавершеного виробництва та готової продукції, а щодо тієї продукції (робіт, послуг), яку виготовлено та продано у звітному періоді, — із собівартості реалізації. Тут головне — двічі не відобразити ті самі витрати (спочатку, наприклад, вилучивши їх із залишків незавершенки на кінець періоду і відобразивши окремою статтею витрат, а потім у наступному звітному періоді — вилучивши із собівартості реалізації). Слід зауважити, що навіть приблизний розрахунок (нехай не ідеальний, але досить аргументований підприємством), упевнені, зніме всі запитання перевіряючих, адже не йдеться про витрати, що не включаються до складу витрат. Такі суми відображаються у витратах, причому на момент здійснення, тобто навіть раніше, ніж інші витрати, що входять до собівартості продукції (робіт, послуг). У зв'язку з цим розрахунок частки (частини, суми) ЗВВ підприємству слід виконувати, так би мовити, «із запасом» (краще вилучити менше). Перевіряючим доволі складно буде довести, що підприємство здійснило неправильний розрахунок, оскільки, по-перше, порядок проведення такого розрахунку законодавством не встановлено, а по-друге, провести докладний розрахунок завдання — насправді трудомісткий та непростий процес, тож навряд чи перевіряючі витрачатимуть на це відведений для перевірки час.

І останній момент. Витягувати ЗВВ із запасів (незавершенки та готової продукції), що зависли в залишках на 1 квітня 2011 року, не потрібно. Нові правила слід застосовувати тільки до ЗВВ, понесених після цієї дати.

 

Обмеження та заборони щодо витрат

Закон про податок на прибуток

, який зовсім недавно втратив чинність (лише звичайні ціни ми, як і раніше, визначаємо в порядку, установленому п. 1.20 цього Закону), містив чимало обмежень та заборон. Вони є і в ПКУ, причому щодо багатьох видів витрат підхід у встановленні ліміту зберігся; передбачено ПКУ й нові заборони, але є і приємні новини: чимало витрат, щодо яких раніше Закон про податок на прибуток установлював сумові обмеження, тепер можуть уключатися до витрат у повному обсязі (див. табл. 2 на с. 20).

 

Таблиця 2.

Обмеження щодо відображення витрат підприємства згідно з ПКУ

Вид витрат (норма ПКУ)

Обмеження

Примітка

1

2

3

Витрати, що раніше лімітувалися, а тепер ні

Рекламні витрати (п.п. 140.1.5)

Без обмеження

Без обмеження тепер відображаються витрати на проведення прийомів, презентацій, свят, придбання та розповсюдження подарунків, якщо такі заходи проводяться з рекламною метою (п.п. 139.1.1). Раніше існував 2 % ліміт.
Якщо ці витрати не є рекламними та не є благодійними внесками і пожертвування неприбутковим організаціям, то такі витрати не можна включати до витрат

Витрати на ПММ та паркування для легкових автомобілів

Без обмеження

Якщо такі витрати пов'язані з господарською діяльністю, то вони на загальних підставах уключаються до витрат у повній сумі

Витрати на страхування

За сумою не обмежуються (раніше був ліміт — 5 % від суми валових витрат за звітний період), але до витрат можна включити лише витрати на види страхування, наведені в п.п. 140.1.6 ПКУ

Зверніть увагу на таке:
 — тепер прямо зазначено, що витрати на страхування орендованого майна включаються до витрат;
 — страхування цивільної відповідальності — як і раніше, лише стосовно транспортних засобів, які перебувають у складі основних засобів платника;
 — можна враховувати витрати на страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податків, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу

Витрати на навчання працівників та сторонніх осіб у навчальних закладах

Без обмежень при дотриманні встановлених умов (зокрема, про зобов'язання про відпрацювання учнем на підприємства не менше 3 років після закінчення навчання) — п.п. 140.1.3 ПКУ

Раніше стосовно таких витрат було встановлено ліміт — не більше 3 % фонду оплати праці звітного періоду. Сьогодні такого обмеження за сумою немає. До витрат можна включити вартість навчання як у вітчизняних, так і в зарубіжних навчальних закладах незалежно від того, чи є учень працівником підприємства

Витрати на гарантійний ремонт і гарантійну заміну товарів (п.п. 140.1.4)

Витрати відображаються при виконанні вимог, наведених у п.п. 140.1.4 ПКУ

Умови для відображення витрат за такими витратами ідентичні раніше наведеним у п.п. 5.4.3 Закону про податок на прибуток, однак тепер немає 10 % ліміту щодо таких витрат

Витрати, що лімітувалися і раніше, і тепер

Безкоштовна видача вугілля та вугільних брикетів, а також компенсація їх вартості працівникам та пенсіонерам вуглевидобувних підприємств (абз. «г» п.п. 138.10.6)

Як і раніше, до витрат можна включати такі витрати в межах норм та за переліком професій, установлених КМУ

Такий перелік установлено постановою КМУ від 17.03.11 р. № 303. Гранична норма, як і раніше, становить 5,9 тонни вугілля на одне домогосподарство

Добровільні перерахування на користь резидентів для випуску національних фільмів (у тому числі анімаційних) та аудіовізуальних творів (абз. «е» п.п. 138.10.6)

До витрат можна включати суму в межах 10 % оподатковуваного прибутку за попередній податковий рік

Такий же ліміт на ці витрати діяв і раніше (п.п. 5.2.18 Закону про податок на прибуток)

Добровільні перерахування організаціям роботодавців та їх об'єднанням у вигляді вступних, членських або цільових внесків (п.п. 138.12.3)

Витрати виникають у сумі, що не перевищує 0,2 % фонду оплати праці підприємства в розрахунку за звітний податковий рік

Аналогічний ліміт діяв і раніше (п.п. 5.2.17 Закону про податок на прибуток)

Перерахування підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менш як 75 % таких осіб, цим об'єднанням для ведення благодійної діяльності (абз. «в» п.п. 138.10.6)

До витрат можна включати суми в межах 10 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року

Саме такий ліміт діяв і раніше згідно з п.п. 5.2.3 Закону про податок на прибуток

Витрати, щодо яких змінено розмір ліміту

Витрати на відрядження (п.п. 140.1.7)

До витрат можна включати добові в розмірі до 0,2 МЗП на добу стосовно відряджень у межах України (188,2 грн. у 2011 році) і до 0,75 МЗП щодо закордонних відряджень (705,75 грн. у 2011 році)

Тепер посвідчення про відрядження не є обов'язковим для оформлення відряджень. Відповідно виплата добових тепер не залежить від наявності відміток приймаючої сторони у посвідченні про відрядження. Потрібно звернути увагу, що Інструкція № 59 тепер не є обов'язковою для застосування небюджетними підприємствами.
Без проблем тепер можна включати витрати на бронювання місць у місцях проживання, суму страхування, включену до рахунків на проживання, наймання будь-яких житлових приміщень у будь-яких осіб за наявності підтверджних документів, а також інші витрати, наведені в п.п. 140.1.7 ПКУ

Добровільні пожертвування до бюджету або неприбутковим організаціям (абз. «а» п.п. 138.10.6)

Витрати відображаються в сумі, що не перевищує 4 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року

Раніше щодо таких витрат був діапазон — понад 2 %, але не більше 5 % оподатковуваного прибутку за попередній рік.
Якщо за результатами попереднього звітного року платник податків отримав збиток, то сума коштів, що перераховується, визначається з урахуванням оподатковуваного прибутку, отриманого в році, що передує року декларування такого збитку, але не раніше, ніж за чотири попередні звітні роки

Перерахування роботодавцями профспілкам на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, передбачені колективними договорами (абз. «б» п.п. 138.10.6)

Витрати відображаються в межах 4 % оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік з урахуванням положень абз. «а» п.п. 138.10.6 ПКУ

Якщо торік був збиток, то береться оподатковуваний прибуток попереднього року, причому не раніше, ніж за чотири попередні роки.
Зверніть увагу, що ці витрати повинні вписатися в загальний 4 % ліміт для добровільних перерахувань неприбутковим організаціям, наведений в абз. «а» п.п. 138.10.6 ПКУ

Добровільні пожертвування установам науки,
освіти, культури, заповідникам, музеям, заповідникам-музеям (абз. «д» п.п. 138.10.6)

Витрати можна відображати в межах 10 % оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік

Раніше згідно з п.п. 5.2.13 Закону про податок на прибуток до валових витрат дозволялося включати такі витрати, що перевищують 2 %, але не більше 10 % оподатковуваного прибутку минулого року. Тепер нижньої планки щодо витрат немає

Старі заборони, збережені й у ПКУ

Витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, уключаючи утримання материнських компаній, що є окремими юридичними особами (п.п. 139.1.7)

Не відображаються у витратах

Раніше згідно з п.п. 5.3.6 Закону про податок на прибуток також не включалися до валових витрат витрати на утримання органів управління об'єднань платників податків, уключаючи утримання холдингових компаній, що є окремими юридичними особами.
Під терміном «холдингові компанії» розумілися юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи

Дивіденди (п.п. 139.1.8)

Не відображаються

Сума нарахованих дивідендів і раніше не відображалася у валових витратах підприємства

Вартість торгових патентів (п.п. 139.1.10)

До витрат вартість патентів не включається, а зменшує суму нарахованого податку на прибуток від діяльності, що патентується (пп.152.1, 152.2 ПКУ)

Такий механізм обліку патентів було передбачено й Законом про податок на прибуток

Суми штрафів, пені, неустойки (п.п. 139.1.11)

До витрат не включаються

Раніше ці суми, визначені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних органів, судів, також не включалися до валових витрат

Платежі на користь комітента, принципала в межах виконання посередницьких договорів (п.п. 139.1.2)

Не відображаються у витратах

Посередник не відображає транзитні суми, що проходять через нього, у межах
виконання договору комісії, агентського договору тощо, ні у складі доходів,
ні у складі витрат

Нові заборони, запроваджені ПКУ

Вартість товарів (робіт, послуг), інших матеріальних та нематеріальних активів, придбаних у фізичних осіб — єдиноподатників (крім витрат у сфері інформатизації (п.п. 139.1.12 ПКУ)

Не можна в повній сумі

На наш погляд, після 1 квітня 2011 року у складі витрат небезпечно відображати вартість товарно-матеріальних цінностей, що придбані до цієї дати, але фактично не збільшили валові витрати в результаті розрахунку приросту (убутку) запасів за п. 5.9 Закону про податок на прибуток. Саме це стосується й ситуації, коли оплату за товар було перераховано підприємцю-єдиноподатнику в I кварталі 2011 року, а отримано такі товари було вже у II кварталі. Згідно із Законом про податок на прибуток у валових витратах такі витрати не було відображено на підставі дії п.п. 11.2.3 Закону про податок на прибуток, а з 1 квітня їх не можна включати до витрат унаслідок заборони, установленої п.п. 139.1.12 ПКУ. Докладніше про це читайте у статті «Податок на прибуток: облік перехідних операцій» // «БТ», 2011, № 12, с. 34

Витрати на виплату роялті у випадках, передбачених п.п. 140.1.2 ПКУ

По суті, до витрат тепер можна включати роялті, нараховані на користь стандартних платників податку на прибуток, а також звичайних фізичних осіб та фізичних осіб — підприємців на загальній системі оподаткування

Сума роялті не включається до витрат при виплаті:
 — нерезидентам у певних випадках;
 — юридичним особам, які звільнені від сплати податку на прибуток або сплачують його за іншою ставкою («нульовики») згідно зі ст. 154 ПКУ;
 — особам, які сплачують податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, доходи яких оподатковуються в порядку, установленому розділом IV ПКУ)

 

Випадки відображення витрат виходячи зі звичайних цін

Відповідно до

п.п. 153.2.2 ПКУ витрати, понесені платником податків у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вище за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більш ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) .

Саме ці правила (тобто витрати виходячи з договірних цін, але не вище звичайних з урахуванням застосування 20 % межі) поширюються на операції з особами, які (

п.п. 152.2.3 ПКУ):

не є платниками цього податку (приватні підприємці на загальній системі оподаткування, юридичні особи — єдиноподатники, платники фіксованого сільгоспподатку);

сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток (зокрема, підприємства, що скористалися правом «податкових канікул» і сплачують податок на прибуток за ставкою 0 %). Постачальники, яких звільнено від сплати податку на прибуток тимчасово або на постійній основі (наприклад, на підставі пп. 154.1 — 154.5, пп. 15 — 20 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ), сюди, на наш погляд, не потрапляють.

Що стосується бартерних операцій, то згідно з

п. 153.10 ПКУ доходи і витрати від них визначаються згідно з договірною ціною такої операції, але не вище (нижче) за звичайні ціни. Тут уже, як бачите, 20 % обмеження немає.

Витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позичками, іншими цивільно-правовими договорами з пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених в договорі, але не вище за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позичку) на дату укладення відповідних договорів (

п.п. 153.2.4 ПКУ).

Окремо хочемо звернути увагу на вимогу

абзацу другого п.п. 153.2.6 ПКУ, згідно з яким витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податків особам або за операціями з давальницької сировини, визнаються в розмірі, що не перевищує розміру доходів, отриманих від такого продажу/обміну. Наприклад, якщо підприємство продасть придбані за 1500 грн. (без ПДВ) товари іншому підприємству, яке є його засновником (частка у статутному капіталі понад 20 %) за 1200 грн. (без урахування ПДВ), то до собівартості реалізованих товарів можна буде включити лише 1200 грн., а не всю суму витрат на їх придбання. Ось таке обмеження, спрямоване на боротьбу зі збитковими продажами «своїм». Ще раз підкреслимо, що це правило поширюється лише на продажі пов'язаним із підприємством особам, а не будь-яким неплатникам або нестандартним платникам податку на прибуток.

У межах сьогоднішньої публікації ми не розглядаємо витрати у вигляді амортизації, але все-таки хочемо нагадати, в яких випадках первісна вартість основних засобів визначається з урахуванням звичайних цін, оскільки це безпосередньо впливає на суму витрат підприємства (див. табл. 3).

 

Таблиця 3.

Вплив рівня звичайних цін на визначення первісної вартості основних засобів

Пункт ПКУ

Зміст

146.8

Первісною вартістю основних засобів, які включено до статутного капіталу підприємства, визнається їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище за звичайну ціну

146.9

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює вартості переданого об'єкта основних засобів, що амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, але не вище за звичайну ціну об'єкта основних засобів, отриманого в обмін

146.10

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на неподібний об'єкт, дорівнює вартості переданого об'єкта основних засобів, що амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, збільшеної/зменшеної на суму коштів або їх еквівалента, яку було передано/отримано під час обміну, але не вище за звичайну ціну об'єкта основних засобів, отриманого в обмін

147.3

У разі якщо об'єкт нерухомого майна (нерухомість) придбаватиметься платником податків разом із землею, що знаходиться під таким об'єктом або є передумовою забезпечення функціонального використання такого об'єкта нерухомості відповідно до норм, визначених законодавством, амортизації підлягає вартість такого об'єкта нерухомого майна. Вартість зазначеного об'єкта нерухомості визначається в сумі, що не перевищує звичайну ціну, без урахування вартості землі

 

На цьому поки що зупинимося. Ще раз зауважимо, що в межах сьогоднішньої публікації ми не розглядали або лише побіжно торкнулися нюансів відображення витрат за окремими операціями (з іноземною валютою, з цінними паперами, витрати у вигляді сумнівної та безнадійної заборгованості, орендні, посередницькі операції, зовнішньоекономічні операції, операції з основними засобами та нематеріальними активами, у тому числі відображення витрат на їх ремонт і поліпшення тощо). Ці теми потребують докладнішого розгляду, який ми незабаром вам запропонуємо.

 

Документи та скорочення статті

ПКУ

— Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (частково втратив чинність з 1 квітня 2011 року).

Наказ № 372

— наказ МФУ від 18.03.11 р. № 372 «Про внесення змін до деяких положень (стандартів) бухгалтерського обліку» (див. додаток «Документи» цього номера).

МЗП

— мінімальна заробітна плата.

ЗВВ

— загальновиробничі витрати.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі