«ПОДАТКОВІ» ЗМІНИ В П(С)БО:
як їх застосовувати
Недавні зміни, унесені до деяких П(С)БО, спрямовано начебто на благу мету зближення бухгалтерського обліку з податковим. Водночас їх практичне застосування уявляється не таким уже й привабливим, оскільки викликає чимало запитань, відповісти на які може лише Мінфін. Унаслідок цих обставин у сьогоднішній статті поговоримо про те, як запропонували «зближуватися» з податковим обліком розробники стандартів.
Влада КАРПОВА, консультант газети «Бухгалтерський тиждень»,
канд. екон. наук, сертифікований бухгалтер-практик (CAP)
Оновлений проект
Наказ № 372
спрямовано на «підстроювання» окремих бухгалтерських норм під вимоги ПКУ. І хоча легітимність таких нововведень викликає сумніви*, унаслідок реєстрації цього наказу Мін'юстом їх доводиться сприймати як даність.* Так, ст. 1 Закону про бухоблік установлює, що П(С)БО не повинні суперечити міжнародним стандартам. Тим часом, у міжнародному обліку норм, аналогічних наведеним у наказі № 372, немає. До того ж згідно з п. 2 ст. 3 Закону про бухоблік податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а не навпаки — бухгалтерський облік підстроюється під вимоги податкового обліку.
Усі змінені положення умовно можна поділити на імперативні (обов'язкові) та альтернативних (добровільні), тобто ті, які підприємство має право застосовувати виключно на добровільній основі.
Почнемо з імперативних (обов'язкових) норм, які переважно спрямовано на усунення «нестикувань», наявних у
П(С)БО.
Основні засоби — зміни для всіх
1. Незавершені капітальні інвестиції однозначно не є об'єктом основних засобів
— їх виключено з відповідної класифікаційної групи основних засобів (зміни в п. 5.3 П(С)БО 7 «Основні засоби»). З цього випливає, що на незавершені капітальні інвестиції не поширюються норми, які регламентують порядок обліку основних засобів, зокрема, вони не підлягають амортизації та переоцінці. Такий підхід застосовувався й раніше, на що Мінфін звертав увагу ще в листі від 13.06.07 р. № 31-34000-30/23-4118/4425, однак наявність незавершених капітальних інвестицій у складі однієї з груп основних засобів викликала розбіжності**.** Так, на відміну від висновків згаданого листа, п. 39 Методрекомендацій № 561 допускав відображенням результатів їх переоцінки у тому самому порядку, як і при переоцінці інших об'єктів основних засобів (крім визначення та відображення показників зносу).
2. Авансові платежі для фінансування капітального будівництва не належать до капітальних інвестицій у необоротні матеріальні активи
та не підлягають відображенню у статті «Незавершені капітальні інвестиції» Балансу. Це випливає з наведеного в п. 4 П(С)БО 7 визначення терміна «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи»*, в якому авансові платежі для фінансування капітального будівництва вже не згадуються. Очевидно, такі платежі повинні відображатися в Балансі як дебіторська заборгованість згідно з нормами П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».* Цей термін у П(С)БО 7 прийшов на зміну терміну «незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи».
У зв'язку зі зміною термінології не зовсім вдало було підкориговано норми
П(С)БО 2 «Баланс» щодо відображення в Балансі незавершених капітальних інвестицій. Відтепер рядок 020 Балансу має назву «Незавершені капітальні інвестиції» (раніше він називався «Незавершене будівництво») — див. «Що вказується в ряд. 020 Балансу».
| Що вказується в ряд. 020 Балансу Витяг із П(С)БО 2 «15. У статті відображається вартість незавершених на дату балансу капітальних інвестицій в необоротні активи на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу)». |
Як бачимо, з першої частини наведеної норми випливає, що в ряд. 020 Балансу слід зазначати незавершені капінвестиції в
будь-які необоротні активи, до яких входять і нематеріальні активи. Водночас у другій частині йдеться лише про матеріальні необоротні активи. Вважаємо, що тут допущено неточність, оскільки це формулювання відтворює, по суті, визначення капінвестицій у необоротні матеріальні активи з п. 4 П(С)БО 7 і, найімовірніше, у цьому випадку має місце друкарська помилка. Отже, у рядку 020, як і раніше, слід наводити також і незавершені капінвестиції в нематеріальні необоротні активи.3. Змінилася назва двох класифікаційних груп основних засобів
на виконання класифікації з п. 145.1 ПКУ, а саме:п.п. 5.1.2 П(С)БО 7
— «Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом» (група 2 «податкових» основних засобів), раніше було «Капітальні витрати на поліпшення земель»;п.п. 5.1.3 П(С)БО 7
«Будівлі, споруди та передавальні пристрої» (група 3 «податкових» основних засобів), раніше — «Будинки, споруди та передавальні пристрої».4. Амортизація.
Уточнено, що об'єктом амортизації не є вартість:— земельних ділянок (група 1 податкового обліку);
— природних ресурсів (група 13 податкового обліку);
— капітальних інвестицій,
що відповідає нормам
ПКУ.Окремо зазначено, що «
нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об'єкта основних засобів». Утім, незважаючи на те що ця норма належить до обов'язкових, її потрібно сприймати як доповнення до «добровільних» новацій з п. 26 П(С)БО 7 щодо можливості застосування в обліку мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, установлених податковим законодавством (докладно на цьому ми зупинимося нижче). Адже аналогічний порядок припинення нарахування амортизації застосовується в бухобліку щодо до будь-яких основних засобів, що випливає з п. 29 П(С)БО 7.До технічних правок можна віднести заміну терміна «подібні об'єкти» на «подібні (однорідні) об'єкти» в
п. 4 П(С)БО 7 відповідно до термінології з п.п. 14.1.131 ПКУ.
Нематеріальні активи — спільне
1. Класифікацію нематеріальних активів «підлаштували» під норми п.п. 145.1.1 ПКУ
(зміни, унесені до п. 5 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»), зокрема:—
незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи виключено зі складу нематеріальних активів;— «витрати на придбання, що визнаються роялті» за аналогією з податковим обліком не входять до складу трьох груп нематеріальних активів, а саме: прав на комерційні позначення, прав на об'єкти промислової власності, авторських прав та суміжних з ним прав.
2. Підкоригували визначення «роялті»
в п. 4 П(С)БО 15 «Дохід» під визначення відповідного терміна з п.п. 14.1.225 ПКУ. Щоправда, при внесенні цих змін Мінфін з незрозумілих причин обмежився запозиченням із ПКУ лише визначення «роялті», але не навів відповідні уточнюючі норми щодо складу виплат, які не належать до них.Тим часом без «уточнюючих» норм неможливо коректно визначити, чи належить конкретний платіж до роялті (
див. «Що вважається «роялті»).
| Що вважається «роялті» Витяг із П(С)БО 15 «4. <…> Роялті — будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)». Витяг із ПКУ «14.1.225. Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України». |
«Пікатності» ситуації з роялті додає також те, що у
проекті наказу № 372 пропонувалося доповнити п. 4 П(С)БО 15 «уточнюючою» нормою, але до наказу № 372 ця зміна вже не потрапила.У зв'язку з викладеним виникла невизначеність щодо інтерпретації роялті в бухобліку, яку може вирішити лише Мінфін. Ми вважаємо, що виходячи зі спрямованості внесених коректив на зближення з
ПКУ роялті в бухобліку, мабуть, повинні класифікуватися за податковими правилами (інакше навіщо було змінювати визначення). Хоча слід зауважити, що податкове визначення роялті, запозичене із Закону про податок на прибуток, допускає двозначність, у зв'язку з чим не перший рік точаться дискусії щодо інтерпретації цього платежу. Отже, «перетягування» з ПКУ в бухоблік невизначеностей щодо роялті не можна привітати.
Добровільні новації
На відміну від обов'язкових змін, добровільні новації мають «масштабний» характер та кардинально змінюють підходи, що застосовувалися до бухгалтерського обліку активів. Але незважаючи на те, що ідею зближення податкового та бухгалтерського обліку, яку ставили собі за мету при цьому, спрямовано на полегшення роботи бухгалтера, поспішати скористатися новими правилами ми не радимо. Це пов'язане насамперед з «низькою якістю» запропонованих змін, більшість з яких потребує додаткових роз'яснень Мінфіну. Причому оскільки аналогічних правил у міжнародному обліку не передбачено, роз'яснити особливості застосування окремих «податково-бухоблікових» норм може тільки Мінфін. Щоб не бути безпідставними, стисло зупинимося на деяких проблемних моментах змінених норм.
«Податкова» собівартість
До однієї з головних новацій
наказу № 372 можна віднести норми про можливість визначення бухоблікової собівартості за нормами ПКУ (новий п. 11.1 П(С)БО 16 «Витрати»): у складі собівартості враховуються лише прямі витрати, «витрати до складу собівартості продукції (робіт, послуг) включаються з урахуванням вимог податкового законодавства, а інформація про суму загальновиробничих витрат розкривається у Звіті про фінансові результати окремою статтею».Тим часом застосування цієї норми викликає низку запитань. Зокрема, «обтічні» формулювання
останнього абзацу п. 11.1 П(С)БО 16 допускають двояке прочитання.Варіант 1.
Собівартість у бухобліку визначається за всіма переліченими в п. 11.1 П(С)БО 16 прямими витратами, при цьому до її складу не включаються всі загальновиробничі витрати (постійні та змінні), що відповідає підходу з ПКУ.Варіант 2.
Відрізняється від наведеного вище тим, що до бухгалтерської собівартості не включаються ті прямі витрати, які відповідно до ПКУ (зокрема, його ст. 139) не можуть зменшувати оподатковуваний прибуток. Найпоширеніший приклад таких витрат — придбання у приватних підприємців — платників єдиного податку, що не включаються до складу податкових витрат за нормами п.п. 139.1.12 ПКУ.Виходячи зі спрямованості внесених
наказом № 372 змін, логічнішим виглядає варіант 2, однак якщо простежити «історію» питання, цей висновок не такий очевидний. Справа в тому, що спочатку в проекті наказу № 372 передбачалося проведення масштабніших змін бухгалтерського обліку для зближення з податковим. Так, у проекті передбачалося, що п. 28 П(С)БО 9 «Запаси» буде доповнено нормою такого змісту: «Бухгалтерський облік запасів ведеться у розрізі контрагентів для визначення вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних у платників податків за спрощеною системою». Тоді б на рахунках запасів велася відповідна аналітика в розрізі контрагентів, і на рахунок 23 можна було б списувати лише матеріали, куплені у «звичайних» контрагентів, щодо яких є право на податкові витрати.Однак цю «проектну» норму так і не було реалізовано в
наказі № 372, у зв'язку з чим не зовсім зрозуміло: чи то в Мінфіні взагалі відмовилися від ідеї «податкового» складу прямих витрат, чи то відповідну аналітику можна вести за умовчанням.На користь варіанта 1 прочитання непрямо свідчить також те, що при використанні «податкової» собівартості у
статті «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» Звіту про фінансові результати (форма № 2) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) відображається за прямими витратами (п. 19 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»). Отже, тут додатково не вказується, що до складу прямих уключаються лише витрати, на які можна зменшити оподатковуваний прибуток за ПКУ. Виняток зроблено тільки для загальновиробничих витрат, які в «податковому» варіанті відображаються в однойменному рядку 045 «Загальновиробничі витрати» (інші підприємства, які не вибрали «податковий» порядок, у зазначеному рядку проставляють прокреслення).До речі, формулювання
п. 19 П(С)БО 3 теж «неідеальне», і з нього випливає, що в рядку 040 форми № 2 має наводитися в тому числі й собівартість реалізованих товарів, розрахована виходячи з прямих витрат. Однак до товарів згаданий «прямий» порядок не може бути застосовано, оскільки їх собівартість визначається відповідно до норм П(С)БО 9, що прямо зазначено в п. 10 П(С)БО 16.І, нарешті, останній аргумент на користь варіанта 1 — Мінфін не вказав, у складі яких витрат слід відображати прямі витрати, права на які за
ПКУ немає (саме ті матеріали, придбані у фізичних осіб — єдиноподатників»), як це було зроблено, наприклад, у П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва»*.* Нагадаємо, що згідно з п. 8 П(С)БО 25 суб’єкти малого підприємництва, які мають право на застосування спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат, визнають витрати і доходи з урахуванням вимог ПКУ та відносять суми, що не визнаються ПКУ витратами або доходами, безпосередньо на фінансовий результат після оподаткування.
Ураховуючи ж те, що «бухгалтерська» собівартість впливає на різні показники, у тому числі й на податкові (приклад: держдивіденди, авансовий внесок податку при виплаті дивідендів), до появи відповідних роз'яснень від Мінфіну ми не радимо використовувати запропоновану ним альтернативу.
Основні засоби — «податково-бухгалтерський» облік
1. «Податкова» амортизація
. Відповідно до зміненого абз. 7 п. 26 П(С)БО 7 нарахування амортизації основних засобів може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання, установлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).Виробничий метод потрапив до числа винятків «за строками» внаслідок того, що його застосування ґрунтується на інших принципах, а саме: на передбачуваному обсязі продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів. У зв'язку з цим у
П(С)БО 7 й було внесено доповнення щодо припинення нарахування амортизації за виробничим методом з дати, наступної за датою вибуття об'єкта основних засобів. Вважаємо, що саме такий підхід слід використовувати і при нарахуванні амортизації за вказаним методом у податковому обліку, оскільки в ПКУ цей момент не прописано.Аналогічні норми щодо «податкових» строків амортизації може бути застосовано й до нематеріальних активів (
п. 26 П(С)БО 8).І хоча такий підхід суперечить методології бухгалтерського обліку, у деяких випадках він може бути зручним.
2. «Податкові» переоцінки.
Згідно з оновленим п. 16 П(С)БО 7 первісна (переоцінена) вартість об’єкта основних засобів може бути збільшено на суму проведеної в порядку, визначеному податковим законодавством, «індексації» з відображенням у бухгалтерському обліку за правилами пп. 19 — 21 П(С)БО 7.Відмінності «податкової» переоцінки від бухгалтерської полягають у тому, що:
— індекси переоцінки розраховуються по-різному: у податковому обліку вона «прив'язується» до індексу інфляції; у бухгалтерському — до індексу, визначеного виходячи зі справедливої вартості об’єкта основних засобів;
— «податкова» переоцінка провадиться раз на рік та за умови, що коефіцієнт індексації перевищує одиницю, а бухгалтерська — на дату балансу;
— «податкова» переоцінка провадиться щодо всіх об'єктів основних засобів, що значаться в податковому обліку, а бухгалтерська — щодо окремої групи основних засобів, до складу якої включається об’єкт, що переоцінюється;
— у результаті «податкової» переоцінки вартість об'єктів основних засобів, що амортизується, тільки збільшуватиметься, тобто дооцінюватиметься, а бухгалтерської — може як дооцінюватися (якщо справедлива вартість збільшується), так і уцінюватися ціна (якщо справедлива вартість зменшується).
Застосування оновлених положень також пов'язане з низкою запитань. По-перше, за «податковими» правилами фактично може бути проведено лише дооцінку основних засобів, а викладений у
пп. 19 — 21 П(С)БО 7 порядок передбачає проведення як дооцінки, так і уцінки, тобто для «податкових» цілей він не призначений (щоправда, його можна самостійно використовувати фрагментарно тільки під дооцінку).По-друге, незрозуміло, чи можна провадити в бухобліку «податкову» переоцінку разом з бухобліковою (тобто використовувати варіант «індексація + бухоблікова переоцінка»). Або ж слід використовувати підхід, при якому в разі застосування «податкової» переоцінки бухоблікова переоцінка не провадиться. З нечіткого формулювання нового абзацу
п. 16 П(С)БО 7 однозначні висновки зробити неможливо. Хоча у проекті наказу № 372 ця норма була сформульована чіткіше* і скоріше передбачала проведення «податкової» індексації саме як альтернативи «бухобліковій».* Зокрема, було передбачено таке: «Підприємства при застосуванні в бухгалтерському обліку порядку нарахування амортизації основних засобів, що передбачений податковим законодавством, мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів…», а далі наведено формулювання п. 146.21 ПКУ.
Невизначеність ситуації посилює ще й нечіткість «переоціночних» норм у
ПКУ. Так, у п.п. 14.1.19 ПКУ вартість основних засобів, що амортизується, визначається як первісна чи переоцінена вартість за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. При цьому в зазначеному підпункті не уточнюється, яка саме переоцінка (бухоблікова чи «податкова») мається на увазі. Зроблено це недарма, оскільки тут усе залежить від періоду проведення переоцінки.Зокрема, виходячи з
п. 6 підрозділу 4 розділу XX ПКУ до «податкової» вартості основних засобів, що амортизується, потрапляють у тому числі бухоблікові переоцінки, оскільки первісна (переоцінена) вартість станом на 01.04.11 р. визначалася за даними бухгалтерського обліку (виняток становить лише сума дооцінки основних засобів, яку було проведено після 01.01.11 р.).Водночас із
п. 144.1 ПКУ випливає, що амортизації підлягає лише «сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу». Отже, у податковому обліку з 01.04.11 р. вартість основних засобів, що амортизується, збільшується тільки на суму «податкової» переоцінки.На нашу думку, якщо виходити із суті новацій, спрямованих на зближення з податковим обліком, логічнішим є підхід, при якому «податкова» переоцінка провадиться замість бухоблікової
.По-третє, не зрозуміло, чи можна використовувати податкові правила щодо переоцінки основних засобів як самостійну норму або їх слід застосовувати сукупно з іншими «податковими» нормами, зокрема з «податковими» строками експлуатації основних засобів, поліпшеннями та ремонтами. Ми вважаємо, що знову-таки, виходячи із заявленої мети, усі новації щодо основних засобів мають бути взаємопов'язаними і застосовуватися одночасно. Однак однозначно на це запитання може відповісти лише Мінфін.
3. «Податкові» поліпшення та ремонти
. Виходячи зі зміненого п. 14 П(С)БО 7 підприємства мають право збільшувати первісну (переоцінену) вартість основних засобів на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об’єкта, визначену в порядку, установленому податковим законодавством.Нагадаємо, що в загальному випадку в бухобліку первісна вартість основних засобів збільшується тільки
«на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудовування, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта» (п. 14 П(С)БО 14). Витрати, спрямовані на підтримання об’єкта в робочому стані, уключаться до складу витрат (п. 15 П(С)БО 14).А в податковому обліку вирішальне значення має розмір витрат: витрати в межах 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року включаються до складу витрат. Сума перевищення збільшує первісну вартість основних засобів (
пп. 146.11 і 146. 12 ПКУ)Таким чином, у бухоблікових правилах використовується «якісний» критерій: збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта основних засобів. Якщо поліпшення основного засобу (уключаючи ремонти) йому відповідають, то відповідні витрати включаються до його вартості, якщо ні — відносяться до складу витрат поточного періоду.
У податковому ж обліку застосовується «вартісний» критерій: 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.
Очевидно, що вартість основних засобів, а отже, й амортизаційні витрати, у кожному з вибраних варіантів відрізнятиметься, тому тут підприємство має право самостійно вирішити, який із них вигідніший.
Зауважимо лише, що на сьогодні незрозуміло, чи може підприємство вибрати «податковий» порядок відображення поліпшень та ремонтів без застосування інших «податкових» складових у бухобліку основних засобів, зокрема, «податкових» строків амортизації та «податкових» переоцінок.
У
проекті передбачалося, що «податковий» порядок поліпшень використовується «при застосуванні порядку нарахування амортизації основних засобів, що передбачений податковим законодавством».Як бачимо, згодом цю норму змінили, а от з якою метою, можуть відповісти лише розробники. Ми ж вважаємо, що й це нововведення має застосовуватися сукупно з іншими «податково-бухобліковими» нормами щодо основних засобів, інакше втрачається сенс їх упровадження.
Біологічні активи
Під вимоги
ПКУ Мінфін підлаштував ще й облік біологічних активів. Нагадаємо, що раніше згідно з п. 10 П(С)БО 30 «Біологічні активи» на дату балансу біологічні активи слід було оцінювати за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу. Виняток становили тільки випадки, коли справедливу вартість визначити було неможливо, — тоді вони оцінювалися за фактичною вартістю. Тепер платники податку на прибуток мають можливість оцінювати за фактичною вартістю будь-які біологічні активи (нова редакція п. 11 П(С)БО 30).За виробничою собівартістю (або собівартістю за прямими витратами) відповідно до
П(С)БО 16 може бути оцінено на розсуд підприємства також додаткові біологічні активи та сільськогосподарську продукцію. Залишаються дрібниці — правильно визначити цю «пряму» собівартість, про що вже йшлося вище.
Коли починати застосовувати
Згідно з
п. 3 наказу № 372 він набирає чинності з дня його офіційного опублікування — з 22 квітня 2011 року (опубліковано в бюлетені «Офіційний вісник України», 2011, № 28). З цієї дати слід застосовувати внесені ним новації.Водночас «добровільні» нововведення зручніше поширити на всі операції з 01.04.11 р., що відповідатимуть цілям уніфікації податкового та бухгалтерського обліку. Якщо підприємство вирішило скористатися «добровільними привілеями», йому необхідно внести відповідні зміни до наказу про облікову політику. При цьому змінювати потрібно лише ті норми, щодо яких надано право вибору (див. розділ «Добровільні новації»).
Документи статті
ПКУ
— Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.Закон про бухоблік
— Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.Методрекомендації № 561
— Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом МФУ від 30.09.03 р. № 561.Закон про податок на прибуток
— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (втратив чинність з 01.04.11 р.).Наказ № 372
— наказ МФУ «Про затвердження Змін до деяких положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 18.03.11 р. № 372 (див. додаток «Документи» цього номера).
