МЕЖА ВІДРАХУВАНЬ
ІЗ ЗАРПЛАТИ ЗА КЗпП:
потрібно враховувати
при стягненні з працівника
недоплати і штрафу з ПДФО
Лист Державної податкової служби України від 06.03.12 р. № 8724/Я/17-1114
«Про розгляд звернення»
У листі, що коментується, розглянуто два не пов'язані між собою питання: (1) про обмеження утримання штрафу з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) із зарплати працівника і (2) про оформлення направлення на перевірку.
1. При утриманні недоплати і штрафу з ПДФО потрібно враховувати 20 % (а в деяких випадках — 50 %) обмеження, установлене ст. 128 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Зокрема, при порушенні працівником порядку користування податковою соціальною пільгою (ПСП) він втрачає право на ПСП за всіма місцями її отримання починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на ПСП відновлено (п.п. 169.2.4 Податкового кодексу України, далі — ПКУ). Для відновлення права на ПСП працівник подає всім роботодавцям заяву про відмову від ПСП, що є підставою для утримання з нього суми недоплати, що виникла, і штрафу в розмірі 100 % суми недоплати.
Тому при утриманні недоплати і штрафу, як зазначає ДПСУ у листі, що коментується, роботодавець при застосуванні норм п.п. 169.2.4 ПКУ має виконувати вимоги ст. 128 КЗпП (тобто зобов'язаний ураховувати встановлені законодавством обмеження щодо розміру утримань із зарплати). Так, згідно зі ст. 128 КЗпП при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 20 %, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — 50 % заробітної плати, що підлягає виплаті працівнику. При відрахуванні із заробітної плати за декількома виконавчими документами за працівником у будь-якому разі має бути збережено 50 % заробітку*.
* Ці обмеження не поширюються на утримання із заробітної плати при відбутті виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 %.
Вважаємо, що це саме обмеження потрібно враховувати і в інших випадках утримання з працівника недоплати з ПДФО (наприклад, під час проведення річного перерахунку). Підкреслимо, що обмеження встановлено стосовно зарплати, що підлягає виплаті працівнику, тобто 20 % (50 %) береться від «чистої» зарплати. Якщо бухгалтер не врахував вимоги ст. 128 КЗпП при утриманні недоплати ПДФО, то бажано отримати від працівника заяву, відповідно до якої він не заперечує, що утримання з його заробітної плати провадитимуться в сумі більшій, ніж 20 % (50 %) (наприклад, для швидшого погашення заборгованості з ПДФО та відновлення права на ПСП). Вважаємо, що в цьому випадку роботодавця не зможуть покарати за порушення трудового законодавства, адже ст. 128 КЗпП спрямована на захист прав працівника, щоб, відпрацювавши місяць, він не залишився без коштів для існування. Відповідно, якщо працівник сам висловив побажання щодо більшого розміру утримань, то й карати роботодавця нема за що.
Зауважимо, що певні сумніви у правильності цього підходу були зважаючи на те, що ст. 128 КЗпП не поширюється на утримання із заробітної плати податків (зборів, обов'язкових платежів), на що свого часу звертав увагу Мінпраці в листах від 28.12.07 р. № 333/06/186-07 і від 12.02.10 р. № 25/06/186-10. Свою позицію Мінпраці мотивував тим, що частину нарахованої працівнику заробітної плати, яка підлягає перерахуванню до бюджету у вигляді податку на доходи, працівнику не може бути виплачено, тобто вона виплаті працівнику не підлягає. Недоплата і 100 % штраф при порушенні працівником права користування ПСП утримуються понад поточні податкові зобов'язання з ПДФО та ЄВС, тобто вже після визначення суми, що підлягає виплаті на руки працівнику, а тому, на думку ДПСУ, вписуються у вимоги ст. 128 КЗпП. Підтримуємо цей підхід.
2. Якщо в наказі про проведення перевірки немає підстави для її проведення, чи можна не допустити перевіряючих до перевірки? Згідно з вимогами пп. 77.6, 78.5, 80.5 ПКУ допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної планової та позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки здійснюється відповідно до ст. 81 ПКУ.
Саме норми цієї статті й процитували автори листа, відповідаючи на поставлене запитання. Так, згідно з ч. 1 п. 81.1 ПКУ посадові особи органу державної податкової служби мають право розпочати проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПКУ, та за умови пред'явлення або направлення у випадках, передбачених ПКУ, документів, перелік яких наведено в п. 81.1 ПКУ. Серед цих документів названо і направлення на проведення такої перевірки, в якому, серед іншого, має бути зазначено і підставу для проведення перевірки.
При цьому непред'явлення або невідправлення у випадках, визначених ПКУ, платнику податків (його посадовим (службовим) особам чи особам, які фактично провадять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, оформлених із порушенням вимог, установлених п. 81.1 ПКУ, є підставою для недопуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки (ч. 2 п. 81.1 ПКУ).
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників чи осіб, які фактично провадять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах не дозволяється.
Оскільки автори листа обмежилися цитуванням цих норм, вони згодні з тим, що в наказі про направлення на перевірку серед інших обов'язкових реквізитів має бути зазначено підставу для її проведення.
Підстави для проведення того чи іншого виду перевірки встановлено ПКУ (п. 77.1 — для документальних виїзних планових перевірок; п. 78.1 — для документальних виїзних позапланових перевірок; п. 80.2 ПКУ — для фактичних перевірок). Відповідно підставу для проведення перевірки має бути зазначено з посиланням на відповідну норму ПКУ. У разі невиконання цієї вимоги платник податків має право не допустити перевіряючих до перевірки. Такого висновку дійшла і ДПСУ у листі, що коментується сьогодні.
