Оплата за товари через платіжні термінали: організаційні та облікові моменти

ОПЛАТА ЗА ТОВАРИ

через платіжні термінали:

організаційні та облікові моменти

Зміни в нормативній базі значно розширили коло суб'єктів, зобов'язаних використовувати платіжні термінали під час продажу товарів, послуг. Крім того, усе більше торговців, у тому числі тих, які не застосовують РРО, хочуть установити в себе платіжні термінали, щоб розширити коло покупців. У зв'язку з цим у сьогоднішній статті ми поговоримо про організаційні та облікові особливості проведення розрахункових операцій із використанням терміналів.

Влада КАРПОВА, консультант газети «Бухгалтерський тиждень», канд. екон. наук,

сертифікований бухгалтер-практик (CAP)

Застосування платіжних терміналів — право чи обов'язок?

Коли необхідно застосовувати платіжні термінали? Згідно з п. 1.32¹ Закону про платіжні системи платіжний термінал — це електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунка, у тому числі видачі готівки, отримання довідкової інформації та друкування документа за операцією із застосуванням спеціального платіжного засобу. Схоже визначення наведено також у п. 1.4 Положення про емісію СПЗ*. Під спеціальним платіжним засобом (далі — СПЗ) розуміється платіжна картка, мобільний платіжний інструмент, інший платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держатель цього інструменту здійснює платіжні операції з рахунка платника або банку, а також інші операції, установлені договором. У ситуації з платіжними терміналами це переважно банківські платіжні картки (далі — БПК).

* Питання використання платіжних терміналів розглядалися також у статтях: «Якщо розрахувалися пластиковою карткою: облік у продавця» // «БТ», 2006, № 16, с. 16, «Розрахунки БПК через РРО в торговельній точці» // «БТ», 2008, № 51, с. 39.

Обов'язок застосування платіжних терміналів суб'єктами господарювання встановлено Законом про платіжні системи (див. «Хто зобов'язаний застосовувати платіжні термінали»):

На виконання цих норм було прийнято постанову № 878, у якій встановлено строки обов'язкового переходу на застосування платіжних терміналів** суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг, які відповідно до закону використовують реєстратори розрахункових операцій (далі — РРО).

** Зверніть увагу: хоча в назві Постанови № 878 йдеться в принципі про організацію проведення розрахунків із використанням СПЗ, із її тексту випливає, що йдеться про встановлення саме платіжних терміналів, а не, скажемо, імпринтерів.

Отже, встановити платіжні термінали мають ті продавці, які:

умова 1 — здійснюють діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг;

умова 2 — згідно із Законом про РРО зобов'язані (!) застосовувати РРО.

Крім виконання цих двох умов, слід ураховувати й норми постанови № 878. Згідно з цим документом мають використовувати платіжні термінали такі суб'єкти господарювання (п. 1 постанови № 878):

1) суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення від 25 до 100 тис. осіб***;

2) суб'єкти малого підприємництва, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення понад 100 тис. осіб.

*** Відомості щодо чисельності населення в певному населеному пункті можна дізнатися в органах статистики.

Коли термінали можна не використовувати? Не зобов'язані застосовувати платіжні термінали такі особи (п. 2 постанови № 878):

— суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення менше ніж 25 тис. осіб;

— заклади громадського харчування закритого типа, що обслуговують певний контингент споживачів, зокрема, особовий склад Збройних Сил та інших військових формувань, студентів, учнів та викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств;

— підприємства торгівлі з торговельною площею* до 20 кв. метрів (крім автозаправних станцій).

* Зверніть увагу: тут йдеться саме про торговельну площу, тому площа підсобних, складських та інших неторговельних приміщень не враховується.

І, зрозуміло, не зобов'язані застосовувати платіжні термінали суб'єкти господарювання, звільнені від використання РРО, зокрема, зазначені в ст. 9 Закону про РРО.

Щодо суб'єктів господарювання, які звільнені від застосування РРО, але застосовують при цьому для оформлення розрахункових операцій розрахункові книжки згідно з постановою № 1336, то, на наш погляд, поки такі суб'єкти не застосовують РРО, їх звільнено й від обов'язку обов'язкового використання платіжних терміналів. Однак, якщо такі суб'єкти будуть зобов'язані почати застосовувати РРО, то разом із установленням РРО необхідно встановити й платіжний термінал. Нагадаємо: термін для встановлення РРО — 1 місяць із дати перевищення граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій (п. 2 Термінів № 121).

Кількість платіжних терміналів. Кількість платіжних терміналів згідно з постановою № 878 має складати не менше ніж 50 % від кількості РРО, а в разі використання одного РРО має бути один платіжний термінал.

У постанові № 878 не говориться, як саме слід розраховувати кількість РРО. За логікою враховуватися повинні РРО, установлені одним суб'єктом господарювання в одному пункті продажу товарів, громадського харчування та послуг.

Щодо строків встановлення платіжних терміналів знов створеними суб'єктами, ми вважаємо, якщо згідно з постановою № 878 останні зобов'язані застосовувати платіжні термінали, то їх має бути встановлено разом із РРО, а саме з моменту відкриття торговельної точки.

Відповідальність. Щодо відповідальності за незастосування платіжних терміналів, то її прямо не обумовлено. Так, у Порядку № 833 немає прямого зазначення обов'язку торговців в обов'язковому порядку застосовувати платіжні термінали. Водночас у п. 22 Порядку № 833 сказано про форми проведення розрахунків за продані товари (послуги): готівковими засобами та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства. Не виключено, що під слова «відповідно до законодавства» перевіряючі з управління із захисту прав споживачів можуть підтягнути необхідність виконання постанови № 878, яка якраз і передбачає обов'язок торговців встановлювати платіжні термінали. Тому вони під час перевірок можуть застосувати адмінштраф за ст. 155 КпАП за порушення правил торгівлі до торговельних працівників та підприємців у сумі від 17 до 170 грн. (при повторному протягом року порушенні — від 85 до 459 грн.).

Однак, на наш погляд, оскаржити таке рішення можна, трактуючи слова з п. 22 Порядку № 833 інакше: розуміти слова «відповідно до законодавства» слід як відсилання до законодавчих актів, що відображають процедуру проведення розрахунків у безготівковій формі із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо. Тобто в разі організації таких розрахунків слід використовувати норми Закону про платіжні системи, Положення об емісії СПЗ, а не постанови № 878.

Також перевіряючі з управління із захисту прав споживачів можуть винести припис щодо усунення порушення правил торгівлі — установити платіжні термінали. Якщо такий припис не буде виконано, то за ухилення від його своєчасного виконання перевіряючі зможуть оштрафувати посадових осіб і підприємців на суму від 17 до 306 грн. (ст. 188² КпАП).

Платіжні термінали в єдиноподатників

Згідно з п. 296.10 ПКУ єдиноподатники першої, другої та третьої груп не застосовують РРО. Отже, всі єдиноподатники — підприємці, у тому числі платники ПДВ (із третьої групи), не зобов'язані застосовувати РРО. Щодо звільнення підприємців, які сплачують єдиний податок, від застосування РРО йдеться і в п. 6 ст. 9 Закону про РРО.

Ураховуючи, що вони не зобов'язані застосовувати РРО, вони також не зобов'язані встановлювати платіжні термінали, навіть у разі здійснення госпдіяльності в населених пунктах із чисельністю населення понад 100 тис. осіб.

Щодо підприємств — єдиноподатників (четверта група), то їх не звільнено від застосування РРО, і тому здійснювати готівкові витрати без РРО вони можуть лише при дотриманні норм ст. 9 Закону про РРО. У разі застосування РРО підприємствами — єдиноподатниками вони як суб'єкти малого підприємництва** зобов'язані застосовувати платіжні термінали тільки в разі здійснення діяльності в населених пунктах із чисельністю населення понад 100 тис. осіб.

** Юридичні особи зараховуються до суб'єктів малого підприємництва, якщо середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. грн. А цих умов єдиноподатники дотримуються.

Отже, всі єдиноподатники — підприємці незалежно від здійснюваних видів діяльності не зобов'язані встановлювати платіжні термінали, а ось підприємства повинні будуть їх установити, якщо здійснюють діяльність у населених пунктах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб.

Водночас ніщо не забороняє звільненому від застосування РРО єдиноподатнику добровільно встановити платіжний термінал, наприклад, для зручності своїх клієнтів у проведенні розрахунків. У цьому випадку, незважаючи на наявність платіжного терміналу, єдиноподатник не зобов'язаний установлювати й РРО. Платіжний термінал — це всього тільки спосіб заміни готівкових розрахунків безготівковими в разі здійснення розрахунків за місцем знаходження терміналу.

Важливо пам'ятати: платіжний термінал — це не РРО! Обов'язкову наявність платіжного терміналу безпосередньо пов'язано з обов'язком використання РРО. Якщо застосовувати РРО не обов'язково, то використовувати платіжний термінал для розрахунків — справа добровільна.

Що потрібно для вставновлення платіжних терміналів

Суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до договору з еквайром або платіжною організацією приймає до обслуговування платіжні інструменти з метою проведення оплати вартості товарів або послуг, називається торговцем (п. 1.42 Закону про платіжні системи), тому далі так називатимемо його й ми.

У магазинах, як правило, використовуються платіжні термінали, через які здійснюються розрахунки за допомогою БПК.

Для встановлення платіжного терміналу торговцю необхідно обрати еквайра — юридичну особу, яка здійснює еквайринг, та укласти з ним договір. Еквайринг — це діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків із ними за операціями, здійсненими із застосуванням СПЗ (п. 1.9 Закону про платіжні системи).

У договорі з еквайром має бути обов'язково зазначено такі умови (п. 5.4 Положення про емісію СПЗ):

— назви платіжних систем, СПЗ яких приймаються торговцем до оплати, та типи СПЗ з визначенням ознак їх платоспроможності (мають використовуватися як мінімум три внутрішньодержавні та/або міжнародні платіжні системи);

— порядок оформлення документів за операціями з використанням СПЗ;

— порядок та строки розрахунків еквайра з торговцем;

— розмір комісійної винагороди, яку торговець платить еквайру за розрахункове обслуговування;

— процедури безпеки, яких має дотримуватися торговець під час прийняття платежів із використанням СПЗ та передачі даних щодо проведених операцій еквайру;

— інші умови відповідно до законодавства України або на розсуд еквайра та торговця.

Згідно з п. 5.5 Положень про емісію СПЗ еквайр не має права встановлювати технічні та технологічні обмеження на прийняття торговцями СПЗ певних емітентів та платіжних систем, якщо такі обмеження не встановлено емітентом або платіжною організацією платіжної системи.

Платіжні термінали торговець може придбати:

— в еквайра на умовах купівлі або оренди;

— самостійно в інших осіб за узгодженням із еквайром за умови, що вони відповідають технічним (функціональним) вимогам та вимогам безпеки, установленим до такого устаткування еквайром, процесинговою установою* та платіжною організацією платіжної системи.

* Це юридична особа — учасник платіжної системи, який здійснює діяльність, що включає виконання за операціями із СПЗ процедур авторизації, моніторингу, збору, обробки, зберігання інформації і надання обробленої інформації учасникам розрахунків та розрахунковому банку для проведення взаєморозрахунків.

Спосіб придбання платіжного терміналу визначається на договірній основі з еквайром, при цьому торговець має право вільного вибору типа та умов використання (купівлі/оренди) платіжного терміналу за умови, що його сертифіковано і він відповідає вимогам еквайра, процесингової установи та платіжної організації платіжної системи і може використовуватися на основі операційної сумісності (п. 5.9 Положення про емісію СПЗ).

Установлений платіжний термінал з'єднується з РРО, що перепрограмується на роздрукування в чеці додаткових реквізитів.

Торговець зобов'язаний забезпечити розміщення зображення торговельної марки платіжної системи в місцях, де здійснюються операції з використанням СПЗ, у порядку, установленому договором.

Порядок проведення операцій із застосуванням платіжних терміналів

Відповідно до п.п. 5.10 Положення про емісію СПЗ торговець зобов'язаний здійснювати операції з використанням СПЗ тільки у присутності користувача. Виняток із цього правила становлять випадки, при яких проведення операцій із СПЗ без присутності його держателя або погоджено з ним, або передбачено правилами платіжної системи для окремих видів операцій.

Конкретну процедуру проведення дій під час розрахунку з використанням СПЗ у нормативних документах не обумовлено, однак деяку інформацію з них почерпнути можна.

Так, торговець приймає від держателя СПЗ і визначає, чи працює він з пред'явленим типом СПЗ (БПК). Якщо працює, то залежно від встановлених емітентом правил платіжної системи та/або умов використання СПЗ проводиться процедура або ідентифікації, або авторизації.

Ідентифікація може проводитися двома способами:

1) шляхом введення пін-коду держателем СПЗ — у цьому разі підпис на квитанції платіжного терміналу не ставиться;

2) без уведення пін-коду — тоді держатель СПЗ (БПК) повинен буде надалі поставити підпис на квитанції платіжного терміналу, що звіряється з підписом на БПК.

Процедура авторизації полягає в отриманні дозволу банку на проведення операції з використанням СПЗ. У процесі авторизації торговець зв'язується через термінал з еквайром та перевіряє інформацію про СПЗ та його держателя, під час якої порівнюються:

— особисті дані держателя СПЗ та дані стоп-листа (списку СПЗ, за якими заборонено проведення будь-яких операцій);

— наявність коштів на рахунку держателя СПЗ та їх сума, а також інша необхідна інформація про держателя СПЗ.

Водночас умовами договору еквайрингу може бути передбачено, що в межах ліміту авторизації, що вказується в договорі, підприємство має право продати товар (послугу) покупцю без запиту про авторизацію.

Далі роздруковується квитанція платіжного терміналу та проводиться через РРО безготівкова оплата зазначеної в ній суми.

На завершальному етапі покупцю видається товар, касовий чек та квитанція торговельного терміналу, що містять реквізити, наведені в табл. 1.

Таблиця 1. Реквізити квитанції платіжного терміналу та чека РРО

Якщо платіжний термінал використовує суб'єкт господарювання, що не застосовує РРО (наприклад, підприємець — єдиноподатник), то він повинен видати квитанцію торговельного терміналу, товар та на вимогу покупця — документ на передачу товару (як правило, товарний чек* або витратну накладну).

* Форму та зміст товарного чека законодавчо не визначено. Зразкову форму товарного чека ми наводили в Пошті тижня «Чи є право на валові витрати, якщо чек нефіскальний?» // «БТ», 2011, № 11, с. 31.

Для покупця, який розраховується через платіжний термінал корпоративною БПК, така операція буде безготівковою. При цьому квитанція торговельного терміналу буде підтвердженням безготівкової оплати, а чек РРО або товарний чек (для тих, хто не застосовує РРО) підтвердить факт передачі товару.

Інформацію щодо здійснених операцій із застосуванням платіжних терміналів може бути передано еквайру в процесі авторизації або збережено в пам'яті терміналу в формі журналу (реєстру), що передається еквайру в погоджені строки (п. 7.5 Положення про емісію СПЗ).

Процедура проведення розрахунків із СПЗ між еквайром та торговцем залежить від того, чи є банк-еквайр одночасно банком-емітентом БПК покупця.

Якщо банк-еквайр не є банком-емітентом БПК покупця клієнта, то з картки клієнта банк-емітент списує суму платежу, яку перераховує банку-еквайру (розрахунок між банками здійснюється через посередника — процесинговий центр). Далі банк-еквайр відшкодовує торговцеві вартість товарів (послуг), проданих із використанням БПК.

Якщо ж банк-еквайр торговця є одночасно банком-емітентом БПК покупця, то списання коштів з картки клієнта здійснює сам банк-еквайр, який перераховує відповідну суму на поточний рахунок торговця.

Міжбанківський переказ виконується в строк до 3 операційних днів (п. 9.10 Положення про емісію СПЗ), після чого на рахунок торговця поступає сума за вирахуванням комісії банку.

Рух готівки та суми розрахунків, проведені через РРО (у тому числі з використанням СПЗ), щодня відображаються в книзі обліку розрахункових операцій (п. 7.5 Порядку ведення КОРО).

«Нестандартні» ситуації

Відмова від операції. Згідно з п. 5.12 Положення про емісію СПЗ торговець має право відмовитися від здійснення платіжної операції з використанням БПК у таких випадках:

— закінчення строку дії БПК, відсутності необхідних ознак її платоспроможності;

— невідповідності між підписом на БПК та підписом на квитанції платіжного терміналу;

— неправильного введення ПІН;

— відмови покупця надати документ, що ідентифікує його особу, у випадках, передбачених законодавством України, або якщо було виявлено, що особа не має права використовувати БПК;

— неможливості виконання авторизації у зв'язку з технічними причинами.

Тоді розрахункова операція з використанням БПК не проводиться і покупець має право або здійснити покупку за готівкові засоби, або буде змушений відмовитися від придбання товару (послуги).

Повернення грошей у разі повернення раніше придбаного товару. У ситуації, коли покупець повертає товар, раніше сплачений через платіжний термінал, торговець має повернути покупцю витрачені кошти. Повернення грошей можна здійснити 2 способами:

1) у безготівковому вигляді (шляхом переказу коштів на рахунок покупця з використанням СПЗ);

2) готівкою через касу (через РРО).

У першому варіанті порядок розрахунків залежатиме від того, чи є банк-еквайр банком-емітентом БПК. Якщо є, то торговець перераховує суму повернення на рахунок банка-еквайра, що повертає цю суму покупцю на його БПК. Можливий також варіант, коли банк-еквайр самостійно (згідно з оформленими торговцем документами на повернення суми) повертає суму покупцеві на БПК, а торговець потім перераховує суму повернення на рахунок банку-еквайра.

Якщо емітентом БПК є не банк-еквайр, то торговець перераховує відповідну суму банку-еквайру, той — банку-емітенту, а останній — покупцю.

Щодо другого варіанту, то хоча його чинними нормативно-правовими актами не заборонено, на практиці він фактично не використовується, оскільки, як правило, він заборонений умовами договору еквайрингу. Для банку така заборона вигідна — гроші не залишають безготівкову систему та працюють на нього.

Якщо умови вашого договору не забороняють повертати списану раніше безготівкову оплату готівкою, то видачу готівки в разі повернення товару як розрахункову операцію необхідно проводити через РРО (п. 1 ст. 3 Закону про РРО).

Водночас позиція податківців з приводу форми повернення передоплат неоднозначна. Так, у листі від 06.07.09 р. № 14083/7/23-7017/572 (п.п. 2.2.45) зазначено таке: «якщо передоплата за товар (послуги) здійснювалась в безготівковій формі, то повернення коштів за не отриманий товар (не надану послугу) здійснюється в безготівковій формі через установу банку або в разі готівкової форми розрахунків чи застосування банківської платіжної картки — із застосуванням РРО з оформленням відповідного розрахункового документа (касового чека РРО)». Із цього можна зробити висновок, що безготівкові (у тому числі сплачені БПК) оплати можна повернути або безготівково або готівкою.

Водночас у консультації, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України» (2010, № 15, с. 42) сказано, що повернення грошових коштів, раніше перерахованих безготівково, готівкою через касу є порушенням чинного законодавства. З цієї консультації простежується такий підхід до проведення повернень — яким способом було отримано оплату за товар або послуги (готівковий або безготівковий, у тому числі з використанням платіжного терміналу), таким же способом треба й здійснити повернення грошей. Цей же спосіб активно використовується на практиці через норми договорів еквайрингу, що укладаються.

Однак ми з цим не згодні. У жодному нормативному документі не встановлено, що якщо оплату було внесено з БПК (безготівково), то й повертати такі суми обов'язково треба на БПК (безготівковими грошима). Заборону на повернення готівкою під час здійснення розрахунків через термінал може передбачати хіба що договір на використання платіжного терміналу або договір на використання БПК.

Повернення отриманих передоплат. Покупець за певних умов може вимагати повернення раніше внесеної через платіжний термінал суми передоплати до того часу, доки товар (послуга) фактично ще не були передані покупцю. У цій ситуації, як і в разі повернення грошей за повернений товар, законними будуть обидва способи повернення:

1) у безготівковому вигляді (шляхом переказу коштів на рахунок покупця з використанням СПЗ) — порядок розрахунків аналогічний зазначеному вище;

2) готівкою.

Але другий варіант є під питанням, оскільки, як ми вказали вище, зазвичай заборонений умовами договору еквайрингу. Якщо ж його застосовувати, на думку податківців, таку операцію обов'язково слід проводити через РРО навіть у разі, коли постачання товару не було (пп. 2.2.55 і 2.2.147 листа від 06.07.09 р. № 14083/7/23-7017/572).

Це справедливо в разі повернення передоплат за неотриману послугу — дійсно необхідно використовувати РРО, оскільки така операція є розрахунковою операцією згідно зі ст. 2 Закону про РРО. І її згідно з п. 1 ст. 3 Закону про РРО слід проводити через РРО.

Щодо повернення передоплат за неотриманий товар ми позиції податківців не поділяємо. На наш погляд, повернення передоплати за неотриманий товар не вписується у визначення «розрахункової операції», наведене в ст. 2 Закону про РРО*. А тому обов'язку проводити повернення виключно через РРО в торговця немає. Тому можливо видати готівку з каси підприємства, оформивши таку видачу видатковим касовим ордером. Однак, найімовірніше, у такому випадку свою позицію доведеться відстоювати в суді.

* Наведемо визначення розрахункова операція — приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, в разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця» (ст. 2 Закону про РРО).

Помилкові операції. Якщо під час проведення платежів із застосуванням БПК продавець помилково зняв зайву суму коштів, таку суму він має повернути клієнту готівкою без утримання комісійних (п. 2.8 глави 2 розділу IX Правил № 620)**. Знята при цьому комісія «лягає на плечі» торговця.

Щодо способу повернення, то, враховуючи вищезазначену позицію податківців, помилково списані суми краще повертати безготівково. Хоча уявляємо собі, як зрадіє такій ситуації ваш покупець…

Якщо ви вирішите повернути надмірно списані суми покупцю готівкою, то під час оформлення таких операцій треба виходити з того, що повернення помилково списаних з БПК коштів не буде розрахунковою операцією. А тому обов'язково проводити її через РРО, на наш погляд, не потрібно. Досить повернути готівку через свою касу, оформивши видатковий касовий ордер. Однак не виключено, що податківці можуть класифікувати повернення помилково списаних з БПК коштів як розрахункову операцію, яку необхідно проводити через РРО.

Незавершення розрахункової операції. З технічних причин можливе незавершення розпочатої операції, зокрема, у разі несправності устаткування терміналу, відсутності зв'язку з банком тощо. Такі ситуації можуть вирішуватися по-різному: шляхом відновлення трансакцій, повернення грошових коштів покупцю (знову ж таки, актуальна форма повернення) та ін.

Якщо під час проведення розрахункової операції її з будь-яких причин було перервано та неможливо завершити, торговець відповідно до п. 3.7 гл. 3 розділу VII Правил № 620 має скласти акт про незавершений платіж у 2 примірниках (по одному для кожної сторони).

Видача готівки через платіжний термінал

Одразу скажемо, така операція зустрічається не так часто. Зазвичай покупці для зняття готівки зі своєї картки користуються банкоматами.

Водночас можливість зняття готівки з картки в торговельних мережах передбачено п. 2.4 Положення № 637. Таку можливість підтверджує й Нацбанк у листі від 05.03.12 р. № 25-310/528-2500. Так, якщо підприємство (підприємець) відповідно до законодавства України приймає до обслуговування СПЗ з метою проведення оплати вартості товарів або послуг і його оснащено платіжним терміналом (у тому числі з'єднаним або об'єднаним з РРО), то таке підприємство (підприємець) може за рахунок готівкової виручки або коштів, отриманих з банку, надавати держателю спеціального платіжного засобу Національної системи масових електронних платежів та інших платіжних систем (якщо таку послугу передбачено їх правилами) послуги з видачі готівки з роздруком квитанції платіжного терміналу (або розрахункового документа) та відображенням таких операцій у відповідній книзі обліку.

При цьому НБУ має право встановлювати обмеження з видачі готівки за спеціальними платіжними засобами. Також обмеження з видачі готівки за СПЗ можуть встановлюватися платіжною організацією відповідної платіжної системи та банками — членами цієї системи.

З іншого боку, самі торговці не завжди готові надавати таку послугу у зв'язку з можливими ризиками.

Отже, для практичної реалізації норми п. 2.4 Положення № 637 має виконуватися як мінімум 2 умови:

1. Можливість надавати таку послугу має бути передбачено договором еквайрингу.

2. Платіжною системою, що випустила БПК, має передбачатися можливість отримувати таку послугу.

Згідно з п. 3.5 Положення № 637 на підставі квитанцій платіжного терміналу (сліпів) підприємству необхідно скласти видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та внести запис до касової книги. При цьому у видатковому касовому ордері не заповнюємо реквізит «Одержав» або «Прийнято від» (п. 3.10 Положення № 637). А це означає, що навіть у разі, коли до здійснення таких операцій в магазині могла не вестися касова книга (п. 4.2 Положення № 637), тепер її треба завести.

Бухгалтерський та податковий облік операцій із застосуванням платіжних терміналів

Бухгалтерський облік. Порядок відображення в обліку платіжних терміналів залежить від умов їх придбання.

1. Отримані в оперативну оренду термінали торговець відображає на позабалансовому рахунку 01 «Орендовані необоротні активи» та враховує за вартістю, зазначеною в договорі еквайрингу або в акті передачі устаткування. Орендна плата за термінал відображається бухгалтерським записом: Дт 93 — Кт 685.

2. Придбані у власність термінали залежно від їх вартості відображаються або на субрахунку 109 «Інші основні засоби», або на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» з подальшим нарахуванням амортизації бухгалтерським записом: Дт 93 — Кт 13.

Облік виручки . Особливістю проведення операцій через платіжні термінали є те, що кошти поступають на рахунок торговця тільки через деякий час. Відповідно, до дати зарахування на поточний рахунок оплата товару (послуг) відображається на субрахунку 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті».

Щодо комісійної винагороди за договором еквайрингу, то згідно з п. 18 П(С) БО 16 «Витрати» плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків необхідно включати до адміністративних витрат (рахунок 92 «Адміністративні витрати»). Тому комісійні, утримувані банком-еквайром з торговця, слід відображати у складі адміністративних витрат (на рахунку 92).

Податковий облік. Податковий облік платіжних терміналів також залежить від умов їх придбання.

1. Отримані в оперативну оренду термінали в податковому обліку не відображаємо (не нараховуємо на них амортизацію та їх вартість не враховуємо під час розрахунку 10 % ремонтного ліміту). А орендна плата за ними включається до податкових витрат за датою нарахування орендного платежу, оскільки термінали, що орендуються, використовуються в господарській діяльності торговця. У податковій декларації з податку на прибуток підприємства орендні платежі відображаємо в рядку 06.2 (у складі витрат на збут). Відповідно, у цій частині торговець має право на податковий кредит із ПДВ.

Про оренду основних засобів читайте в Темі тижні «Оренда основних засобів» // «БТ», 2012, № 24, с. 33.

2. Придбані у власність термінали залежно від суми придбання зараховуються до складу:

— основних засобів 4 групи з подальшим нарахуванням амортизації (якщо їх вартість вища або дорівнює 2500 грн.);

— малоцінних необоротних активів групи 11 — якщо їх вартість нижча 2500 грн.

У більшості випадків платіжні термінали, зважаючи на їх невисоку вартість, є малоцінними необоротними активами, які ми включаємо до групи 11 основних засобів та амортизуємо за одним із методів: «50 % х х 50 %» або «100 %». Про нарахування амортизації читайте в статті «Податкова амортизація основних засобів» // «БТ», 2011, № 36, с. 17, а про податковий облік основних засобів — у статті «Основні засоби: надходження на підприємство» // «БТ», 2011, № 32, с. 34.

У кожному з викладених варіантів торговець має право на податковий кредит із ПДВ.

Виручка , сплачена покупцем через платіжний термінал, відображається у складі податкових доходів на дату відвантаження сплачених через термінал товарів (для магазинів роздрібної торгівлі це, як правило, день оформлення квитанції платіжного терміналу). Якщо через термінал оплачуються роботи, послуги, орендна плата, то податкові доходи виникають за датою підписання акта.

Комісійну винагороду за договором еквайрингу включаємо до податкових витрат згідно з п.п. «є» п.п. 138.10.2 ПКУ. У податковій декларації з податку на прибуток підприємства комісію відображаємо в рядку 06.1 (у складі адмінвитрат).

Датою виникнення податкових зобов'язань із ПДВ відповідно до п. 187.1 ПКУ є перша подія, що настала раніше:

— або дата оформлення податкової накладної, що підтверджуює факт відвантаження торговцем товарів (робіт, послуг) покупцю;

— або дата виписки квитанції платіжного терміналу.

У роздрібній торговельній мережі податкові зобов'язання з ПДВ виникатимуть у момент проведення операції через платіжний термінал.

Приклад . Торговець використовує платіжний термінал на умовах операційної оренди, орендна плата на місяць складає 240 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ (20 %) — 40 грн. Торговець реалізував покупцю товар на суму 2400 грн. (у тому числі ПДВ — 400 грн.), розрахунок за який було проведено з використанням БПК. Розмір комісійних банку-еквайру складає 3 % від вартості товару, розрахунок за який здійснювався з використанням БПК.

У наступному періоді покупець повернув придбані товари. Кошти за товар торговець повернув йому на поточний рахунок із використанням СПЗ* .

* Особливості документального оформлення цієї операції див. у статті «Розрахунки БПК через РРО в торговельній точці» // «БТ», 2008, № 51, с. 39.

В обліку торговця ці операції будуть відображені як показано в табл. 2.

Таблиця 2. Облік операцій із БПК у торговця (продавця)

Документи і скорочення статті

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.

КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Закон про платіжні системи — Закон України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» від 05.04.01 р. № 2346-III.

Закон про РРО — Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.

Постанова № 878 — постанова КМУ від 29.09.10 р. № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів».

Постанова № 1336 — постанова КМУ «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»» від 23.08.2000 р. № 1336.

Порядок № 833 — Порядок здійснення торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою КМУ від 15.06.06 р. № 833.

Терміни № 121 — Терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій в готівковій і безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, наведені в додатку до постанови КМУ від 07.02.01 р. № 121.

Положення про емісію СПЗ — Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів та здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою правління НБУ від 30.04.10 р. № 223.

Положення про розрахункові документи — Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614.

Порядок ведення КОРО — Порядок реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затверджений наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614.

Правила № 620 — Правила Національної системи масових електронних платежів, затверджені постановою Правління НБУ від 10.12.04 р. № 620.

Положення № 637 — Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. № 637.