ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ПРОДАЖ
ВАЛЮТНОЇ ВИРУЧКИ:
НБУ надав практичні рекомендації
Лист Національного банку України від 28.11.12 р. № 29-209/11992
Лист Національного банку України від 05.12.12 р. № 29-209/12263
«Роз’яснення щодо практичного застосування окремих нормативно-правових актів Національного банку України»
У листах, що коментуються, НБУ надав роз’яснення щодо застосування норм постанови Правління НБУ «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті» від 16.11.12 р. № 475 (далі — Постанова № 475) та постанови Правління НБУ «Про порядок виплати переказів із-за кордону фізичним особам» від 16.11.12 р. № 476 (далі — Постанова № 476), якими було скорочено до 90 днів строк розрахунків у ЗЕД, а також запроваджено обов’язковий продаж 50 % валютної виручки суб’єктів ЗЕД та переказів, отриманих фізичними особами (якщо сума таких переказів перевищує 150 тис. грн. за місяць)*.
* Див. ком. «Нацбанк скоротив строки розрахунків у ЗЕД і запровадив обов’язковий продаж частини надходжень в інвалюті» // «БТ», 2012, № 48, с. 6.
1. Які надходження у валюті підлягають продажу. Хоча Постанова № 475 прийнята на виконання вимог Закону про ЗЕД-розрахунки**, НБУ у ній використав дещо іншу термінологію. Так, замість термінів «продукція», «роботи», «послуги», які використовуються у ст. 1 та 2 Закону про ЗЕД-розрахунки, НБУ у п. 4 Постанови № 475 встановив вимогу щодо обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті у вигляді валютної виручки резидентів від продажу товарів за зовнішньоекономічними договорами. У зв’язку із цим виникло запитання: чи поширюється ця вимога на валютну виручку за роботи та послуги?
** Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР.
Справа в тому, що Закон про ЗЕД-розрахунки так само, як і Податковий кодекс України (п.п. 14.1.244) та Митний кодекс України (п. 39 ст. 1), відокремлює поняття «продукція», «товари» (тобто матеріальні та нематеріальні активи або майно) та поняття «послуги», «роботи». А от у ст. 1 Закону про ЗЕД*** наведено поняття «товари» у широкому розумінні — будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).
*** Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-XII.
Після запровадження обов’язкового продажу частини валютної виручки банки для того, щоб уникнути санкцій від НБУ, почали продавати усі валютні надходження за ЗЕД-договорами, зокрема, і виручку за надані послуги. У листі від 05.12.12 р. № 29-209/12263 (далі — лист № 12263) НБУ хоч і не став уточнювати, що мається на увазі під терміном «товари» у Постанові № 475, однак дав зрозуміти, що під обов’язковий продаж потрапляє вся валютна виручка, зокрема, отримана за надані послуги.
Так, в п. 1 листа № 12263 НБУ зазначив, що Постанова № 475 не містить винятків щодо нездійснення продажу надходжень в іноземній валюті. Тому усі надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та у російських рублях у вигляді валютної виручки резидентів від продажу товарів за зовнішньоекономічними договорами підлягають обов’язковому продажу на загальних підставах незалежно від виду зовнішньоекономічної діяльності резидентів. А в п. 3 листа № 12263 НБУ вже прямо вказав, що під обов’язковий продаж підпадає винагорода в іноземній валюті за надання посередницьких послуг, що надходить на користь резидентів-посередників.
Крім того, НБУ зазначив, що обов’язковий продаж частини валютної виручки відповідно до Постанови № 475 має здійснюватись банками незалежно від наявності у клієнта перед банком зобов’язань за кредитними, депозитними та іншими договорами. Тобто навіть, якщо згідно з такими договорами банк має право погасити заборгованість клієнта за рахунок будь-яких валютних надходжень, то банк має спочатку здійснити обов’язковий продаж частини валютної виручки, а вже потім вживати заходи для погашення заборгованості клієнта.
2. Строк розрахунків за експортно-імпортними операціями. Схоже, що термін «товари» у широкому розумінні потрібно застосовувати і щодо строків розрахунку за зовнішньоекономічними договорами. Тобто розрахунки за усіма операціями з експорту та імпорту товарів (зокрема, надання послуг та виконання робіт), повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
При цьому НБУ вказав, що такі скорочені строки застосовуються незалежно від дати укладання зовнішньоекономічного договору — значення має те, коли здійснено операції за такими договорами. Так, якщо авансовий платіж за імпортним договором або поставка товару за експортним договором здійснюються в період дії Постанови № 475, то на такі операції розповсюджуються вимоги щодо завершення цих операцій у 90-денний строк. Відповідно, за операціями, які були здійснені до 19.11.12 р. (дати набрання чинності Постановою № 475), мають застосовуватись старі строки розрахунків — тобто 180 днів.
Підставою для зняття зовнішньоекономічної операції з контролю буде зарахування як іноземної валюти, так і гривневого еквівалента, одержаного внаслідок обов’язкового продажу іноземної валюти, на поточні рахунки резидента.
3. Валютна виручка комісіонерів. У п. 4 листа № 12263 так роз’яснено порядок продажу валюти, що надійшла на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами:
— якщо право власності на кошти в іноземній валюті не належить резидентам-посередникам, такі надходження підлягають подальшому перерахуванню на рахунки їх власників. Уповноважені банки, які обслуговують цих власників, здійснюють обов’язковий продаж надходжень в іноземній валюті відповідно до вимог Постанови № 475;
— обов’язковий продаж винагороди в іноземній валюті за надання посередницьких послуг, що надходить на користь резидентів-посередників, здійснюють уповноважені банки, що обслуговують цих посередників.
Отже, при надходженні валютної виручки на розподільчий рахунок комісіонера-резидента банк, який обслуговує комісіонера, повинен з’ясувати, яка частина такої виручки належить комісіонеру (його винагорода) і продати 50 % від такої винагороди, а решта має бути зараховано на поточний валютний рахунок комісіонера. Якщо ж за умовами договору комісіонер не має права утримати суму своєї винагороди із отриманої виручки, то банк повинен всю суму виручки зарахувати на валютний рахунок комісіонера.
При отриманні валютної виручки комітентом-резидентом від продажу товарів (а також, як з’ясували, робіт і послуг) банк, який обслуговує комітента, повинен продати 50 % коштів, які надійшли від комісіонера.
4. Повернення валюти. У п. 5 листа № 12263 НБУ вказав, що кошти в іноземній валюті, що були куплені і перераховані на користь нерезидента та повернені на адресу резидента у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання між сторонами частково або повністю не виконані, підлягають продажу (повністю) відповідно до вимог пп. 7 та 8 розд. III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління НБУ від 10.08.05 р. № 281.
А власні кошти резидента, що були перераховані на користь нерезидента та повернені на адресу резидента, не підлягають обов’язковому продажу відповідно до вимог Постанови № 475.
5. Валюта, що надходить на закордонні рахунки. Якщо валютна виручка надходить на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальної ліцензії на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України, то такі надходження теж підлягають продажу на загальних підставах відповідно до вимог Постанови № 475.
Для цього резидент має «добровільно» перерахувати суму в іноземній валюті, необхідну для обов’язкового продажу (50 % від валютної виручки), в уповноважений банк або здійснює обов’язковий продаж за рахунок коштів в іноземній валюті, розміщених на власних поточних рахунках в уповноваженому банку.
Зауважимо, що Постанова № 475 зобов’язує саме банки здійснювати обов’язковий продаж частини валютної виручки, причому без доручення клієнта. У п. 7 листа № 12263 НБУ фактично переклав такий обов’язок на клієнтів, бо Постанова № 475 не уповноважує банк продавати валюту, яка вже знаходиться на валютному рахунку, без доручення клієнта.
При цьому НБУ наполягає, що перерахування резидентом іноземної валюти з рахунку, відкритого за межами України, має бути здійснено не пізніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування валютної виручки на цей рахунок. Крім того, НБУ попередив, що відповідальність за недотримання вимоги щодо обов’язкового продажу покладається на цього резидента, але не вказав, про яку саме відповідальність ідеться.
6. Яка частина коштів, перерахованих фізособі, підлягає продажу. Щодо продажу валюти, яка надходить на користь фізичних осіб, НБУ у листі від 28.11.12 р. № 29-209/11992 (далі — лист № 11992) вказав, що розрахунок загальної суми надходжень із-за меж України в іноземній валюті на користь фізичних осіб здійснюється за календарний місяць. Причому банки зобов’язані здійснювати процедуру контролю за дотриманням клієнтами встановлених норм переказів коштів у режимі реального часу. Оскільки у Постанові № 476 не передбачено механізм обміну такою інформацією між банківськими установами, то кожен банк має враховувати лише валюту, яка пройшла через цей банк.
Якщо сума переказу (переказів) за місяць не перевищує в еквіваленті 150000 гривень, такий переказ (перекази) може бути виплачений клієнту готівкою або зарахований на його поточний рахунок в іноземній валюті.
Якщо сума переказу (переказів) дорівнює або перевищує в еквіваленті 150000 гривень за місяць, то продажу підлягає лише сума перевищення. При цьому для перерахунку суми переказу у гривні банк має застосовувати офіційний курс НБУ на день зарахування переказу на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку» (п. 3 листа № 11992), а продаж валюти здійснюється за курсом, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день продажу.
Наприклад, якщо на користь фізичної особи надійшла сума $20000 і курс НБУ на дату зарахування склав 8 грн./$, то сума валюти $18750 (150000 : 8) має бути виплачена у доларах США, а надлишок ($1250) має бути продано на МВР (за комерційним курсом) та зараховано на поточний рахунок у гривні.
7. Порядок виплати гривенного еквівалента фізособам. У листі № 12263 НБУ вказав, що гривенний еквівалент від продажу надходжень в іноземній валюті на користь фізосіб повинен бути зарахований на будь-який власний поточний рахунок фізособи в гривнях, відкритий в уповноваженому банку, який здійснив продаж іноземної валюти.
Якщо фізособа має в уповноваженому банку рахунок в іноземній валюті та була ідентифікована банком, то банк, для зарахування гривенного еквівалента від продажу надходжень в іноземній валюті, відкриває такій особі поточний рахунок у гривнях. Укладання договору банківського рахунку в гривнях здійснюється під час першого звернення такої особи до банку (вже після відкриття такого рахунку).
Якщо фізособа не має в цьому банку рахунків і не була ідентифікована банком, то банк зараховує гривенний еквівалент від продажу надходжень в іноземній валюті на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2909 до моменту звернення фізичної особи до банку для відкриття поточного рахунку в гривнях.
Якщо клієнт не звернувся до банку (протягом 30 робочих днів з дня надходження або зазначеної платником дати валютування), то банк здійснює купівлю іноземної валюти за рахунок цієї гривні та повертає іноземну валюту ініціатору переказу протягом 3 робочих днів (ст. 31 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.01 р. № 2346-III).
Перерахування гривенного еквівалента на поточні рахунки фізичних осіб, відкриті в інших банках, не допускається.
