Сезонна виїзна торгівля: організаційні моменти

СЕЗОННА ВИЇЗНА ТОРГІВЛЯ:

організаційні моменти

Навесні, коли встановлюється гарна погода, суб'єкти господарювання часто організовують виїзну торгівлю. Торгівля на виїзді може здійснюватися в будь-яку пору року. Але суб'єкти підприємницької діяльності, як правило, вибирають найсприятливіший період — з весни по осінь. У сьогоднішній статті розповімо про організаційні нюанси проведення такої торгівлі — де її можна здійснювати, які дозвільні документи необхідно отримати, якими товарами можна торгувати

Яна ІНДЮХОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», y.indyukhova@id.factor.ua

Що таке сезонна торгівля і де вона може здійснюватися

Згідно з п. 2.9 Інструкції № 327* сезонна мережа — мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, відкрита для обслуговування населення на певний сезон року — тільки на літо, весну чи зиму тощо. У складі сезонної мережі можуть бути палатки, кіоски, ятки тощо, об'єкти громадського харчування (під тентами, на верандах, у павільйонах легкого типу, збірні та переносні), які розміщені на лижних базах, катках, пляжах, стадіонах, в парках, на ярмарках і в інших місцях.

* Інструкція № 327, крім того, що використовується для складання статистичної звітності, ще застосовується для класифікації об'єктів торгівлі іншими держорганами, у тому числі й ДПСУ (див. Узагальнююче податкове роз'яснення, затверджене наказом ДПАУ від 25.03.10 р. № 184), та судовими інстанціями (див., наприклад, постанови ВГСУ від 25.02.10 р. у справі № 13/58 (19/34), від 13.12.10 р. у справі № 10/173-13/11-16/237, від 17.01.08 р. у справі № 2-26/8687.1-2006).

Роздрібна торгівля може здійснюватися у трьох формах — стаціонарно, напівстаціонарно та поза магазинами (див. табл. 1).

Таблиця 1. Форми здійснення роздрібної торгівлі

Сезонна виїзна торгівля здійснюється, як правило, в об'єктах, що належать до напівстаціонарної торгівлі та торгівлі поза магазинами, тому далі йтиметься саме про них.

Порядок здійснення сезонної виїзної торгівлі описано у Правилах № 369, але потрібно дотримуватись і загальних правил торгівлі — зокрема, Правил № 185, Правил № 104.

Згідно з п. 3 Правил № 369 роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу є однією з форм позамагазинного продажу товарів, при якому приміщення не мають торговельного залу для споживачів.

Вона здійснюється через:

1) пункти некапітальної забудови (кіоски, ларі, ларьки, намети, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати);

2) засоби пересувної мережі (автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики).

Як бачимо, у цілому класифікація цих об'єктів у Інструкції № 327 та Правилах № 369 схожа.

Згідно з п. 16 Правил № 369 розміщення пунктів дрібнороздрібної торговельної мережі здійснюється суб'єктом господарювання відповідно до вимог ЗКУ та законодавства про благоустрій населених пунктів, планування та забудову територій, санітарне та епідемічне благополуччя населення, пожежну охорону, державну автоінспекцію та архітектуру.

Звернемо увагу, що напівстаціонарні та пересувні об'єкти раніше могло бути віднесено до малих архітектурних форм (МАФ). Однак після набуття чинності Законом № 3038 втратив чинність Порядок № 982*, що регламентував розміщення МАФ для здійснення підприємницької діяльності. Тепер, мабуть, суб'єкти господарювання повинні керуватися поняттями, установленими Законом № 3038, а він розмежував МАФ і тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності:

1) МАФ — невелика споруда декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для поліпшення естетичного вигляду громадських місць та міських об'єктів, організації простору і доповнює композицію будівель, будов, їх комплексів;

2) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності — одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель та споруд, і встановлюється тимчасово, без пристрою фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 кв. м за зовнішнім контуром) або не мати такого приміщення.

* Згідно з постановою КМУ від 25.05.11 р. № 548.

Як бачимо, торговельні об'єкти, що зазвичай використовуються у сезонній виїзній торгівлі, у термінах Закону № 3088 є тимчасовими спорудами.

Дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі

Тимчасові споруди. Порядок розміщення елементів благоустрою населених пунктів урегульовано Законом № 3038. При цьому тимчасові споруди розміщуються відповідно до Порядку № 244 (ч. 4 ст. 28 Закону № 3038), що приписує здійснити оформлення паспорта прив'язки такої тимчасової споруди.

Паспорт прив'язки видається органом з питань містобудування та архітектури, створеним у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради.

Паспорт прив'язки — це комплект документів, у яких визначено місце установлення тимчасової споруди на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території (п. 1.4 Порядку № 244).

Наведемо визначення термінів, якими оперує Порядок № 244.

Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності — одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель та споруд, і встановлюється тимчасово, без установлення фундаменту (п. 1.3 Порядку № 244).

Пересувна тимчасова споруда — споруда, що не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщено торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, місткість, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності.

Стаціонарна тимчасова споруда — споруда, що має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і площу за зовнішнім контуром до 30 кв. м.

При спробі узагальнити термінологію, що використовується в Інструкції № 327 та Порядку № 244 , можна дійти висновку, що паспорт прив'язки необхідний для тимчасових споруд, які є пунктами некапітальної забудови (кіоски, павільйони тощо. Для засобів пересувної мережі (автомагазини, автокафе), як ми розуміємо, його отримувати не потрібно.

Згідно з п. 1.11 Порядку № 244 розміщення тимчасових споруд під час проведення ярмарків , державних і місцевих святкових, урочистих масових заходів на строк проведення таких заходів здійснюється в порядку, установленому органами місцевого самоврядування.

Якщо ви маєте намір розмістити тимчасову споруду, то вам, найімовірніше, доведеться пройти шлях, етапи якого проілюстровано на рис. 1 на с. 17.

Рис. 1. Етапи отримання паспорта прив'язки

У яких випадках анулюється паспорт прив'язки, зазначено в п. 2.27 Порядку № 244, а саме:

— невиконання вимог паспорта прив'язки;

— нерозміщення тимчасової споруди протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив'язки;

— надання недостовірних відомостей у документах під час підготовки паспорта прив'язки.

Ознайомитися зі зразком та змістом паспорта прив'язки можна в додатку 1 до Порядку № 244.

Наголошуємо: п. 5 ст. 16 Закону № 2807 заборонено самочинно встановлювати торговельні лотки, павільйони, кіоски, тому паспорт прив'язки отримати потрібно.

Зверніть увагу: на холодильне та інше обладнання, що розміщується поруч із тимчасовою спорудою, необхідне для забезпечення санітарних заходів і дотримання вимог санітарних норм, не потрібно отримувати жодних дозволів. При цьому загальна площа, яку займає таке обладнання, не може перевищувати 25 % площі цієї тимчасової споруди, а обладнання має знаходитися поруч із нею (п. 1.8. Порядку № 244). Раніше також не було встановлено необхідність отримання дозволу на розміщення холодильного та іншого обладнання (див. лист Комітету ВРУ з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва від 14.03.07 р. № 06-11/14-112/51340).

Також хочемо нагадати, що дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі, який раніше видавався органами місцевого самоврядування зі справлянням збору за нього, тепер отримувати не потрібно (лист Держкомпідприємництва від 30.03.11 р. № 3019). Це питання остаточно вирішено ПКУ, з набуттям чинності яким втратили чинність Декрет про місцеві податки та Закон № 1251, якими передбачалося справляння цього збору.

Ще такий нюанс: крім отримання паспорта прив'язки для тимчасової споруди, найімовірніше, необхідно буде укласти договір оренди твердого покриття (асфальту, тротуарної плитки тощо) і договір оренди земельної ділянки, на якій ви плануєте розміститися. У листі від 11.07.08 р. № 6-8-2111 Держземінспекція згадувала, що укладення між органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади і господарюючим суб'єктом договорів оренди так званого твердого покриття для розміщення МАФ не звільняє зазначених суб'єктів від обов'язку укласти договір оренди земельної ділянки.

Незважаючи на те що цей лист видано ще до набуття чинності Законом № 3038, яким запроваджено інше визначення МАФ, вважаємо, він і сьогодні не втратив актуальності.

На наш погляд, паспорт прив'язки і договори оренди твердого покриття та земельної ділянки потрібно отримувати в разі торгівлі через пункти некапітальної забудови. Якщо ж ідеться про засоби пересувної мережі (автомагазини, автокафе, візки тощо), то паспорт прив'язки отримувати не потрібно.

Дозвіл на торгівлю біля доріг. Видача дозволу на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства здійснюється відповідно до Порядку № 414*. Щоб отримати дозвіл на розміщення пересувного об'єкта сервісу на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування, потрібно звернутися до Служби автомобільних доріг АРК, області та м. Севастополя.

* Дозвіл на розміщення об'єктів дорожнього сервісу названо в п. 64 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (додаток до Закону України від 19.05.11 р. № 3392-VI).

Згідно з п. 2.7 Порядку № 414 для отримання тимчасового дозволу на розміщення пересувного об'єкта сервісу необхідно подати такі документи:

— заяву за формою (додаток 8 до Порядку № 414), в якій вказуються бажане місце і строк розміщення, функціональне призначення і характеристика об'єкта;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію заявника як суб'єкта підприємницької діяльності в Україні;

— для юридичних осіб — нерезидентів — документ, що засвідчує їх реєстрацію у країні місцезнаходження (виписка з торговельного, банківського або судового реєстру).

Служба автомобільних доріг видає тимчасові (на місяць, сезон тощо) дозволи на розміщення пересувних об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування, які може бути розміщено тільки у спеціально обладнаних місцях для стоянки транспортних засобів та місцях відпочинку учасників дорожнього руху. Тимчасовий дозвіл (додаток 5 до Порядку № 414) потрібно зареєструвати у Службі автомобільних доріг.

Такий тимчасовий дозвіл на розміщення пересувного об'єкта сервісу на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг може бути видано без технічних умов (п. 2.15 Порядку № 414).

Які документи на товар потрібні для проведення сезонної виїзної торгівлі

Згідно з п. 28 Правил № 369 працівники пунктів дрібнороздрібної торговельної мережі на товари, отримані для продажу, якщо це передбачено законодавством, повинні мати:

— товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, приймальні акти, забірні листи тощо із зазначенням назви, сорту, кількості, ціни та загальної вартості товару;

— документи, згідно з якими надійшли товари, що підлягають обов'язковій сертифікації, із зазначенням реєстраційних номерів сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом щодо підтвердження відповідності на відповідний товар;

— копії гігієнічних висновків, засвідчених печаткою підприємства, від якого отримано ці товари, стосовно товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до затвердженого Міністерством охорони здоров'я України переліку;

— документи, що засвідчують відповідність якості товарів вимогам нормативних документів (для імпортних товарів — копії сертифікатів, викладені мовою країни-експортера та українською або російською мовою та засвідчені печаткою підприємства, від якого отримано ці товари).

Підприємство, у підпорядкуванні якого є пункти дрібнороздрібної торговельної мережі, зобов'язане мати зазначені вище документи на всі товари, що реалізуються в цих пунктах.

Дозволи органів санітарної служби та пожежного нагляду

Санітарні дозволи. Ситуація з цими документами неоднозначна. Відповідно до ст. 1 Закону про санітарне благополуччя об'єктом державної санітарно-епідеміологічної експертизи може стати будь-яка діяльність, технологія, продукція та сировина, проекти нормативних документів, реалізація (функціонування, використання) яких може шкідливо вплинути на здоров'я людини, а також діючі об'єкти та чинні нормативні документи, у випадках, коли їх шкідливий вплив установлено у процесі функціонування (використання), а також у разі закінчення встановленого строку дії висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Формально кажучи, будь-який суб'єкт господарювання може стати об'єктом санітарно-епідеміологічної експертизи.

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи — документ установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об'єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров'я і життя людини, затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем та є обов'язковим для виконання власником об'єкта експертизи*.

* Цей документ названо і в п. 6 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (додаток до Закону України від 19.05.11 р. № 3392-VI).

Розробка та виробництво нового виду харчових продуктів, запровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують із продовольчою сировиною або продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи (ст. 17 Закону про санітарне благополуччя).

У Законі про санітарне благополуччя прямо не зазначено про те, що для реалізації харчових продуктів потрібно отримувати дозвіл СЕС. Але майте на увазі: при будь-яких діях із продовольчими товарами (чи то виробництво, чи то реалізація) необхідно виконувати всі санітарні правила та норми.

На автотранспорт, що перевозить продовольчу сировину і продовольчі товари для дрібнороздрібної торговельної мережі, має бути оформлено санітарний паспорт (п. 21 Правил № 369).

Пожежні дозволи. Щодо пожежної безпеки зауважимо таке. Згідно зі ст. 10 Закону про пожежну безпеку виробничі, житлові, інші будівлі та споруди, обладнання, транспортні засоби, що вводяться в дію чи в експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння, а також технологічні процеси і продукція мають відповідати вимогам нормативних актів з пожежної безпеки.

Дозвіл** видається урядовим органом державного нагляду у сфері пожежної безпеки і територіальними органами державного пожежного нагляду в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах безоплатно. Дозвіл є безстроковим документом.

** Див. п. 77 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (додаток до Закону України від 19.05.11 р. № 3392-VI).

Цікаво, що в Порядку № 244, який регламентує механізм видачі паспорта прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, не згадується про необхідність отримання дозвільних документів або погодження від СЕС і пожежного нагляду.

Зверніть увагу: у разі розміщення об'єктів торгівлі на території ринків дозвільні документи отримувати не потрібно, усе організовує адміністрація ринку. Згідно з п. 7 Правил торгівлі на ринках адміністрація ринку погоджує з місцевим органом самоврядування режим роботи ринку; з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, пожежного нагляду, архітектурно-будівельною комісією, державтоінспекцією — проектну документацію щодо функціонального планування території ринку, розташування приміщень, торговельних місць та об'єктів, їх кількості та розміру, забезпечення їх торговельно-технологічним устаткуванням і забезпечує утримання території ринку та організацію продажу товарів відповідно до затвердженого плану.

Отримавши необхідні дозвільні документи, суб'єкт господарювання має пам'ятати про дотримання ще деяких інших правил. Основні з них описано далі.

Основні правила здійснення сезонної виїзної торгівлі

Правила розміщення об'єктів торгівлі. При здійсненні сезонної виїзної торгівлі необхідно дотримуватись норм, установлених загальними нормативно-правовими документами, зокрема Правилами № 104, Правилами № 185, Правилами № 369, Порядком № 833. Зупинимося на основних із них. Зауважимо: крім норм, що містяться в перелічених документах, потрібно ще дотримуватись законодавства про захист прав споживачів.

Перелічимо основні правила розміщення об'єктів торгівлі.

1. При здійсненні торгівлі продовольчими товарами вибір місця для розміщення об'єкта дрібнороздрібної мережі має погоджуватися з місцевими установами санітарно-епідеміологічної служби (п. 155 Правил № 5781-91).

2. Лотки, столи, ємності з напоями та інші пересувні елементи вуличної торгівлі розміщуються тільки на тротуарах завширшки не менше 5 метрів за межею пішохідної частини. Товар і звільнена від нього тара повинні складуватися на тротуарі поруч із зазначеними пересувними елементами та за межами його пішохідної частини (п. 32 Правил № 198).

3. Не можна розміщувати об'єкти торгівлі (п. 35 Правил № 198):

— біля фасадів адміністративних і культових будівель, безпосередньо біля пам'ятників, фонтанів, клумб, оглядових і панорамних майданчиків, скульптурних та інших елементів оздоблення будівель і декоративного благоустрою території;

— ближче 20 метрів до перехресть вулиць;

— в охоронних зонах інженерних комунікацій;

— на зупинці громадського транспорту на відстані ближче 20 метрів в обидва боки по тротуару від установленого дорожнього знака, що його позначає (крім об'єктів торгівлі, що блокуються з кіосками для продажу проїзних квитків);

— на штучних спорудах (крім випадків, коли розміщення цих споруд передбачено проектом будівництва або реконструкції, погодженим та затвердженим у встановленому порядку);

— ближче 100 метрів до залізничних переїздів.

Якими товарами можна торгувати? Через дрібнороздрібну торговельну мережу дозволяється реалізація продовольчих і непродовольчих товарів лише нескладного асортименту, що здійснюється відповідно до правил їх продажу (п. 4 Правил № 369).

Згідно з п. 8 Правил № 369 у дрібнороздрібній торговельній мережі забороняється продаж:

1) продовольчих товарів, якщо при їх продажу відсутні умови для дотримання санітарних норм і правил, а також для дотримання температурного режиму, умов зберігання та продажу цих товарів;

2) нефасованих і неупакованих продовольчих товарів з розносок, лотків, столиків, кошиків та неспеціалізованого транспорту, крім картоплі, овочів, фруктів, плодів, ягід, баштанних культур у період сезонного продажу, а також морозива, квітів;

3) алкогольних напоїв (крім автомагазинів системи споживчої кооперації, що здійснюють виїзну торгівлю в сільській місцевості, за наявності марок акцизного збору);

4) тютюнових виробів через засоби пересувної мережі, за винятком автомагазинів, автокафе, авторозвозок, лавок-автопричепів системи споживчої кооперації, що здійснюють продаж у сільській місцевості;

5) тютюнових виробів через стаціонарні пункти, якщо стан приміщень не відповідає вимогам нормативних документів щодо їх зберігання;

6) тютюнових виробів без марок акцизного збору;

7) алкогольних напоїв і тютюнових виробів працівниками підприємства, яким не виповнилося 18 років;

8) технічно складних і великогабаритних товарів;

9) тканин, взуття (крім домашнього та робочого), швейних виробів (крім робочого одягу та головних уборів для літнього сезону) і виробів верхнього трикотажу, що потребують примірки;

10) дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробів з них;

11) вогненебезпечних товарів побутової хімії, піротехнічних іграшок, пально-мастильних матеріалів (крім тих, що реалізуються через авторозвозки системи споживчої кооперації);

12) об'єктів санітарних заходів, обіг яких заборонено нормами законодавчих актів; товарів, вільну реалізацію яких заборонено, а також тих, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, які, зокрема, засвідчують їх якість і безпечність.

Для алкогольних напоїв та тютюнових виробів додаткові обмеження встановлено Законом про алкоголь.

Торговий патент

Коли потрібно придбавати патент. Із прийняттям ПКУ деякі нормативно-законодавчі акти втратили свою чинність, у тому числі Закон про патентування, що передбачав справляння плати за торговий патент. Аналогом плати за торговий патент у ПКУ є збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності. Порядок справляння цього збору описано у ст. 267 ПКУ .

Перш ніж аналізувати, кому та який патент потрібно отримати, зауважимо, що платників єдиного податку звільнено від сплати цього збору, і відповідно, їм не потрібно придбавати патент (п. 5 ст. 297.1 ПКУ).

Придбавають патент і сплачують відповідний збір ті суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), які займаються, зокрема, торговельною діяльністю у пунктах продажу товарів (п.п. «а» п.п. 267.1.1 ПКУ).

Згідно з п.п. 14.1.211 ПКУ пункт продажу товарів для цілей розділу XII ПКУ — це:

— магазин, інша торговельна точка, які розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині та мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

— кіоск, палатка, інша МАФ, які розташовані в окремому приміщенні, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

— автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

— лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків та прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання — фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;

— стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, що здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим і стисненим газом;

— фабрика-кухня, фабрики-заготівельні, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

— оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Як бачимо, придбавати патент потрібно практично на торгівлю в будь-якій торговельній точці.

Як отримати патент. Ще раз підкреслимо, що патент необхідно придбавати на кожен пункт продажу (п.п. 267.4.6 ПКУ). Щоб отримати патент, суб'єкту господарювання потрібно подати заяву за встановленою формою до податкового органу за місцем сплати збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності. У свою чергу, місце сплати збору визначено в п.п. 267.5.1 ПКУ (див. табл. 2).

Таблиця 2. Місце сплати сбору

Таким чином, якщо виїзна сезонна торгівля є пересувною, то із заявою на отримання патенту потрібно звертатися до податкового органу за податковою адресою реєстрації платника податків, якщо не є пересувною — до податкового органу за фактичним місцезнаходженням пункту продажу.

Податковий орган видає патент протягом трьох днів з дня отримання заяви.

Ставка збору (розмір плати за патент) установлюється місцевими органами влади з розрахунку на місяць* залежно від місцезнаходження пункту продажу та асортименту товарів, що продаються. Ставка розраховується від показника МЗП на 1 січня звітного року (тобто при зміні протягом року розміру МЗП розмір плати за патент не змінюється).

* За винятком пільгового патенту, ставка збору за придбання якого встановлюється в розмірі 0,05 МЗП щороку.

Будь-якої звітності щодо збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності немає. Головне: своєчасно вносити плату за патент — щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що передує звітному (п.п. «б» п.п. 267.5.2 ПКУ).

Кого звільнено від необхідності придбання патенту. Крім платників єдиного податку (причому як фізичних, так і юридичних осіб), є ще категорії суб'єктів, яких звільнено від необхідності придбання патенту. У п.п. 267.1.2 ПКУ перелічено суб'єктів підприємницької діяльності, які не є платниками цього збору. Увесь перелік пільговиків наводити не будемо, зазначимо лише деяких з них:

— розміщені в селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації і торговельно-виробничі державні підприємства робітничого постачання (п.п. «б» п.п. 267.1.2 ПКУ);

— фізичні особи — підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій та городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва (п.п. «г» п.п. 267.1.2 ПКУ);

— суб'єкти господарювання, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва, як: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне і житнє; сіль, цукор, олія соняшникова та кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока та вершків згущених з добавками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина і свинина; свійська птиця, яйця, риба; ягоди і фрукти, мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар та засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорми для продажу населенню (п.п. «е» п.п. 267.1.2 ПКУ).

Короткостроковий патент. Згідно з п.п. 267.4.7 ПКУ у разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткострокових заходів, пов'язаних з демонстрацією і продажем товарів, підприємство має придбати короткостроковий торговий патент. Строк дії такого патенту становить від 1 до 15 днів. Форму короткострокового торгового патенту затверджено наказом ДПАУ від 28.02.11 р. № 109.

Ставка збору за здійснення торговельної діяльності з придбанням короткострокового торгового патенту за один день дорівнює 0,02 розміру МЗП (19 грн.) (п.п. 267.3.8 ПКУ). Згідно з п.п. «ґ» п.п. 267.5.1 ПКУ збір сплачують за місцем здійснення такої діяльності. Строк сплати — не пізніше ніж за 1 календарний день до початку здійснення торговельної діяльності.

Пільговий патент. Сутність пільгового патенту зводиться до меншої суми плати за нього, ніж за звичайний патент: ставка збору за здійснення торговельної діяльності з придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру МЗП щороку. За пільговим патентом можна торгувати виключно товарами, визначеними в п. 267.2 ПКУ (див. «Чим можна торгувати за пільговим торговим патентом»).

Порядок проведення готівкових розрахунків

Без РРО та РК. Щоб визначити, як вам здійснювати розрахунки при здійсненні виїзної торгівлі, насамперед необхідно звернутися до Закону про РРО.

У ст. 9 цього Закону перелічено випадки, коли РРО та РК не застосовуються, зокрема:

— при продажу товарів (наданні послуг) ФОП-єдиноподатниками;

— при продажу товарів (крім підакцизних) (наданні послуг) особами, які отримали пільговий торговий патент для продажу товарів (надання послуг) згідно з ПКУ;

— при продажу в кіосках, з лотків та розносок газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів, знаків поштової оплати, якщо питома вага такої продукції перевищує 50 % загального товарообороту за відсутності продажу алкогольних напоїв та підакцизних непродовольчих товарів;

— при продажу води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів; страв і напоїв у їдальнях і буфетах загальноосвітніх навчальних закладів та професійно-технічних навчальних закладів під час навчального процесу.

Такі суб'єкти можуть здійснювати торгівлю за готівку без застосування РРО та РК. Факт приймання готівки (на вимогу покупця) вони оформляють звичайним розрахунковим документом (квитанцією, товарним чеком тощо).

Без РРО, але з РК. Якщо суб'єкт господарювання не може скористатися звільненням, установленим ст. 9 Закону про РРО, то він може скористатися нормами ст. 10 Закону про РРО, який дозволяє в деяких випадках здійснювати розрахунки готівкою без РРО, але з обов'язковим застосуванням РК. Перелік таких видів діяльності та граничний річний обсяг таких операцій наведено в постанові № 1336.

Так, до цього переліку, зокрема, потрапили:

— роздрібна торгівля через засоби пересувної торговельної мережі (автомагазини, авторозвозки, автоцистерни, цистерни, бочки, бідони, низькотемпературні лотки-прилавки, візки, розноски, лотки, столики тощо), розташовані за межами стаціонарних приміщень. При цьому річний обсяг продажу через такі пункти не повинен перевищувати 200 тис. грн.;

— роздрібна торгівля на ринках, ярмарках (за винятком розташованих на їх території магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу). Обмеження щодо обсягу виручки — не більше 200 тис. грн. на рік;

— роздрібна торгівля та громадське харчування на території села, що здійснюється підприємствами споживчої кооперації, а також сільськогосподарськими товаровиробниками, які використовують продукцію власного виробництва. Обмеження щодо обсягу виручки немає.

При перевищенні граничного річного обсягу таких операцій (200 тис. грн.) застосування РРО є обов'язковим. Причому перейти на розрахунки із застосуванням РРО потрібно протягом місяця після перевищення межі (див. лист ДПАУ від 23.12.04 р. № 11643/6/23-2119).

У разі проведення розрахунків за допомогою РК суб'єкту господарювання необхідно придбати і зареєструвати в податковому органі КОРО та РК. У загальному випадку реєстрація КОРО здійснюється в органі ДПС за місцезнаходженням (місцем проживання) суб'єкта господарювання (п. 2.1 Порядку ведення КОРО та РК). У разі використання КОРО на території іншої адміністративно-територіальної одиниці її необхідно до початку використання поставити на облік в органі ДПС за місцем здійснення підприємницької діяльності. Але це не поширюється на КОРО, зареєстровані на РРО або на транспортний засіб чи об'єкт виїзної торгівлі. Таким чином, якщо ви зареєстрували КОРО на об'єкт виїзної торгівлі або на транспортний засіб за вашим місцезнаходженням, то це дає право здійснювати виїзну торгівлю і в інших адміністративних одиницях, і ніде більше КОРО реєструвати не потрібно.

Згідно з п. 7.1 Порядку ведення КОРО та РК КОРО потрібно використовувати в тій господарській одиниці, яку зазначено на титульній сторінці книги при її реєстрації. Довідку про реєстрацію КОРО та останню використану КОРО не потрібно мати при собі, здійснюючи торгівлю через транспортний засіб, об'єкт виїзної торгівлі та пересувної торговельної мережі (п. 7.1 Порядку ведення КОРО та РК ).

Відповідно до п. 7.4 Порядку ведення КОРО та РК використання КОРО, зареєстрованої на господарську одиницю, передбачає:

— її наявність у господарській одиниці, на яку цю книгу зареєстровано, або на місці проведення розрахунків;

— здійснення записів про реквізити розрахункових квитанцій до початку використання РК та безпосередньо після закінчення її використання в межах робочого дня або зміни;

— щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані щодо сум, отриманих від покупців (клієнтів), і дані щодо сум, виданих покупцях (клієнтам), записуються окремо.

Порядок використання РК , описаний у п. 9.6 Порядку ведення КОРО та РК, зводиться до такого:

— на кожному місці проведення розрахунків має використовуватися окрема РК з КОРО, на яку її зареєстровано;

— при проведенні розрахункової операції заповнюється спочатку корінець, потім — відривна частина розрахункової квитанції (за винятком квитанцій, де вартість товару (послуги) зазначено наперед шляхом проштамповування або друкарським способом), при цьому зазначені в корінці та у відривній частині суми розрахунків мають бути ідентичними;

— відривна частина відділяється від корінця по лінії відриву та видається покупцю чи особі, яка отримує кошти (у разі здійснення операції видачі), не пізніше моменту завершення розрахункової операції.

РК, зареєстровані на окрему КОРО, повинні використовуватися послідовно згідно з їх порядковими номерами та до повного вичерпання розрахункових квитанцій. Якщо в КОРО обліковуються розрахункові операції за кількома місцями проведення розрахунків, то такої послідовності потрібно дотримуватись щодо кожного місця проведення розрахунків. При заповненні РК слід виконувати інші вимоги, закладені в п. 9 Порядку ведення КОРО та РК, а також у Положенні про розрахункові документи.

Крім цього, згідно з п. 1.2 Положення № 637 місцем проведення готівкових розрахунків, у тому числі із застосуванням РРО, є каса (п. 1.2 Положення № 637), отже, у торговельному пункті необхідно вести касову книгу. Не потрібно вести касову книгу та оформляти прибуткові (видаткові) касові ордери в пунктах продажу, що застосовують РРО або РК з відображенням їх даних у КОРО, якщо в такій точці продажу не отримують і не видають готівку за касовими ордерами, тобто лише приймають і здають до каси підприємства чи банку виручку, а інші касові операції не виконують (п. 4.2 Положення № 637; листи НБУ від 29.02.08 р. № 11-113/819-2371, від 06.02.08 р. № 11-113/423-1352, від 04.10.07 р. № 11-115/3693-10119). У такому разі готівкові грошові кошти за необхідності потрібно отримувати з каси підприємства, оскільки при використанні для цієї мети виручки з РРО об'єкту виїзної торгівлі має бути виписано видатковий касовий ордер (див. листи ДПАУ від 08.08.07 р. № 15658/7/23-7017, НБУ від 25.05.07 р. № 11-110/2058-5398). На операції отримання розмінної монети ці обмеження не поширюються, тому що, як вважає НБУ, у таких випадках прибутковий касовий ордер не виписується, а до РРО таке отримання вносять за допомогою операції «Службове внесення» (лист НБУ від 05.12.07 р. № 11-113/4587-12584).

ФОП касову книгу вести не потрібно (п. 4.2 Положення № 637).

Суми оприбуткованої виручки незалежно від того, чи ведеться касова книга, беруть участь у розрахунку ліміту каси підприємства та повинні здаватися підприємством до банку у строки, передбачені п. 5.1 Положення № 637 (див. листи НБУ від 09.11.09 р. № 11-113/5029-20868, від 04.10.07 р. № 11-115/3693-10119).

Щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, суб'єкт господарювання зобов'язаний подавати звіт за ф. № ЗВР-1 (докладніше див. «РРО для початківців» // «БТ», 2010, № 47, с. 37, «РРО та електронні звіти з 2012 року: що чекає на нас з нового року» // «БТ», 2011, № 52, с. 19).

Вимоги до оформлення пунктів продажу дрібнороздрібної мережі

Правилами № 369 установлено вимоги до рекламно-інформаційного оформлення пунктів дрібнороздрібної торговельної мережі (див. рис. 2). Крім цих вимог, у п. 11 Правил № 369 перелічено вимоги, що стосуються працівників дрібнороздрібної торговельної мережі під час виконання ними своїх обов'язків (бути охайно одягненими у формений чи санітарний одяг та головні убори, дотримуватись правил особистої гігієни, утримувати робоче місце в належному санітарному стані, не палити на робочому місці, мати при собі паспорт).

У Правилах № 369 досі в тексті фігурує свідоцтво про державну реєстрацію. Мабуть, у зв'язку з його скасуванням не всі законодавчі акти було підкориговано належним чином*. Але спеціально замінювати свідоцтво про держреєстрацію на виписку або витяг з Єдиного державного реєстру не потрібно, тому що на законодавчому рівні не встановлено заборони на його використання**. На рис. 2 ми посилаємося й на документ, що підтверджує держреєстрацію на сьогодні (виписку з Єдиного держреєстру).

Рис. 2. Як потрібно оформляти пункти продажу дрібнороздрібної мережі

На цьому закінчимо розмову про організаційні моменти виїзної сезонної торгівлі. Звичайно, усі вимоги нормативно-правових актів, які так чи інакше стосуються виїзної сезонної торгівлі, в одній статті вмістити досить непросто. Але, в усякому разі, якщо ви вирішили поторгувати на виїзді, ви тепер знаєте, з чого почати. Якщо виникнуть запитання — пишіть, і ми на них обов'язково відповімо на сторінках газети.

Документи і скорочення статті

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.

ЗКУ — Земельний кодекс України від 25.10.01 р. № 2768-III.

КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Декрет про місцеві податки — Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 (втратив чинність з 01.01.11 р.).

Закон № 3038 — Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.11 р. № 3038-VI.

Закон № 2807 — Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.05 р. № 2807-IV.

Закон про РРО — Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.

Закон № 1251 — Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII (втратив чинність з 01.01.11 р.).

Закон про санітарне благополуччя — Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94 р. № 4004-XII.

Закон про пожежну безпеку — Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.93 р. № 3745-XII.

Закон про патентування — Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р. № 98/96-ВР (втратив чинність з 01.01.11 р.).

Інструкція № 327 — Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торговельної мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Держкомстату від 24.10.05 р. № 327.

Правила № 369 — Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом МЗЕЗторгу від 08.07.96 р. № 369.

Правила № 185 — Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки від 11.07.03 р. № 185.

Правила № 104 — Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки України від 19.04.07 р. № 104.

Правила № 5781-91 — Санітарні правила для підприємств продовольчої торгівлі, затверджені Головним державним санітарним лікарем СРСР від 16.04.91 р. № 5781-91.

Правила № 198 — Єдині правила ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджені постановою КМУ від 30.03.94 р. № 198.

Правила торгівлі на ринках — Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Мінекономіки, МВС, ДПАУ, Держстандарту від 26.02.02 р. № 57/188/84/105.

Порядок № 244 — Порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, затверджений наказом Мінбуду від 21.10.11 р. № 244.

Порядок № 982 — Порядок розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджений постановою КМУ від 26.08.09 р. № 982 (втратив чинність з 06.06.11 р.).

Порядок № 414 — Порядок видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства та згод і погоджень на об'єкти зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг загального користування, затверджений наказом Державтодору від 29.09.05 р. № 414.

Порядок ведення КОРО і РК — Порядок реєстрації і ведення книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок, затверджений наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614.

Положення про розрахункові документи — Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614.

Порядок № 833 — Порядок здійснення торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджені постановою КМУ від 15.06.06 р. № 833.

Перелік № 1336 — Перелік окремих форм і умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336.

Положення № 637 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. № 637.

РРО — реєстратор розрахункових операцій.

МАФ — мала архітектурна форма.

КОРО — книга обліку розрахункових операцій.

РК — розрахункова книжка.

МЗП — мінімальна заробітна плата

ФОП — фізична особа — підприємець.