Сезонне техобслуговування автомобіля

Як відобразити в обліку проведення сезонного технічного обслуговування при підготовці автомобіля до літа?

Підготовка транспортного засобу до літа включає в себе цілу низку операцій, що мають перевірити його справність та готовність до експлуатації протягом літнього сезону.

Усі роботи, що пов’язані з підготовкою автомобіля до літа можна об’єднати під загальним поняттям «сезонне технічне обслуговування».

Визначення такого поняття наведено у п. 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затверджене наказом Мінтрансу від 30.03.98 р. № 102 (далі — Положення № 102), де сказано, що сезонне техобслуговування (сезонне ТО) — це техобслуговування, яке виконується для підготовки виробу до використання в осінньо-зимових чи весняно-літніх умовах.

Таке техобслуговування здійснюється двічі на рік (весною та восени). Перелік робіт, що проводяться під час сезонного ТО, наведено у додатку В до Положення № 102. Але оскільки сезонне ТО здійснюється спільно з черговим другим техобслуговуванням (ТО-2), перелік робіт при здійсненні якого наведено у додатку Б до Положення № 102, а чергове ТО-2 варто провадити разом із черговим першим техобслуговуванням (ТО-1), перелік робіт при проведенні якого наведено у додатку А до Положення № 102, то можна говорити, що при проведенні сезонного ТО можна виконувати всі роботи, що проводяться як при ТО-1 та ТО-2, так і спеціальні роботи, що проводяться при проведенні сезонного ТО. До робіт, що проводяться безпосередньо під час сезонного ТО, відносяться:

1. Промивка системи охолодження двигуна, паливного баку і продування трубопроводів (восени), радіатора опалювача кабіни (кузова) і пускового підігрівача.

2. Перевірка стану і дії кранів системи охолодження і зливних пристроїв у системах живлення і гальм.

3. Зняття акумуляторної батареї для підзаряджування і коригування густини електроліту.

4. Зняття карбюратора і паливного насоса, промивка та перевірка стану та їх роботу на стенді (восени).

5. Зняття паливного насоса високого тиску, промивка та перевірка стану і роботи на стенді (восени).

6. Зняття переривника-розподільника, очищення, перевірка його стану і за необхідності регулювання на стенді.

7. Зняття генератора і стартера, очистка, продувка внутрішньої порожнини, заміна зношених деталей і змащення підшипників.

8. Заміна оливи в спідометровому обладнанні, перевірка правильності пломбування спідометра і його приводу.

9. Перевірка справності датчика включення муфти вентилятора системи охолодження, датчиків аварійних сигналізаторів у системах охолодження і змащування двигуна.

10. Перевірка роботоздатності шторок радіатора, щільності дверей, вікон, установка (зняття) чохлів утеплення.

11. Здійснення сезонної заміни оливи відповідно до хіммотологічної карти.

Наведений у додатках А, Б та В до Положення № 102 перелік робіт, що можна проводити при ТО, — це лише примірний перелік, а тому за потреби його можна доповнювати.

Звернемо увагу, що проведення ТО, у тому числі і сезонного ТО, — це не добровільна ініціатива власника транспортного засобу, а його обов’язок. Обов’язковість проведення таких операцій передбачено у ст. 36 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.93 р. № 3353-XII, де сказано, що власники транспортних засобів або особи, які їх експлуатують, зобов’язані забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт щодо їх ТО і ремонту згідно з нормативами, установленими виробниками відповідних транспортних засобів.

Це саме стосується і орендарів (наймачів) транспортних засобів, оскільки згідно з п. 1 ст. 801 Цивільного кодексу України вони зобов’язані підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані, тобто проводити підготовку його до зими. Робити це вони мають у тому самому порядку, що і сезонне ТО власного автомобіля.

Зазначимо і те, що згідно з п. 3.8 Порядку № 102 сезонне ТО дорожніх транспортних засобів, як і щоденне обслуговування, ТО-1 та ТО-2 не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення транспортного засобу. А тому витрати на проведення таких операцій не капіталізують, а відносять на витрати.

У бухгалтерському обліку витрати на сезонне ТО підприємство має право включити до витрат періоду (Дт 23, 91, 92, 93, 94 — Кт 20, 22, 28, 63, 65, 66, 68).

У податковому обліку такі витрати суб’єкт господарювання має право або:

1) відносити до складу собівартості, як інші прямі витрати (п. 138.8 Податкового кодексу України: далі — ПКУ) — щодо об’єктів, які безпосередньо використовуються при виробництві окремого виду продукції, товарів, робіт, послуг. При цьому варто зазначити, що у п. 138.8 ПКУ прямо не вказано, що витрати на проведення ТО (утримання транспортних засобів) відносяться до складу інших прямих витрат, що входять до складу собівартості.

Хоча відповідно до п. 14 П(С)БО 16 «Витрати» до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Тобто якщо транспортний засіб використовується виключно для виробництва одного виду продукції, то суб’єкт господарювання має повне право віднести витрати на його ТО до складу собівартості як інші прямі витрати.

Це підтверджує і п.п. «в» п.п. 2.20 Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Мінагрополітики від 18.05.01 р. № 132, в якому такі витрати відносяться до собівартості як інші прямі витрати, та п. 377 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Мінпромполітики від 09.07.07 р. № 373, де говориться, що такі витрати включаються до складу виробничих витрат на утримання та експлуатації обладнання.

Отже, вважаємо, що витрати на проведення ТО суб’єкт господарювання має відносити до собівартості відповідно до п. 138.8 ПКУ.

Такі витрати включаються до податкових витрат відповідно до п. 138.4 ПКУ у звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, при виробництві яких використовувався транспортний засіб;

2) вважати іншими витратами та залежно від функціонального призначення об’єктів, щодо яких провадиться ТО, відповідно відносити до складу:

— загальновиробничих витрат (ЗВВ) — щодо основних засобів, які використовуються у загальновиробничих цілях (п.п. «г» п.п. 138.5 ПКУ). Змінні ЗВВ та постійні розподілені включаються до податкових витрат у звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації продукції, а постійні нерозподілені ЗВВ включаються до податкових витрат у періоді проведення ТО транспортного засобу;

— адміністративних витрат — щодо основних засобів, які використовуються у загальногосподарських цілях (п.п. «в» п.п. 138.10.2 ПКУ). Включаються до податкових витрат у періоді проведення ТО транспортного засобу;

— витрат на збут — щодо основних засобів, які пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.п. «д» п.п. 138.10.3 ПКУ). Включаються до податкових витрат у періоді проведення ТО транспортного засобу.

Для віднесення витрат на сезонне ТО до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, суб’єкт господарювання має виконати дві умови: підтвердити здійснення витрат відповідними первинними документами (розрахунковими, платіжними тощо), обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.2 ПКУ), та використовувати транспортні засоби, щодо яких проводиться ТО, у власній господарській діяльності.

Сума ПДВ, що сплачена у складі вартості робіт (матеріалів) при проведенні сезонного техобслуговування, уключається до податкового кредиту.

ТО може здійснюватися власними силами, або станціями технічного обслуговування (СТО). При здійсненні таких робіт СТО суб’єкт господарювання, крім віднесення вартості таких робіт до витрат, має право відобразити «вхідний» ПДВ за ними у складі податкового кредиту за наявності належним чином оформленої податкової накладної (п.п. «а» п. 198.1 ПКУ).

Сергій ДЕЦЮРА