ПОСТАЧАННЯ
ПРОГРАМНОЇ ПРОДУКЦІЇ:
пільга з ПДВ тільки
для суб’єктів IT-індустрії?
Лист Державної податкової служби у м. Києві від 02.10.12 р. № 6239/10/06-408
«Щодо пільг з ПДВ в IT-сфері»
Лист ДПС у м. Києві, що коментується, по суті, присвячено особливостям застосування ПДВшної пільги, яку встановлено п. 26 підрозд. 2 розд. ХХ Податкового кодексу України (далі — ПКУ).
Нагадаємо, що згідно з цією нормою тимчасово, з 01.01.13 р. до 01.01.23 р., звільняються від обкладання податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, до якої належать:
— результат комп’ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп’ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів;
— криптографічні засоби захисту інформації.
При цьому в листі практично не приділяється уваги спецтерміну, що запроваджується самою пільгою. І це не випадково, якщо враховувати висновки листа.
Основний висновок листа — цю пільгу обмежено за суб’єктним складом. Претендувати на її застосування можуть лише суб’єкти господарювання, які пройшли реєстрацію та отримали свідоцтво в порядку, установленому п. 15 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, тобто суб’єкти індустрії програмної продукції, зареєстровані в зазначеному порядку.
Цей висновок не витримує жодної критики. Не потрібно мати особливі знання, щоб виявити відсутність у формулюванні ПДВшної пільги будь-якої згадки про суб’єктний склад. Більше того, неважко помітити, що пільга є «об’єктною», тобто орієнтованою на обмеження об’єкта обкладення ПДВ, а не суб’єктів. Про це красномовно свідчить конструкція «звільняються… операції з постачання…». При цьому коло таких операцій визначається в абз. 2 п. 26 підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ.
Тут можна також звернутися до загальних положень ПКУ про пільги. Так, п. 30.1 ПКУ встановлює, що податкова пільга — передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для застосування пільги п. 30.2 ПКУ називає особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Зверніть увагу: п. 30.2 ПКУ за своєю сутністю визначає критерії, за якими слід класифікувати пільги. Суб’єктними пільги стають, якщо преференція надається за наявності в суб’єкта певних характеристик. Цього в ПДВшній IT-пільзі точно не передбачено. Водночас IT-пільгу прив’язано до характеристик об’єкта оподаткування — це операції з постачання програмної продукції. Тому жодних суб’єктних обмежень бути не повинно.
Власне кажучи, при розгляді положень ст. 30 ПКУ та видів податкових пільг, установлених з ПДВ, ДПСУ сама доходила висновку про об’єктний, а не суб’єктний характер ПДВшних пільг. Так, у листі ДПАУ від 20.01.11 р. № 1390/7/16-1517-01 податківці зробили висновок, що звільнення від сплати податку (п.п. «г» п. 30.9 ПКУ) надається не окремим платникам податків, а застосовується при здійсненні операцій з постачання окремих товарів (послуг).
Із листа, що коментується, деякі суб’єкти IT-ринку зможуть винести для себе певну користь, якщо все-таки насміляться застосовувати його в такому вигляді. Податківці в листі, що коментується, укотре заявили: податкові пільги з ПДВ не надаються, а визначаються виключно за операціями з постачання товарів та/або послуг та застосовуються в обов’язковому порядку без можливості відмовитися від їх застосування*. Водночас, якщо дотримуватися позиції, що застосовувати IT-пільгу з ПДВ можуть лише зареєстровані суб’єкти програмної індустрії, то відмовитися від такої пільги можна шляхом втрати статусу такого суб’єкта (або шляхом неотримання такого статусу). Хоча, на наш погляд, особливого сенсу відмовлятися від цієї пільги в ITшників немає.
* Із таким висновком можна не погодитися (див. ком. «Пільги з ПДВ: платник не може відмовитися від пільги — позиція ДПАУ»
