Несплата авансових внесків
з податку на прибуток — ані штрафів,
ані податкової застави
Підприємство порушило строки сплати авансових внесків з податку на прибуток за січень 2013 року. Яким буде штраф і чи потрібно побоюватися застосування податкової застави чи інших негативних наслідків у зв’язку з виникненням такого боргу?
(м. Луганськ)
На нашу думку, законодавчих підстав для таких побоювань немає. Пояснимо свою позицію.
З 01.01.13 р., як відомо, запроваджено щомісячну сплату авансових внесків з податку на прибуток. Відповідні зміни до Податкового кодексу України (далі — ПКУ) було внесено Законом України від 05.07.12 р. № 5083*.
* Докладно див. статтю «Авансові внески з податку на прибуток: за січень та лютий 2013 року». // «БТ», 2013, № 1, с. 47.
Нагадаємо: сплатити авансові внески з податку на прибуток за січень 2013 року платники податків повинні були не пізніше 18.01.13 р. (п’ятниця)**.
** Див. Календар тижня // «БТ», 2013, № 2, с. 16.
Однак назвати це нововведення та запропонований ним механізм сплати відповідних податкових зобов’язань прозорими та зрозумілими було б нечесно. Та й пояснення податкових органів, що його супроводжували, ясності не додали. Тому виникнення заборгованості щодо вказаного платежу, на жаль, факт невипадковий, а найчастіше спричинюється існуючою нечіткістю законодавчих положень. Але чи може він стати підставою для застосування штрафних санкцій, податкової застави та інших примусових заходів до платника податків?
Як уже зазначалося, подібні наслідки наставати не повинні, оскільки:
1. Не відбувається самостійного визначення податкових зобов’язань. Так, якщо говорити про податкову заставу, то згідно з п.п. 89.1.1 ПКУ право податкової застави виникає в разі несплати у строки, установлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації. У ситуації з авансовими внесками з податку на прибуток за січень (а також і за лютий) 2013 року ця підстава незастосовна, оскільки зазначені суми відповідно до перехідного порядку не декларуються.
2. Не виникає підстав для самостійного визначення суми грошового зобов’язання податковим органом. Такі підстави перелічено в п. 54.3 ПКУ: платник податків не подає в установлені строки податкову декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження платником податків суми його податкових зобов’язань; згідно з податковим чи іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку чи збору, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати свідчать про порушення правил нарахування, утримання і сплати податків та зборів; результати митного контролю свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у митній декларації. Як бачимо, жодна з названих підстав для нашої ситуації не підходить.
З аналогічної причини, а саме у зв’язку з відсутністю процедури узгодження суми авансових внесків з податку на прибуток за січень та лютий 2013 року, до платника податків у разі порушення строків їх сплати не може бути застосовано не лише податкову заставу, а і штраф за п. 126.1 ПКУ (оскільки там ідеться про узгоджені суми авансових внесків, несплата яких призводить до виникнення податкового боргу). Крім того, на суму несплати не повинна нараховуватися пеня.
У цілому форми, в яких може здійснюватися узгодження податкових зобов’язань, названо у ст. 54 ПКУ. Це:
— самостійне визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань та/або пені, що вказується в податковій декларації чи уточнюючому розрахунку;
— факт нарахування/виплати доходу на користь фізичної особи, унаслідок чого виникає податкове зобов’язання з податку, який має бути утримано та сплачено до бюджету;
— визначення на підставі прямої вказівки закону податкового зобов’язання контролюючим органом.
Як уже зазначалося, жодної з цих форм стосовно авансових внесків з податку на прибуток за січень та лютий 2013 року законодавцем не було передбачено: він не зобов’язав платників податків задекларувати такі зобов’язання та не наділив податкові органи повноваженням визначити зазначені зобов’язання через податкове повідомлення-рішення. Однак у податківців свій погляд на цю проблему.
Оскільки самі податкові органи, у тому числі на рівні Узагальнюючої податкової консультації про особливості подання декларацій з податку на прибуток і сплати податку у 2013 році, затвердженої наказом ДПСУ від 21.12.12 р. № 1171*, указують, що авансові внески з податку на прибуток за січень та лютий вважаються узгодженими податковими зобов’язаннями, їх несплата в установлені строки призведе до виникнення у платника податків податкового боргу (п.п. 14.1.175 ПКУ). Це, у свою чергу, означає, що на практиці податкові інспектори виходитимуть із того, що:
1) є підстави для застосування до платника податків штрафу згідно з п. 126.1 ПКУ в розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу при затримці до 30 календарних днів уключно та в розмірі 20 % погашеної суми податкового боргу — при затримці у 30 днів та більше;
2) на суму податкового боргу з наступного робочого дня після настання граничного строку сплати нараховується пеня в розмірі 120 % річних облікової ставки НБУ;
3) до платника податків може бути застосовано заходи щодо забезпечення виконання ним його податкових зобов’язань, у тому числі податкову заставу;
4) платнику податків має бути надіслано податкову вимогу в порядку, передбаченому ст. 59 ПКУ.
* Див. «БТ», 2013, № 1 с. 31.
Правовою підставою для всіх перелічених вище наслідків несплати авансового внеску з податку на прибуток за січень та лютий 2013 року є лише один висновок ДПСУ, що не ґрунтується на приписах ПКУ: зазначені суми є узгодженими податковими зобов’язаннями. Його спростування призводить до того, що всі механізми, передбачені ПКУ для примусу платника податків до сплати його зобов’язань перед бюджетом, виявляються непрацюючими. Навіть звернутися до суду з позовом про стягнення податкового боргу вони не можуть, оскільки згідно з п.п. 14.1.175 ПКУ податковий борг — це сума узгодженого(!) грошового зобов’язання. А як ми з’ясували, процедури узгодження для випадку, що нами розглядається, не передбачено.
Однак не можемо не попередити: переконувати податківців у помилковості їх позиції платникам податків напевно доведеться в судовому порядку. На жаль, гарантії того, що суди в цій ситуації віддадуть пріоритет законності перед економічною доцільністю, немає.
Олена УВАРОВА
