СЛУЖБОВІ ВІДРЯДЖЕННЯ:
якщо в рахунок на оплату авіаквитка включено
туристичні послуги
Лист Міністерства фінансів України від 06.03.13 р. № 31-07230-16-29/7168
«Про службові відрядження»
Мінфіну було поставлено таке запитання: у накладній на авіаквитки окремо виділено рядок «Туристичні послуги» з конкретною сумою (без розшифровки, що входить до таких послуг). Чи має бюджетна організація компенсувати вартість таких послуг відрядженому працівнику?
Перш за все Мінфін укотре нагадує, що положення Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом МФУ від 13.03.98 р. № 59 (далі — Інструкція № 59), є обов’язковими до застосування тільки при відрядженнях державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних коштів. Інші суб’єкти господарювання можуть використовувати положення Інструкції № 59 як рекомендації при розробці внутрішнього документа про службові відрядження.
Відповідаючи на поставлене запитання, Мінфін, спираючись на визначення «службове відрядження», відмовляє в компенсації таких витрат: службове відрядження не має зв’язку з туристичною діяльністю, тому підстав для компенсації таких витрат працівнику немає.
На наш погляд, висновок Мінфіну є надто фіскальним. Використовуючи той самий аргумент — визначення «службове відрядження», доходимо до протилежного висновку. Так, згідно з п. 1 розд. I Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи працівника (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Із цього випливає таке: якщо поїздку працівника оформлено як службову (є наказ про направлення у відрядження, підтвердження зв’язку поїздки з господарською діяльністю підприємства, видача авансу на відрядження, документи, що підтверджують витрати, понесені у відрядженні, тощо), то така поїздка однозначно є відрядженням, а не туристичною поїздкою працівника з особистою метою. У зв’язку з цим підприємство, що направило працівника в таку поїздку, зобов’язане компенсувати йому документально підтверджені витрати. Те, що до вартості авіаквитка включено вартість туристичних послуг (це можуть бути послуги посередника під час придбання авіаквитків — сервісний збір тощо), не робить поїздку працівника неробочою. Ці витрати є складовою частиною витрат на проїзд і підлягають компенсації працівнику без утримання податку на доходи фізичних осіб і з правом на включення до податкових витрат.
Також зауважимо, що у ст. 1 Закону України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР (далі — Закон про туризм) туризмом вважається тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових або інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа виїжджає. Це означає, що відрядження в певному розумінні є й туристичною поїздкою працівника за кордон у професійно-ділових цілях. При цьому, щоб з позиції Інструкції № 59 воно підпадало під службову поїздку, необхідно, щоб таке відрядження здійснювалася за розпорядженням керівника підприємства і його метою було виконання виробничо-господарських завдань, поставлених перед працівником.
Зауважимо, що і послуга з проїзду до місця відрядження і назад, і послуга з проживання (готельна послуга) з позиції Закону про туризм розглядаються як туристична послуга. Ніхто ж не заперечує право відрядженого за кордон працівника на компенсацію витрат на проживання в готелі, хоча, чітко кажучи, ця послуга є туристичною.
У контексті коментаря до сьогоднішнього листа не можемо не пригадати роз’яснення, наведене в листі МФУ від 05.05.11 р. № 31-07230-16-21/11582, де було підтверджено можливість проживання відрядженої особи в санаторії, який теж є учасником відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності.
Таким чином, вважаємо: якщо в накладній на авіаквиток виділено вартість туристичних послуг (як правило, це оплата послуг посередника під час придбання через нього авіаквитка), то такі витрати повинні відшкодовуватися в повному обсязі як витрати на проїзд.
Рекомендуємо також ознайомитися з консультацією в Пошті тижня «У відрядження за турпутівкою — чи є податкові витрати» // «БТ», 2011, № 31, с. 17.
Жанна СЕМЕНЧЕНКО
