Про особливості адміністрування екологічного податку у 2013 році

ТИМЧАСОВЕ
ЗБЕРІГАННЯ ВІДХОДІВ:

що потрібно,
щоб не сплачувати екоподаток, —
нові вимоги ДПСУ

Лист Державної податкової служби України від 27.12.12 р. № 12699/0/71­12/15­2117

«Про особливості адміністрування екологічного податку у 2013 році»

Нагадаємо, що з 01.01.13 р. набули чинності зміни, внесені до п.п. 14.1.223 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) Законом України від 24.05.12 р. № 4834­VI* (було змінено визначення терміна «розміщення відходів»). У зв’язку із внесенням цих змін, з початку цього року тимчасове зберігання будь­яких відходів на території підприємства до моменту передачі їх на утилізацію спеціалізованій установі не вважається розміщенням відходів, а суб’єкти господарювання, які тимчасового зберігають такі відходи, не є платниками екоподатку.

Нагадаємо, що останні два роки податківці, користуючись не­однозначним визначенням терміна «розміщення відходів», наполягали на сплаті екоподатку за тимчасове зберігання відходів на території підприємства**.

** Детальніше про це див. у ст. «Екоподаток: про нововведення і не тільки…» // «БТ», 2013, № 1, с. 41.

Тому після набуття чинності вищезгаданими новаціями більшість суб’єктів господарювання здихнули з полегшенням, оскільки вважали, що епопея із сплатою екоподатку за тимчасове зберігання відходів нарешті закінчилася. Ми також вважали, що в цій історії поставлено жирну крапку.

Але податківці вважають по­іншому. Так, у листі, що коментується, податківці, висвітлюючи нововведення, які набули чинності з 01.01.13 р, щодо сплати екоподатку за розміщення відходів зазначили: «…при тимчасовому зберіганні відходів суб’єкти господарювання не сплачуватимуть екологічний податок у разі наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів із суб’єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо) та передачі відходів, у встановлені цим договором терміни, на утилізацію та захоронення».

З формулювань, які наведені у листі, що коментується, випливає, що податківці укотре збираються висунути спеціальні вимоги, які мають виконувати суб’єкти господарювання, щоб не сплачувати екоподаток за тимчасове зберігання відходів. А саме, вони говорять про те, що суб’єкти господарювання, які тимчасово зберігають відходи, щоб не сплачувати екоподаток, мають:

1) укласти договір на видалення та утилізацію відходів зі спецорганізацією, наприклад, комунальним підприємством тощо;

2) передавати відходи спец­організації у терміни, встановлені цим договором.

Звертаємо увагу, що до набрання чинності ПКУ, щоб не сплачувати екоподаток (тоді ще екозбір) за розміщення відходів, подібні умови вже висувалися податківцями, але в більш жорсткій формі. Суб’єкти господарювання зі стажем можуть ще пам’ятати про це (лист ДПАУ від 28.05.08 р. № 6208/5/15­0215). Але з того часу багато що змінилося в законодавстві, а тому такі вимоги стали безпідставними.

Інакше кажучи, складається враження, що податківці вважають, що для того щоб не сплачувати екоподаток за розміщення відходів, суб’єкти господарювання мають підтвердити той факт, що вони зберігають відходи тимчасово. А про це, на їх погляд, прямо говорять лише наявність договору на утилізацію і передача відходів у встановлені договором строки.

Зауважимо, що в консультації, наведеній у розд. 300.01 ЄБПЗ, податківці при розгляді аналогічної проблеми висловилися конкретніше: «Суб’єкти господарювання, які здійс­нюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), є платниками екологічного податку у разі відсутності у них договору на видалення та утилізацію відходів, в якому визначаються терміни передачі відходів на утилізацію та захоронення».

Ми не згодні з такими вимогами податківців, оскільки у ПКУ немає жодної згадки про те, що для несплати екоподатку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які тимчасово зберігають відходи, мають підтверджувати будь­якими своїми діями факт тимчасового зберігання відходів.

Тобто, можна говорити, що вимоги податківців, викладені у листі, що коментується, і консультації, наведеній у ЄБПЗ, є незаконними і безпідставними. Адже суб’єкти господарювання, які тимчасово зберігають відходи та планують у майбутньому передати їх спецорганізації на утилізацію, автоматично звільняються від сплати екоподатку за розміщення відходів. Тому відсутність такого договору або несвоєчасна передача відходів на утилізацію не мають вплинути на сплату екоподатку суб’єктами господарювання, що тимчасово зберігають відходи.

Водночас чогось подібного від податківців і слід було чекати. Такими вимогами вони мають на меті запровадити механізм, який би давав змогу контролюючим органам пересвідчитись в тому, що суб’єкт господарювання буде передавати відходи на утилізацію, а не просто накопичуватиме їх на своїй території і тим самим забруднюватиме навколишнє середовище.

Хоча, якщо замислитися, все одно всі суб’єкти господарювання, які тимчасово зберігають відходи, будуть мимоволі дотримуватися цих вимог. Оскільки, щоб виконати вимоги природоохоронного законодавства, суб’єкти господарювання зобов’язані або утилізувати, або передати на утилізацію утворені відходи (це зазвичай відбувається на договірній основі). Крім того, за порушення законодавства про відходи, зокрема, за порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища особи, винні в такому порушенні, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність (ст. 42 Закону України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98­ВР).

Сергій ДЕЦЮРА