ПРОСТРОЧЕНА
ЗАБОРГОВАНІСТЬ:
актуальні запитання
Наприкінці минулого року (див. «БТ», 2012, № 50, с. 17) розглядався порядок оподаткування безнадійної заборгованості. Сьогодні продовжуючи порушену тему відповімо на деякі поширені та специфічні актуальні запитання.
Влада КАРПОВА, консультант газети «Бухгалтерський тиждень»,
канд. екон. наук, сертифікований бухгалтерпрактик (CAP)
Акт звіряння як доказ переривання строку позовної давності
За договором купівліпродажу товарів, строк виконання якого настав у 2008 році, у нас значиться кредиторська заборгованість перед продавцем. Щороку ми складаємо акти звіряння взаєморозрахунків і в такий спосіб визнаємо наявність заборгованості перед контрагентом. На нашу думку, строк давності за цією заборгованістю не минув, оскільки він після складання актів переривається. Чи це так?
Однозначно відповісти на це запитання важко, оскільки навіть судові інстанції не можуть дійти єдиної думки щодо його вирішення. Це пов’язане з таким. Положеннями ч. 1 ст. 264 ЦКУ встановлено: «Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку».
Із цього приводу ВГСУ у п. 23 листа № 018/211 зауважив: «Такими діями можуть бути будьякі дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов’язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій, які свідчать про визнання боргу, можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів за основним боргом; прохання про відстрочку виконання». Як бачимо, тут не згадується випадок складання акта звіряння розрахунків.
Через таку невизначеність суди порізному інтерпретують факт складання акта звіряння розрахунків стосовно переривання строку давності. У судовій практиці використовується два підходи, причому віддати пріоритет будьякому з них доволі складно.
Підхід 1. Акт звіряння є певною формою фіксації юридично значущих дій сторін, і його підписання підтверджує факт визнання заборгованості. Відповідно підписання акта свідчить про переривання строку позовної давності (див., наприклад, ухвалу ВАдСУ від 05.06.12 р. у справі № К5336/09С, постанови ВГСУ від 08.05.12 р. у справі № 5004/2131/11, від 22.12.11 р. у справі № 21/26/2011).
Підхід 2. Акт звіряння не може бути належним доказом наявності або відсутності зобов’язань. Акт не є за своєю сутністю первинним бухгалтерським документом і не належить до правовстановлюючих документів. У зв’язку з цим складання акта звіряння не свідчить про переривання строку позовної давності. Така позиція знайшла відображення переважно в адміністративних судах, в яких розглядалися справи про включення кредиторської заборгованості до складу безнадійної (див., наприклад, ухвали ВАдСУ від 18.01.12 р. у справі № К30571/09, Донецького апеляційного адмінсуду від 14.11.12 р. у справі № 2а/0570/10779/2012).
У зв’язку з викладеним на сьогодні дуже небезпечно сподіватися на акт звіряння як на документ, що підтверджує факт переривання строку давності. Очевидно, що в цьому випадку не вдасться уникнути проблем із контролюючими органами з приводу невизнання ними факту переривання строку позовної давності та віднесення заборгованості перед контрагентом до безнадійної.
Для переривання строку давності безпечніше в таких випадках здійснити дії щодо визнання заборгованості, прямо зазначені в п. 23 листа ВГСУ № 018/211, а саме надіслати контрагенту листа про визнання боргу з проханням про надання відстрочення платежу або реструктуризацію боргу. Судова практика показує, що проблеми з контролюючими органами виникають і в цьому випадку, однак у судових інстанціях вони переважно вирішуються на користь платника податків (див., із цього приводу ухвалу Львівського апеляційного адмінсуду від 27.09.12 р. у справі № 2а3859/12/1370, Полтавського окружного адмінсуду від 05.10.12 р. у справі № 2а1670/3883/12).
Можна також укласти додаткову угоду щодо продовження строків виконання зобов’язань, у якій обов’язково засвідчити факт визнання свого боргу боржником, або частково сплатити заборгованість (докладніше про це див. нижче).
Часткова оплата як підтвердження переривання строку позовної давності
У 2009 році наше підприємство отримало послуги від контрагента і підписало акт виконаних робіт. У 2010 році ми оплатили частину послуг. Чи правильно я розумію, що при частковій оплаті строк позовної давності переривається і заборгованість не є безнадійною?
У цій ситуації насамперед слід ознайомитися з умовами договору про надання послуг стосовно строків проведення оплати. Якщо в договорі встановлено конкретний строк або зобов’язання з оплати послуг пов’язується з конкретним фактом (наприклад, з датою підписання акта наданих послуг), то позовна давність починає відлічуватися від такої дати (ст. 261 ЦКУ).
У ситуації, коли конкретний строк виконання зобов’язань з оплати в договорі не зазначено або договір у письмовій формі не укладався, такий строк вважається невизначеним. Тоді позовна давність починає відлічуватися з дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Відповідно до ст. 530 ЦКУ кредитор може вимагати виконання зобов’язання в будьякий час, але для цього він має пред’явити його боржнику (наприклад, надіслати претензію). Боржник же зобов’язаний виконати цю вимогу в семиденний строк від дня пред’явлення вимоги. У п. 26 листа № 018/211 ВГСУ дійшов висновку, що такий семиденний строк і є пільговим строком для виконання зобов’язання. Отже, у разі непогашення боржником заборгованості позовна давність починає відлічуватися з 8го дня після пред’явлення вимоги*.
* Зауважимо, що в судовій практиці трапляються рішення, в яких стосовно усного договору з непред’явленими вимогами до боржника суди відлічували 3 роки з дати виникнення заборгованості в балансі боржника (див., зокрема, постанову Вінницького апеляційного адмінсуду від 02.10.12 р. у справі № 2а0270/3281/12).
Припустимо, що в цій ситуації строк виконання зобов’язань був зазначений та пов’язувався з фактом підписання акта виконаних робіт. Для того щоб визначити, чи переривався строк позовної давності при частковій оплаті, зновутаки слід ознайомитися з умовами договору.
Якщо в договорі передбачається можливість проведення оплати частинами, її здійснення не свідчить про переривання строку позовної давності. Про це йдеться в п. 23 листа № 018/211, в якому суд підтвердив, що часткова оплата заборгованості підтверджує факт визнання заборгованості боржником і свідчить про переривання строку давності відповідно до норм ч. 1 ст. 264 ЦКУ. А далі суд зауважив: «…в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності щодо інших частин (платежів)».
У ситуації, коли в договорі умови про часткову оплату немає, такі дії дійсно свідчать про переривання строку давності. Тож у цій ситуації щодо неоплаченої частини заборгованості строк давності починає наново обчислюватися з дати проведення оплати.
Однак мусимо попередити: на практиці контролюючі органи не визнають факт переривання позовної давності при частковій оплаті та включають заборгованість до складу безнадійної за датою, що обчислюється виходячи з первісних договірних умов. Причому часто при визначенні строків спливу позовної давності вони орієнтуються на дату виникнення заборгованості в балансі. Правду в таких випадках доводиться відстоювати в судових інстанціях, які переважно підтримують платників податків (див., наприклад, постанови Дніпропетровського окружного адмінсуду від 24.10.11 р. у справі № 2а/0470/10994/11, Полтавського окружного адмінсуду від 05.10.12 р. у справі № 2а1670/3883/12).
Відступлення права вимоги щодо кредиторської заборгованості
Кредитора нашого підприємства оголошено банкрутом, але він уклав договір відступлення права вимоги з іншою юридичною особою. Чи не буде в цьому випадку заборгованість визнано безнадійною за датою ліквідації банкрута?
У цьому випадку вважати заборгованість безнадійною не можна. Так, згідно зі ст. 512 ЦКУ передача права вимоги є заміною кредитора в зобов’язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за правочином. За підсумками укладення правочину новий кредитор отримує всі права першого кредитора за зобов’язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).
Таким чином, після виконання договору про передачу права вимоги первісний кредитор вибуває із зобов’язальних правовідносин та не виступає їх стороною. Він відповідає перед новим кредитором лише за недійсність переданої вимоги та не відповідає перед ним за невиконання боржником своїх обов’язків, якщо договором не передбачено інше (ч. 1 ст. 519 ЦКУ).
Після укладення договору відступлення права вимоги новому кредитору передаються всі документи, що підтверджують зобов’язання боржника. І хоча згода боржника на передачу права вимоги не потрібна, новому кредитору необхідно в письмовій формі повідомити боржника про перехід до нього відповідних прав. Це пов’язане з тим, що за нормами ч. 2 ст. 518 ЦКУ, якщо боржника не було письмово повідомлено про заміну кредитора в зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання для нього небажаних наслідків, а боржник вважається таким, що належно виконав свої зобов’язання.
Слід зауважити, що основне зобов’язання при укладенні договору відступлення права вимоги не трансформується, а лише змінюється кредитор. І якщо боржник, наприклад, був зобов’язаний поставити товар у рахунок отриманої ним передоплати первісному кредитору (покупцю), він повинен буде здійснити ці самі дії стосовно нового кредитора. Кредитора в зобов’язанні не може бути замінено лише в тому випадку, коли таку заборону встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦКУ).
Заміна кредитора не впливає і на строк виконання передбаченого договором зобов’язання. Тому боржник зобов’язаний виконати договір у ті самі строки, які в ньому первісно було зазначено (або підписати з новим кредитором додаткову угоду до договору, якою змінити строки виконання зобов’язань). Якщо ж строк виконання зобов’язання на момент відступлення права вимоги вже минув, то порядок обчислення строку позовної давності не змінюється (ст. 262 ЦКУ). Він, як і раніше, обчислюється з моменту, коли було порушено передбачені договором строки виконання зобов’язання, і відступлення права вимоги його перебіг не перериває (див. постанову ВГСУ від 04.03.09 р. у справі № 2/255).
Таким чином, у результаті укладення договору відступлення права вимоги зобов’язання перед кредитором не припиняються, вони просто «переводяться» на нового кредитора. Тому при вирішенні справ про визнання безнадійної заборгованості перед кредиторомбанкрутом суди, як правило, досліджують, чи не укладався щодо такої заборгованості договір відступлення права вимоги (див., наприклад, постанови Закарпатського окружного адмінсуду від 26.09.12 р. у справі № 2a0770/2677/12, Львівського окружного адмінсуду від 04.10.12 р. у справі № 2а5902/12/1370).
Однак відступлення права вимоги не є гарантією того, що податківці при перевірці не донарахують доходи за безнадійною кредиторською заборгованістю перед контрагентомбанкрутом. Судова практика свідчить про зворотне. Це пов’язане з тим, що договори відступлення права вимоги активно використовуються для «продовження» заборгованості перед сумнівними контрагентами. За такими договорами у підприємств інколи виникає заборгованість на солідні суми, а сумнівні контрагенти досить часто ліквідуються, і в результаті заборгованість може відступатися неодноразово. Податківці швидко розпізнали такі схеми і при їх виявленні під час перевірок діють так: самостійно визнають договори відступлення права вимоги нікчемними за ст. 228 ЦКУ і донараховують податкові зобов’язання за безнадійною кредиторською заборгованістю на дату ліквідації первісного кредитора.
Судова практика в таких справах неоднозначна. В одних рішеннях суди підтримують позицію платників податків і визначають, що правочини за ст. 228 ЦКУ може бути визнано недійсними лише в судовому порядку (див., наприклад, постанови Львівського окружного адмінсуду від 04.10.12 р. у справі № 2а5902/12/1370, Закарпатського окружного адмінсуду від 26.09.12 р. у справі № 2a0770/2677/12).
Однак, якщо стосовно контрагента було порушено кримінальну справу, то суди підтверджують правомірність дій податківців на підставі того, що операція не мала реального характеру (див. ухвалу Львівського апеляційного адмінсуду від 18.10.12 р. у справі № 140028/11). А те, що визнання правочину недійсним за ст. 228 ЦКУ не потребує судового рішення, підтверджує навіть ВАдСУ (див. ухвалу ВАдСУ від 09.02.12 р. у справі № К17273/08).
Отже, у цьому питанні визначальним є те, наскільки підприємство зможе підтвердити факт реальності укладеного договору. При цьому особлива увага приділяється тому, чи мала посадова особа первісного кредиторабанкрута повноваження на підписання договору про відступлення права вимоги.
Кредиторську заборгованість не було своєчасно списано з балансу
Товар було отримано у 2006 році (було відображено валові витрати і податковий кредит з ПДВ). У 2009 році строк давності минув, але з балансу заборгованість не списали. Як списати таку кредиторську заборгованість? Якими будуть податкові наслідки?
Перш за все в цій ситуації необхідно дослідити документи, пов’язані з виникненням заборгованості, та визначити дату закінчення строку позовної давності виходячи з договірних умов, а не з дати зарахування заборгованості на баланс (докладніше про це див. вище).
Якщо ж усетаки строк позовної давності щодо кредиторської заборгованості минув і вона стала безнадійною, можна запропонувати два варіанти дій.
Варіант 1. Уточнити показники звітності за попередні періоди. Оскільки заборгованість стала безнадійною у 2009 році, то в цей період підприємство мало включити всю суму заборгованості (з ПДВ) до складу валових доходів (пп. 1.22.1, 4.1.6 Закону про податок на прибуток). При цьому коригувати валові витрати щодо придбаного товару не потрібно, оскільки він не є безоплатно отриманим. І хоча за часів дії Закону про податок на прибуток податківці наполягали на проведенні такого коригування, судові інстанції визнавали неправомірність цих вимог (див., зокрема, постанову ВСУ від 17.10.11 р. у справі № 21201а11). До речі, у зв’язку з наявністю цієї позитивної практики податківці сьогодні підтверджують, що при списанні безнадійної кредиторської заборгованості коригувати податкові витрати щодо придбаних товарів не потрібно (див. УПК № 576*).
* Див. статтю «Декларація з податку на прибуток за півріччя: особливості заповнення в роз’ясненнях податківців» // «БТ», 2012, № 30, с. 18.
Що стосується коригування податкового кредиту з ПДВ у цей період, то в 2005 році було вилучено положення п. 4.5 Закону про ПДВ про необхідність коригування податкового кредиту щодо безнадійної заборгованості. У зв’язку з цим податківці тоді не вимагали його коригувати (див. листи ДПАУ від 09.03.06 р. № 4343/7/1615171, від 22.03.06 р. № 9580/7/16191720).
Отже, помилку, допущену в обчисленні податкових зобов’язань з податку на прибуток у 2009 році, підприємство може виправити таким чином:
1) розраховуємо суму заниженого податкового зобов’язання з податку на прибуток. Для цього необхідно визначити, чи призвело таке заниження до недоплати. Якщо підприємство не було протягом 2009 — 2012 рр. збитковим, то цей факт матиме місце. Податкове зобов’язання визначається так: суму кредиторської заборгованості помножити на ставку податку на прибуток (25 %)**;
2) визначаємо суму штрафу за заниження податкового зобов’язання. При виправленні через подання Уточнюючої декларації він становитиме 3 % від суми податкового зобов’язання, при коригуваннях у Податковій декларації за поточний період — 5 % від суми податкового зобов’язання (п. 50.1 ПКУ);
3) визначаємо пеню за заниження податкового зобов’язання (п.п. 129.1.1 ПКУ). Порядок її розрахунку є предметом дискусій. На нашу думку, така пеня має розраховуватися лише за періоди з 01.01.11 р. (дати набрання чинності ПКУ), податківці ж приписують її визначати починаючи з періоду заниження податкового зобов’язання (див. роз’яснення в розділі 510.02 ЄБПЗ).
** Податківці в консультації з 110.03 ЄБПЗ підтвердили, що при виявленні заниження податкового зобов’язання для розрахунку використовується ставка податку на прибуток, що діє в період заниження.
Пеня розраховується так:
де ПЗ — сума заниженого податкового зобов’язання внаслідок невідображення безнадійної заборгованості у складі валових доходів, грн.;
СНБУ— облікова ставка НБУ, що діє на день заниження податкового зобов’язання (тобто на день настання строку погашення податкового зобов’язання за декларацією, в якій не було задекларовано валові доходи щодо безнадійної заборгованості);
n — кількість днів, за які провадиться розрахунок пені (на думку податківців, починаючи з першого дня, наступного за граничним строком сплати податкового зобов’язання за декларацією, в якій не було задекларовано валові доходи щодо безнадійної заборгованості, до дня фактичної сплати заниженого податкового зобов’язання (включно));
4) виправляємо показники у звітності або шляхом подання Уточнюючої декларації, або шляхом виправлення в Податковій декларації за поточний період. Порядок проведення таких виправлень не зовсім зрозумілий, оскільки форми декларацій у 2009 та у 2013 роках істотно відрізняються.
Податківці дотримуються позиції, що такі виправлення можна відобразити лише через подання Уточненої декларації, в якій слід заповнити тільки ряд. 23 — 27, з поданням пояснювальної записки (див. роз’яснення в розділі 110.30.05 ЄБПЗ). На нашу думку, виправити помилку можна і в поточній декларації шляхом заповнення ряд. 23 — 25 Додатка ВП до декларації і відповідно ряд. 23 — 25 декларації з додаванням пояснювальної записки.
Варіант 2. Уключити заборгованість до складу безнадійної в поточному періоді, тобто вдати, що вона стала безнадійною у 2012 році. Якщо є можливість, то можна підтвердити документально факт переривання строку позовної давності (наприклад, скласти «заднім числом» лист контрагенту, в якому визнати факт наявності боргу).
У цьому випадку у поточному звітному періоді безнадійна кредиторська заборгованість уключається до складу податкових доходів (п.п. 135.5.4 ПКУ), але податкові витрати щодо придбаних товарів не сторнуються.
Податківці сьогодні наполягають на коригуванні податкового кредиту з ПДВ у частині отриманих товарів, хоча це суперечить нормам ПКУ. Порядок проведення такого коригування описувався у статті «Безнадійна заборгованість: відображаємо в податковому обліку» // «БТ», 2012, № 50, с. 17.
І ще один момент, на який слід звернути увагу. Якщо з моменту закінчення позовної давності щодо заборгованості минуло більше 3 років і з дня подання декларації, в якій не було відображено валові доходи щодо безнадійної кредиторської заборгованості, минуло понад 1095 днів, то жодних дій у податковому обліку здійснювати не потрібно. Можна просто списати таку заборгованість з балансу на підставі бухгалтерської довідки кореспонденцією Дт 631 — Кт 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості».
Адже згідно з п. 102.1 ПКУ
«…контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку».
Тому донарахувати податкові зобов’язання за старі періоди при перевірці податківці не можуть, у зв’язку з чим ці періоди вони, як правило, і не перевіряють.
Податковий кредит щодо сумнівної заборгованості
У 2007 році наше підприємство сплатило внесок на будівництво офісу, у цей самий період було сформовано податковий кредит з ПДВ. Будівництво мало закінчитися у 2008 році, але ще й досі не закінчено. У 2012 році ми подали позов до суду на забудовника. Чи потрібно в цій ситуації коригувати податковий кредит?
Із запитання не зрозуміло, які саме вимоги до забудовника було пред’явлено в позовній заяві. Як правило, у таких випадках інвестор висуває вимоги про зобов’язання виконання умов договору, визнання права власності на об’єкт нерухомості (незавершене будівництво), передачі документів, необхідних для реєстрації права власності на об’єкт нерухомості. А може йтися і про розірвання договору.
У будьякому з цих варіантів жодні дії в податковому обліку до дня набуття сили рішенням суду* здійснювати не потрібно. Адже дебіторська заборгованість не є безнадійною (не відповідає вимогам п.п. 14.1.11 ПКУ), і суд може прийняти рішення про задоволення вимог. А далі боржник зобов’язаний буде їх виконати і відповідно передати недобудований об’єкт інвестору. Лише в тому випадку, коли суд відмовить у задоволенні позову (у частині виконання зобов’язань підрядником) або ухвалить рішення про розірвання договору, то постане питання з долею податкового кредиту щодо «неотовареного» авансу. У такій ситуації податківці наполягають на коригуванні податкового кредиту покупцем у зв’язку з тим, що об’єкт не буде отриманий у власність і, відповідно, не використовуватиметься в господарській діяльності. Однак прямих норм, що зобов’язують покупця виконувати таке коригування, у ПКУ немає (докладніше див. у статті «Безнадійна заборгованість: відображаємо в податковому обліку» // «БТ», 2012, № 50, с. 17).
* Згідно зі ст. 85 ГПКУ рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано (відповідно до ст. 93 ГПКУ для подання апеляційної скарги на вирішення місцевого господарського суду відводиться 10 днів, ухвалу місцевого госпсуду — 5 днів). Тож тут потрібно відрахувати 10 (5) днів від моменту прийняття рішення судом. У разі ж подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Подання позову до третейського суду
Наше підприємство поставило товари за договором купівліпродажу у червні 2012 року, а покупець своєчасно не розрахувався. Відповідно до умов договору ми маємо право подати позов про вирішення спору до третейського суду. Але в місцевій ДПІ повідомили, що в цьому випадку ми не зможемо претендувати на зменшення доходу за нормами п.п. 159.1.1 ПКУ. Чи це так?
Це не так, хоча проблеми з контролюючими органами з цього питання виникнути дійсно можуть. Дискусія із застосуванням правил урегулювання сумнівної заборгованості при поданні позову до третейського суду виникла ще за «докодексних» часів.
Тоді податківці також наполягали на тому, що аналогічні норми з п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток діють лише в разі звернення до суду загальної юрисдикції, а подання позову до третейського суду або до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торговопромисловій палаті України права на застосування норм про регулювання сумнівної заборгованості не дає (див. лист ДПАУ від 05.05.10 р. № 8786/7/150317, відкликаний листом ДПАУ від 05.01.11 р. № 199/7/150317 // «БТ», 2011, № 7, с. 13).
Через деякий час Вищий адміністративний суд уніс ясність до цієї ситуації (лист ВАдСУ від 15.06.10 р. № 888/11/1310 // «БТ», 2010, № 28, с. 6) та визнав, що для цілей Закону про податок на прибуток поняття «суд» не обмежується судами загальної юрисдикції. Посилаючись на ст. 6 Закону № 1701 і ч. 2 ст. 1 Закону № 4002, ВАдСУ дійшов висновку, що третейський суд, міжнародний комерційний арбітраж і Морська арбітражна комісія при Торговопромисловій палаті України належать до органів, уповноважених вирішувати спори, пов’язані зі стягненням заборгованості у відносинах між суб’єктами цивільноправових відносин. А тому звернення до них з метою стягнення заборгованості є підставою для збільшення валових витрат за п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток.
Тоді податківці з цим погодилися і відкликали свій фіскальний лист.
Після набрання чинності ПКУ думка податківців знову змінилася, і в ЄБПЗ (розділ 110.28) було розміщено консультацію, в якій вони забороняли зменшувати дохід при зверненні до третейського суду та інших судових органів (не загальної юрисдикції). Ця консультація діяла до 27.07.12 р.
Ми з такою позицією, як і раніше, категорично не згодні, оскільки в п.п. 159.1.1 ПКУ фактично було відтворено формулювання з п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток. Виходячи із системного прочитання п.п. 159.1.1 ПКУ у ньому йдеться про звернення до суду в широкому розумінні (будьякий юрисдикційний орган, який має право на законних підставах розглядати спір між сторонами та виносити щодо нього обов’язкове рішення). Тому обґрунтована позиція ВАдСУ залишається актуальною і на сьогодні. Сподіваємося, що податківці, відкликавши свою фіскальну консультацію, теж із цим погодилися.
Документи і скорочення статті
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755VI.
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. № 435IV.
ГПКУ — Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798XII.
Закон про податок на прибуток — Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97ВР (втратив чинність).
Закон про ПДВ — Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97ВР (втратив чинність).
Закон № 1701 — Закон України «Про третейські суди» від 11.05.04 р. № 1701IV.
Закон № 4002 — Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 р. № 4002XII.
Лист № 018/211 — Інформаційний лист ВГСУ «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.08 р. № 018/211.
УПК № 576 — Узагальнююча податкова консультація щодо порядку списання кредиторської заборгованості за неоплачені товари, затверджена наказом ДПСУ від 05.07.12 р. № 576.
ЄБПЗ — Єдина база податкових знань, розміщена на сайті ДПСУ: www.sts.gov.ua
