Готівкові розрахунки без РРО: способи проведення

ГОТІВКОВІ
РОЗРАХУНКИ БЕЗ РРО:

способи проведення

Часто підприємства стикаються із ситуацією, коли готівкові розрахунки з покупцями здійснюються на разовій основі. Реєструвати для таких одиничних випадків реєстратор розрахункових операцій (РРО) не дуже хочеться, оскільки головний біль, пов’язаний з його обслуговуванням, не компенсується прибутком від разових готівкових продажів. У зв’язку з цим виникає запитання: як вийти з цієї ситуації? Про це сьогодні й поговоримо.

Влада КАРПОВА, консультант газети «Бухгалтерський тиждень»,
канд. екон. наук, сертифікований бухгалтер-практик (CAP)

Коли РРО обов’язковий

Згідно з п. 1 ст. 3 Закону про РРО суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму купівлі (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені до фіскального режиму роботи РРО. Отже, у загальному випадку суб’єкти господарювання зобов’язані застосовувати РРО як при готівкових розрахунках, так і при безготівкових розрахунках з використанням банківських платіжних карток (БПК).

Виняток із цього правила становлять операції, зазначені в ст. 9, 10 Закону про РРО, серед яких у контексті цієї проблеми потрібно виділити такі:

— продаж товарів (надання послуг) фізичними особами — підприємцями (далі — ФОП), які є платниками єдиного податку (п. 6 ст. 9 Закону про РРО). У п. 296.10 ПКУ цей момент уточнюється — там ідеться про звільнення від застосування РРО платників єдиного податку першої — третьої груп. Однак, хоча в п. 296.10 ПКУ йдеться лише про незастосування РРО платниками груп 1, 2 і 3, звільнення для єдиноподатників групи 5*, на наш погляд, діє на підставі п. 6 ст. 9 Закону про РРО, оскільки в питанні застосування РРО цей Закон є спеціальнішим. Хоча насторожує те, що в консультації з розділу 230.01 ЄБПЗ податківці вказують серед осіб, звільнених від застосування РРО, тільки платників єдиного податку першої — третьої груп;

— ситуації, за яких у місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо), — п. 12 ст. 9 Закону про РРО.

* Відсутність згадки у п. 296.10 ПКУ платників п’ятої групи можна пояснити недбалістю законодавця. Ця група в ПКУ з’явилася пізніше, і, мабуть, законодавці через недогляд не внесли відповідні правки до зазначеної статті.

Подивимося, як можна користуватися цими винятками для уникнення необхідності використання РРО.

Варіант 1. Оплата покупцем товарів через банк

Це найпрозоріший варіант обходу РРО, але, на жаль, прийнятний не для всіх покупців. У ньому передбачається, що покупець оплачує товар на підставі рахунка-фактури продавця самостійно в найближчому відділенні банку. Тоді для покупця така операція вважатиметься готівковою, а для продавця — безготівковою. Це випливає з норм п. 2.5 Положення № 637, де встановлюється таке: «Якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунка шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів — безготівковими».

У зв’язку з цим продавець не зобов’язаний застосовувати при видачі товару РРО, оскільки в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (п. 12 ст. 9 Закону про РРО). Це підтвердили й податківці в консультації з розділу 07.03 ЄБПЗ (діяла до 12.10.12 р.)**. Розрахунки в цьому випадку, як зазначає ДПАУ в запитанні 2.5.11 листа від 06.07.09 р. № 14083/7/23-7017/572, не є готівковими.

** Зауважимо: незважаючи на обмежений термін дії консультації, у законодавстві з цього питання з того моменту нічого не змінилося.

Якщо покупець придбаває товар від імені суб’єкта господарювання (є підзвітною особою), то в банківських документах бажано, крім його прізвища, імені, по батькові, зазначити ще й найменування суб’єкта господарювання, від імені та за дорученням якого здійснюється оплата.

Після оплати товару покупець пред’являє продавцю квитанцію чи інший документ про перерахування грошових коштів, на підставі якого продавець видає оплачений товар, а також стандартні документи, пов’язані з придбанням товару. Зокрема, як документи, що підтверджують факт придбання товару, може бути використано товарний чек або видаткову накладну, а для отримання права на податковий кредит з ПДВ — податкову накладну.

На практиці деякі суб’єкти господарювання використовують зазначену схему проведення розрахунків для обходу обмеження граничної суми готівкових розрахунків. Нагадаємо, що гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами становить 10000 грн. (п. 2.3 Положення № 637, постанова № 32).

Тим часом для цих цілей схема, що розглядалася, використовуватися не може. Адже підзвітна особа діє від імені підприємства, і тому на неї поширюються вимоги про додержання 10000-го обмеження (див. із цього приводу листи НБУ від 01.09.06 р. № 11-113/3225-9206, від 10.08.07 р. № 11-113/3036-8220, від 05.12.07 р. № 11-113/4587-12584, від 06.03.13 р. № 11-117/736/2821 // «БТ», 2013, № 18, с. 5). Причому санкції за це порушення застосовуються саме до платника готівки (див. лист НБУ від 27.04.05 р. № 11-113/1430-4321).

Податківці з цього питання висловлюють ліберальну позицію, відзначаючи, що на операції внесення коштів на рахунок у банку «десятитисячне» обмеження не поширюється (див. роз’яснення в розділі 07.17 ЄБПЗ): «Обмеження щодо 10000 грн. поширюється на готівкові розрахунки, які здійснюються тільки в касі підприємства, з відображенням таких операцій в касовій книзі. Враховуючи те, що розрахунки, які здійснюються платниками податків шляхом внесення готівки до каси банку для подальшого її перерахування на розрахунковий рахунок іншого підприємства, обмеження 10 тис. грн. на такі розрахунки не поширюється». Але ця позиція, на наш погляд, є дуже спірною. Навіть Нацбанк свого часу доходив висновку, що такі розрахунки підпадають під обмеження граничної суми (див. листи НБУ від 11.01.02 р. № 11-113/60, від 10.08.07 р. № 11-113/3036-8220).

Оскільки ж за перевищення граничної суми готівкових розрахунків передбачено дуже серйозні санкції, порушувати ці норми вкрай небажано.

Так, згідно з п. 2.3 Положення № 637 у разі здійснення готівкових розрахунків понад установлену граничну суму кошти (у розмірі перевищення встановленої суми в 10000 грн.) розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення такої операції, з подальшим порівнянням отриманої розрахункової суми із затвердженим лімітом каси. І якщо в результаті виявиться, що відбулося перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі, то підприємству загрожує штраф у двократному розмірі суми понадлімітної готівки за кожен день (ч. 1 ст. 1 Указу № 436).

Крім того, відповідно до ст. 163¹⁵ КУпАП порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою, тягне за собою накладення штрафу на ФОП, посадових осіб юридичної особи від 1700 до 3400 грн. Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу від 8500 до 17000 грн. Справи про адміністративні правопорушення за цією статтею розглядаються органами ДПС (ст. 234² КУпАП).

Отже, цей штраф податкові органи цілком можуть застосувати до будь-яких покупців, котрі є суб’єктами господарювання, у тому числі й до ФОП.

Варіант 2. Договір доручення з фізичною особою — не СПД на проведення оплати через банк

Оскільки не кожному покупцю комфортно йти до банку для проведення оплати, на практиці інколи використовують такий варіант проведення розрахунків. Покупець (довіритель) укладає з фізичною особою, яка не є суб’єктом господарської діяльності (повіреним) договір доручення, передбачений гл. 68 ЦКУ. При цьому повіреним за таким договором може бути будь-яка фізична особа, яка не є ФОП, у тому числі й не працівник продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 1003 ЦКУ у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності має бути чітко визначено юридичні дії, які потрібно виконати повіреному. Довіреність видається довірителем-покупцем обов’язково (ч. 1 ст. 1007 ЦКУ).

Законодавство не містить обов’язкових вимог стосовно укладення договору доручення в письмовій формі. За загальним правилом ч. 1 ст. 208 ЦКУ в письмовій формі повинні здійснюватися правочини:

— між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, що повністю виконуються сторонами у момент їх здійснення (ч. 1 ст. 206 ЦКУ)*;

— фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (тобто на суму понад 340 грн.).

*Договори доручення до таких не належать.

Водночас для уникнення проблем із контролюючими органами бажано все-таки незалежно від суми правочину укласти договір доручення в письмовій формі*.

* Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦКУ правочини можуть здійснюватися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч. 3 ст. 244 ЦКУ), тобто за визначенням довіреність має бути складено в письмовій формі. Нотаріально посвідчувати таку довіреність не потрібно, оскільки на підставі з ч. 1 ст. 245 ЦКУ форма довіреності має відповідати формі, в якій згідно із законом має здійснюватися правочин. Унаслідок того, що обов’язкове нотаріальне посвідчення договору доручення в законодавстві не передбачено**, довіреність, видана в межах такого договору, нотаріальному посвідченню не підлягає.

** Згідно з ч. 1 ст. 209 ГКУ правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню тільки у випадках, установлених законом або домовленістю сторін.

Отже, ми рекомендуємо скласти в письмовій формі договір доручення, у якому зробити посилання на письмову довіреність.

Скласти такий договір потрібно ще й тому, що послуги повіреного в загальному випадку повинні оплачуватися. Однак згідно з ч. 1 ст. 1002 ЦКУ: «Повірений має право на плату за виконання своїх обов’язків за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом». Отже, у договорі доручення плата за послуги повіреного може не передбачатися, якщо це прямо в ньому зазначено.

За договором доручення фізична особа — покупець (довіритель) доручає іншій фізичній особі (повіреному) вчинити дії з оплати придбаного товару через відділення банку в певній сумі на рахунок продавця. Оскільки в договорі доручення повірений здійснює дії від імені та за рахунок довірителя, то всі документи щодо оплати товару через банк оформляються на ім’я покупця. Зразок такого договору доручення та довіреності наведено на рис. 1 і 2 — див. с. 38, 39).

Рис. 1. Зразок договору доручення

Рис. 2. Зразок довіреності

Припускається, що, діючи в межах такого договору, повірений оплатить товар через банк від імені довірителя та передасть йому документи про оплату. Але оскільки це потребує певного часу, на практиці покупець не завжди згоден чекати на отримання такого документа про оплату. Адже для звичайних покупців — фізичних осіб головне — отримати товар від продавця і документи, що підтверджують факт придбання товару, а не факт здійснення його оплати.

У зазначеній схемі так і відбувається: продавець за усною домовленістю з повіреним покупця відразу після передачі йому грошей для проведення подальшої оплати видає покупцю фактично оплачений товар з відповідними документами (товарним чеком або видатковою накладною). Власне кажучи, звичайній фізичній особі — покупцю достатньо мати в наявності зазначені документи.

Водночас для покупця може бути важливо підтвердити факт передачі готівкових коштів повіреному. З цією метою повірений може видати розписку довільної форми, в якій, скажімо, застерігатиметься таке: «Посередник О. В. отримав від Прокопенка А. А. 2000 грн. для виконання обов’язків за договором доручення від 13.05.13 р. № 1». У розписці вказується дата складання і ставиться підпис одержувача коштів (повіреного).

Тим часом для юридичних осіб — покупців така схема проведення розрахунків не зовсім прийнятна.

По-перше, як правило, підзвітну особу не уповноважують укладати будь-які договори від імені юридичної особи, у тому числі й договори доручення. А спеціально наділяти цих осіб такими повноваженнями необхідності немає.

По-друге, такому покупцю необхідно обов’язково мати в наявності документ щодо проведення оплати. За відсутність такого документа може бути накладено штраф згідно зі ст. 1 Указу № 436 за проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), що підтверджує сплату покупцем готівкових коштів у розмірі сплачених грошей. Причому, за роз’ясненнями податківців, цей штраф застосовується до платника готівки (див. лист ДПАУ від 30.12.05 р. № 13363/6/23-8019, роз’яснення в розділі 07.19 ЄБПЗ).

Тому підзвітна особа буде змушена ще раз відвідати продавця з метою отримання від повіреного — фізичної особи документа щодо проведення ним оплати, що незручно. З урахуванням викладеного, для покупців — юридичних осіб усе-таки прийнятнішим є перший варіант розрахунків (тобто самостійна оплата товарів через банк).

Варіант 3. Договір комісії з ФОП-єдиноподатником на продаж товарів

У цьому варіанті передбачається, що продавець має договірні відносини з дружнім ФОП — платником єдиного податку. Часто на практиці таким ФОП є один із працівників продавця. Водночас із позиції мінімізації ризиків контролю трудових відносин із зазначеним ФОП краще не мати, оскільки податківці упереджено ставляться до такої «паралельної» співпраці.

ФОП у зазначеній схемі, як правило, виступає платник єдиного податку третьої групи. Що стосується платників єдиного податку другої групи, то вони можуть надавати послуги (у тому числі й посередницькі) тільки платникам єдиного податку або населенню, тому використовувати їх у взаємовідносинах із продавцями — платниками податку на прибуток неможливо. Але їх можна задіяти в операціях з продавцями — юридичними особами — єдиноподатниками.

Відповідно до п. 6 ст. 9 Закону про РРО та п. 296.10 ПКУ ФОП-єдиноподатники мають право не використовувати при продажу товарів РРО. Це підтверджують і податківці (див. роз’яснення в розділі 230.01 ЄБПЗ).

Оскільки за договором комісії товар продається комісіонером від свого імені, але за рахунок комітента (ч. 1 ст. 1011 ЦКУ), то комітент при передачі товару на комісію та отриманні оплати за товар від комісіонера має право не застосовувати РРО. Адже в цьому випадку відсутній факт проведення роз-рахункової операції із ст. 2 Закону про РРО. Нагадаємо, що під розрахунковою операцією розуміється «...приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернений покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця». У цьому випадку кошти надходять не від покупця, а від комісіонера.

Водночас хочемо попередити: у розділі 07.02 ЄБПЗ розміщено незрозумілу консультацію, з якої випливає, що комісіонер зобов’язаний застосовувати РРО при передачі грошових коштів за проданий товар комітентам, якими є фізичні особи — громадяни. Але у взаємовідносинах із комітентом комісіонер передає кошти за реалізований комісійний товар, а не отримує їх, тому таке твердження не відповідає сутності здійснюваної операції.

Та все-таки з урахуванням викладеного, в обережному варіанті комісіонеру є сенс перерахувати оплату за проданий товар на поточний рахунок комітента — тоді проблем з РРО у комітента в частині отриманих коштів за проданий товар точно не буде.

Отже, продавець (комітент) укладає договір комісії, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату продати товар комітента від свого імені, але за рахунок комітента (ч. 1 ст. 1011 ЦКУ).

У частині оплати послуг комісіонера ч. 3 ст. 1013 ЦКУ установлено імперативну норму про те, що: «…комітент зобов’язується виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановленому договором комісії».

Утім, цей момент сторони використовують з метою оптимізації оподаткування. Адже продавець має право включити плату за надання комісійних послуг до податкових витрат, а у посередника — платника єдиного податку третьої групи — неплатника ПДВ вона оподатковується за ставкою 5 %.

Передачу товару на комісію комітент оформляє видатковою накладною, при цьому платником ПДВ виписується податкова накладна. Після продажу товару комісіонер оформляє Звіт комісіонера та перераховує кошти за проданий товар комітенту. Суму комісійної винагороди може бути зазначено у Звіті комісіонера, а може бути оформлено й у вигляді окремого акта приймання-передачі наданих послуг.

Покупцю всі документи на проданий товар виписує від свого імені комісіонер-єдиноподатник. Податківці дозволяють використовувати для цієї мети такі документи: товарний чек, накладну чи інший письмовий документ, що засвідчує передачу прав власності на них від продавця до покупця (див. роз’яснення в розділі 07.02 ЄБПЗ). При цьому товарний чек, на їх думку, може бути складений у довільній формі, але повинен містити напис «Товарний чек» і за змістом відповідати вимогам п. 3.2 Положення № 614, за винятком зазначення в ньому фіскального номера РРО та напису «Фіскальний чек» (див. роз’яснення в розділі 07.11 ЄБПЗ). А от прибуткові каси ордери ФОП — єдиноподатники не мають права виписувати (див. роз’яснення в розділі 07.17 ЄБПЗ).

До мінусів цієї схеми можна віднести відсутність права на податковий кредит у покупця в частині придбаних товарів у комісіонера — неплатника ПДВ. Якщо це питання є принциповим, то можна як комісіо-нер використовувати ФОП — платника єдиного податку третьої групи зі сплатою ПДВ.

Ще один недолік пов’язаний з невизначеністю оподаткування комісіонерів-єдиноподатників. Так, у п. 292.4 ПКУ згадано тільки договори доручення, транспортного експедирування та агентські договори, стосовно яких зазначається, що доходом єдиноподатника є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Є підстави вважати, що договори комісії не зазначено в цій нормі через «недогляд», що не повинне дискримінаційно впливати на порядок оподаткування операцій за вказаними договорами. Адже і раніше в листах офіційних органів під експедиторськими, брокерськими та агентськими послугами малися на увазі також і комісійні послуги (див., наприклад, лист Держкомпідприємництва від 14.05.10 р. № 6057).

Однак податківці дотримуються в цьому питанні непослідовної позиції. Стосовно комісіонерів-ФОП вони висловлюють думку, що об’єктом обкладення єдиним податком є вся сума отриманої виручки (див. роз’яснення в розділі 230.04 ЄБПЗ). Водночас стосовно комісіонерів — юридичних осіб вони дозволяють уключати до бази обкладення єдиним податком тільки суму комісійної винагороди (див. лист ДПСУ від 27.03.12 р. № 5472/6/15-2216є та роз’яснення в розділі 240.04 ЄБПЗ)*.

* Докладніше про оподаткування надходжень за посередницькими договорами див. у статті «Єдиноподатники-посередники: як визначити дохід і заповнити Книгу обліку доходів» // «БТ», 2012, № 41, с. 37.

Тим часом у ПКУ встановлено уніфіковані правила обчислення бази обкладення єдиним податком посередницьких операцій як для фізичних, так і для юридичних осіб, тобто підхід до вирішення цієї проб-леми має бути для них однаковим. Але з урахуванням наявності цих консультацій, у комісіонера-ФОП не виключені проблеми з податковими органами у частині обчислення бази обкладення єдиним податком.

Тому цей варіант може бути недоцільним для випадків, коли комісіонером є ФОП-єдиноподатник групи 3 (тобто для взаємовідносин із комітентом-загальносистемником). Водночас він цілком застосовний у ситуації, коли комітентом є юридична особа — єдиноподатник, а комісіонером — ФОП-єдиноподатник групи 2.

Варіант 4. Договір комісії з дружньою особою, яка застосовує РРО

Цей варіант у цілому схожий з попереднім, відмінність полягає тільки в тому, що операції продажу товарів здійснюються дружньою особою — комісіонером через РРО і покупцю комісіонер видає чек РРО.

Як правило, такі дружні особи ще використовуються для цілей проведення оплати за товар через платіжний термінал, коли продавець його не має, а покупець наполягає на проведенні безготівкової оплати БПК.

До мінусів схеми можна віднести додаткові витрати продавця на виплату комісійної винагороди комісіонеру. Крім того, для зручності клієнта така дружня особа має знаходитися територіально поруч, інакше можна використовувати безготівкові оплати через касу банку (див. розділ «Варіант 1. Оплата покупцем товарів через банк» на с. 35).

Варіант 5. Договір позики

Деякі підприємства використовують «обхідний» варіант отримання коштів продавцем за товар шляхом оформлення договору безпроцентної позики. У цьому варіанті передбачається, що покупець надає позику продавцю, отримує товар і надалі здійснюється взаємозалік заборгованостей.

Отримання позики не проводиться через РРО, взаємозалік теж. Крім того, вважаємо, що при оформленні таким чином оплати між суб’єктами господарювання необхідно контролювати і 10000 обмеження на роз-рахунки готівкою, встановлене п. 2.3 Положення № 637. Тим часом нам такий спосіб оформлення розрахунків здається вельми небезпечним. Адже фактично в цьому випадку надання позики та залік заборгованостей здійснюються в один день, що явно свідчить про фіктивність (удаваність) операції. Крім того, навряд чи покупцю, котрий діє від імені юридичної особи, підприємство надало повноваження щодо надання позики. Очевидно, що йому було видано гроші на придбання товару.

Надати покупцю розрахунковий документ щодо проведення факту оплати в цьому випадку буде неможливо, оскільки взаємозалік оформляється актом заліку заборгованостей, з якого буде видно, що покупець не оплачував товар, а надавав позику.

Мабуть, така схема розрахунків приверне увагу контролюючих органів, а ознаки «удаваності» тут наявні. У судовій практиці зустрічалися рішення, в яких деяким платникам удавалося відстоювати правомірність незастосування РРО у зазначених випадках, але на підставі того, що розрахунки за товар у місці його отримання не здійснювалися (див. наприклад, постанову Окружного адмінсуду м. Києва від 24.12.10 р. у справі № 2а-11366/10/2670*). Однак трапляються й негативні рішення (див., зокрема, постанову Запорізького окружного адмінсуду від 29.06.10 р. у справі № 2а-2495/10/0870**). Тому ми не радимо застосовувати подібні схеми оформлення розрахунків. Це варіант «на крайній випадок» — на випадок, коли гроші прийнято і потрібно щось виправити «заднім числом».

* http://reyestr.court.gov.ua/Review/13635686

** http://reyestr.court.gov.ua/Review/10394110

У цілому ж плюси та мінуси розглянутих схем ми навели в таблиці нижче.

Аналіз схем оформлення розрахунків за товар без РРО

Як бачимо, універсального варіанта вирішення проблеми з використанням РРО не існує. Тому тут підприємство має право вибрати той спосіб оформлення операції, що здається йому найприйнятнішим у конкретній ситуації.

Документи і скорочення статті

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. № 435-IV.

КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Закон про РРО — Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у редакції від 01.06.2000 р. № 1776-III.

Указ № 436 — Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.95 р. № 436/95.

Положення № 637 — Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. № 637.

Положення № 614 — Положення про форму і зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614.

Постанова № 32 — постанова Правління НБУ «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» від 09.02.05 р. № 32.

ЄБПЗ — Єдина база податкових знань, розміщена на сайті колишньої ДПСУ: www.sts.gov.ua.