ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНІ ПОСЛУГИ
від підприємця: чи безпечні вони для контрагентів?
Про оптимізацію схем оподаткування з використанням фізособи-підприємця на єдиному податку знає, напевно, навіть бухгалтер-початківець. Що вже говорити про обізнаність наших нормотворців і контролерів, які ведуть із цим невпинну боротьбу. Один із найпоширеніших та найпростіших способів додати контрагенту податкових витрат, а інколи і податковий кредит із ПДВ — надати інформаційно-консультаційні послуги. «Консультантів» у нашій країні чимало, тому замовникам їх послуг потрібно знати, чи не дуже дорого їм це обійдеться.
Жанна СЕМЕНЧЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», bn@id.factor.ua
Передісторія
Прагнення законодавців припинити невигідну для бюджету дружбу підприємств із підприємцями було настільки велике, що, вводячи ПКУ, як-то кажуть, рубонули «з плеча». Усі пам’ятають заборону на включення до податкових витрат вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у ФОП-єдиноподатників.
Благо, незабаром прийшло розуміння, що цією забороною під загрозу була поставлена робота величезної армії доброчесних підприємців, з якими просто відмовлялися співпрацювати платники податку на прибуток. З 1 січня 2012 року заборона на витрати від єдиноподатника була знята, але паралельно запроваджене обмеження (так би мовити, вже з іншого боку): послуги платникам податку на прибуток міг (і зараз може) надавати тільки ФОП-єдиноподатник групи 3 (зараз ще і групи 5). У результаті стих інтерес до інформаційно-консультаційних послуг. Адже від цього став безпосередньо залежати розмір єдиного податку (не у фіксованому розмірі, а за ставкою (3, 5 або 7 %) від вартості послуг).
Проте досі є як мінімум дві підстави для того, щоб використовувати цю схему оптимізації. По-перше, економія 19 % на податку на прибуток часом важливіша, ніж втрати на сплаті єдиного податку. По-друге, якщо послуги надані, але не оплачені, то у підприємства право на податкові витрати вже є, а в єдиноподатника доходи виникнуть тільки за фактом оплати (цей момент може бути відстрочений на невизначений строк). Щодо ПДВ також можуть бути різні «розклади» у партнерів на користь надання інформаційно-консультаційних послуг.
Як убезпечити себе від претензій перевіряючих
У загальному випадку підприємство — платник податку на прибуток має право включити до податкових витрат суму понесених витрат, якщо вони, по-перше, пов’язані з госпдіяльністю, а по-друге, підтверджені первинними документами (п.п. 14.1.27 і п. 138.2 ПКУ).
У підприємства в обов’язковому порядку має бути договір на надання інформаційно-консультаційних послуг та акт про їх фактичне надання, підписаний обома сторонами угоди. Цих документів, у принципі, достатньо для визнання податкових витрат.
Винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, які отримує платник податків для провадження господарської діяльності, визнаються адміністративними витратами для цілей обліку податку на прибуток (п.п. «г» п.п. 138.10.2 ПКУ).
На замітку! Ці питання актуальні і для підприємців-загальносистемників, які отримують такі послуги, адже для них вимоги до витрат аналогічні. До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів у таких суб’єктів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ (п. 177.4 ПКУ).
Право на податковий кредит із ПДВ дають витрати, що містять ПДВ, які є «господарськими» та призначені для використання в операціях, що обкладаються ПДВ. Ну і звичайно, має бути відповідним чином оформлена податкова накладна (про проблеми та рішення, пов’язані з ПН, ви можете почитати в нашому матеріалі «Проблеми з ПН: податкова накладна у покупця» // «БТ», 2013, № 40, с. 33).
Отримувач послуг одержав договір, акт і податкову накладну (якщо єдиноподатник-виконавець є платником ПДВ). Чи є для нього небезпека в цьому випадку?
На жаль, є. «Фішка» перевіряючих — ставити під сумнів фактичне надання (реальність) цих послуг.
Важливо! Наявність формально оформлених первинних документів без факту придбання товарів (робіт, послуг) не дає платникам податків права на формування податкових витрат і податкового кредиту з ПДВ. Це чітко дало зрозуміти Міндоходів у листі від 27.05.13 р. № 3642/6/99-99-19-04-01-15 // «БТ», 2013, № 28, с. 6.
Погоджуємося. Але ми вважаємо, що податкові зобов’язання мають бути донараховані не раніше, ніж недійсність угоди буде доведена в адмінсуді. На користь такого висновку свідчить сучасна позиція ВАдСУ, який уже схильний вважати, що контролери в разі виявлення під час перевірки ознак нікчемності угоди мають звертатися до адмінсуду (який і встановлюватиме недійсність угоди) (ці питання ми нещодавно порушували у статті «Як оптимізувати сплату податків за допомогою підприємців» // «БТ», 2013, № 40, с. 29).
Проте податківці часто чинять інакше: донараховують податкові зобов’язання без визнання угоди недійсною. «На озброєнні» у них при цьому, як правило, стоїть старий лист ВАдСУ від 02.06.11 р. № 742/11/13-11. У ньому наведено дві основні тези. Перша, що донарахування можна здійснювати без судового рішення (якщо податківці встановлять недійсність угоди). Як уже зазначалося, ВАдСУ в цьому плані свої погляди підкоригував. Друга, що для визначення сум, які можуть уключатися до складу витрат для цілей обкладення податком на прибуток, а також податкового кредиту для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ, господарські операції мають бути:
— фактично здійснені;
— підтверджені належним чином складеними первинними документами;
— документи повинні відображати реальність господарської операції.
Від останнього вже нікуди не подітися.
Тому, якщо під час перевірки переконати перевіряючих про реальність угоди не вдасться і спір дійде до суду, то потрібно бути готовим до доведення обставин реальності здійснення цієї операції. Зокрема, до уваги суду беруться фізичні, технічні та технологічні можливості виконавця для здійснення тих чи інших дій, наприклад, наявність кваліфікованого персоналу, основних засобів; доступність на ринку; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для провадження певного виду господарської діяльності тощо.
Щоб із самого початку не наводити тінь на доброчесність намірів в отриманні інформаційно-консультаційних послуг, слід подумати про обґрунтування такої операції: в якій сфері надавалися послуги, в якому обсязі, які питання розглядалися тощо. Дуже бажано підкріпити це додатковими документами: запит замовника на отримання певного обсягу послуг, де буде визначено коло поставлених завдань; звіт виконавця про виконання замовлення; листування між сторонами (у тому числі й засобами електронного зв’язку), що свідчить про достовірність угоди тощо.
Висновки
З ФОП-єдиноподатників надавати інформаційно-консультаційні послуги платникам податку на прибуток і ФОП-загальноподатникам можуть тільки ФОП-єдиноподатники груп 3 і 5.
Такі витрати можна включати до податкових витрат (адміністративні витрати) і сформувати за ними податковий кредит з ПДВ.
Перевіряючі напевно оцінюватимуть реальність укладеної угоди (навіть за наявності первинних документів). Тому сторонам потрібно подбати про доведення факту їх надання та зв’язку з господарською діяльністю в отримувача.
Якщо відсутність фактичного надання послуг буде доведена перевіряючими, це відображатиметься в акті перевірки з подальшим донарахуванням податкових зобов’язань. Тоді доводити свою правоту платникам доведеться в суді.
Документи і скорочення статті
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.
ВАдСУ — Вищий адміністративний суд України.
ФОП — фізична особа — підприємець.
