Визнання правочинів (договорів) недійсними: судовий лікнеп

Тема

Суть роз’яснення

1

2

Недійсність договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню

Нотаріальне посвідчення договорів є обов’язковим у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (ч. 4 ст. 639 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ). У разі недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення (передбаченої законом або домовленістю сторін) договір є нікчемним (тобто недійсним на підставі закону; визнання його недійсним судом не потрібне).

Водночас нотаріально не посвідчений договір може бути визнано судом дійсним за умови, що він не суперечить вимогам закону, виключно на підставах, визначених ч. 2 ст. 219 і ч. 2 ст. 220 ЦКУ :

1) якщо встановлено, що односторонній правочин відповідав дійсній волі особи, яка його вчинила, і нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, не залежна від волі такої особи;

2) якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджено письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення

Відсутність держреєстрації не спричинює визнання договору недійсним

Сторонам договору, пов’язаного з переходом права власності на нерухоме майно, які не здійснили держреєстрацію прав на таке майно, слід мати на увазі, що власне відсутність держреєстрації не є підставою для визнання договору недійсним. Проте права на нерухоме майно, що підлягають держреєстрації, виникнуть лише з дня такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦКУ)

Укладення договору без наявності ліцензії

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 227 ЦКУ договір, укладений юридичною особою без відповідної ліцензії (у разі її обов’язкової наявності), є оспорюваним, тобто може бути визнаний недійсним за рішенням суду. При цьому причина відсутності ліцензії у юридичної особи, а також обізнаність або непоінформованість про це другої сторони договору значення не мають.

ВГСУ зауважив, що договір вважається укладеним без ліцензії, якщо на момент такого укладення ліцензію не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію призупинено в передбачених законом випадках.

Водночас, якщо на момент укладення договору юридична особа не мала ліцензії, а на момент, коли договір був виконаний або мав бути виконаний, ліцензію була отримано, то підстав для визнання договору недійсним ВГСУ не вбачає

Визнання недійсними договорів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства

Визнання недійсними договорів як укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, є одним з улюблених прийомів податкових органів. Причому податківці полюбляють визнавати такі договори нікчемними (без рішення суду), хоча насправді вони є оспорюваними. Відповідно, недійсність таких правочинів має установлюватися судом. У зв’язку з цим звертаємо увагу, що необхідною умовою для визнання договору недійсним за вказаною підставою є наявність умислу хоча б в однієї зі сторін щодо настання протиправних наслідків. Тож податківці повинні довести, що сторони (сторона) договору усвідомлювали або мали усвідомлювати протиправність договору, що укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, а також бажали або свідомо допускали настання протиправних наслідків (умисел юридичної особи при цьому визначається як умисел її уповноваженої посадової особи, яка підписала договір).

До договорів, які посягають на громадські, економічні та соціальні основи держави і суспільства, ВГСУ відносить договори, спрямовані, зокрема, на:
— незаконне використання державного або комунального майна;
— незаконне заволодіння, використання та розпорядження (у тому числі відчуження) землею, надрами та іншими природними ресурсами;
— відчуження вкраденого майна;
— виробництво та відчуження об’єктів, вилучених чи обмежених у цивільному обороті (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, небезпечної для життя і здоров’я громадян);
— виготовлення та розповсюдження літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову або релігійну ворожнечу;
— приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;
— виготовлення чи збут підроблених документів і цінних паперів;
— незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних або культурних цінностей;

— використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі й гідності громадян.

Стягнення в дохід держави отриманого або належного до отримання за недійсним зобов’язанням відбувається лише в тих випадках, коли договір було повністю або частково виконано хоча б однією зі сторін. Якщо договір не було виконано, то за наявності відповідних намірів сторін він визнається недійсним без застосування зазначених наслідків

Невиконання/неналежне виконання договору не може бути підставою для визнання його недійсним

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недотримання в момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1 — 3, 5 і 6 ст. 203 ЦКУ, зокрема:

— зміст правочину не повинен суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства;

— правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Як зауважив ВГСУ, за загальним правилом невиконання або неналежне виконання правочину не спричинює правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У цьому випадку зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Інакше кажучи, підставою для визнання правочину недійсним є його невідповідність вимогам закону. Якщо ж у момент укладення договору (правочину) порушення закону відсутні, то звичайне невиконання або неналежне виконання договору не може бути підставою для визнання його недійсним

Визнання недійсним договору, укладеного неуповноваженою особою

Договір укладається від імені юридичної особи її представником, який діє на підставі довіреності, закону або установчих документів.

Як зазначив ВГСУ, власне перевищення органом чи особою своїх повноважень при укладенні договору від імені юридичної особи з третіми особами не може бути підставою для визнання договору недійсним. Необхідно, щоб юридична особа довела, що контрагент знав або за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень представника юридичної особи, але попри це уклав із ним оспорюваний договір (ч. 3 ст. 92 ЦКУ).

На те, що контрагент знав або мав знати про обмеження повноважень представника юридичної особи, вказують, зокрема, такі обставини, як:

— відповідні обмеження передбачено законом (наприклад, абз. 2 ч. 2 ст. 98 ЦКУ);

— відомості про відповідні обмеження були розміщені у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного держреєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;

— договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, — у цьому випадку контрагент вважається ознайомленим з таким статутом (іншим документом) у частині, що стосується відповідних повноважень. Посилання контрагента на те, що йому було невідомо про обмеження повноважень представника юридичної особи, у такій ситуації судом до уваги не беруться

Договір, укладений неуповноваженою особою та прийнятий юридичною особою до виконання, є дійсним

Згідно зі ст. 241 ЦКУ подальше схвалення юридичною особою договору, укладеного від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого договору недійсним. Доказами такого схвалення можуть бути, зокрема:
— письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) юридичної особи до контрагента або до його представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо);
— або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, що свідчать про прийняття договору до виконання, здійснення платежу контрагенту, підписання товаророзпорядчих документів тощо.

Також не може бути підставою для визнання договору недійсним помилкова відсутність у договорі, укладеному керівником відокремленого підрозділу, вказівки на те, що договір укладено від імені юридичної особи (за наявності відповідних повноважень у керівника підрозділу)

З якого моменту правочин вважається нікчемним/недійсним

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦКУ нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення. Аналогічно господарське зобов’язання, визнане судом недійсним, вважається таким з моменту його виникнення (ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, далі — ГКУ).

При цьому звернутися з позовом до суду про визнання укладеного договору недійсним можна в тому числі після розірвання договору або після закінчення строку його дії

Припинення господарського зобов’язання за недійсним договором на майбутнє

Частиною 3 ст. 207 ГКУ передбачена можливість припинення господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним, на майбутнє. Це має місце у випадку, якщо зі змісту договору випливає, що зобов’язання за ним може бути припинене тільки на майбутнє на тій підставі, що отримане за договором повернути не можна (наприклад, у разі коли вже здійснено користування майном за договором найму (оренди), спожито електроенергію або послуги, здійснено зберігання майна тощо). У такій ситуації суд одночасно з визнанням договору недійсним указує в резолютивній частині рішення, що зобов’язання за договором припиняється тільки на майбутнє.

Водночас необхідно пам’ятати про те, що припинення зобов’язання на майбутнє відбувається на підставі закону, а не на підставі рішення суду. Тому навіть за відсутності відповідної вказівки в судовому рішенні зобов’язання припиняється на майбутнє з моменту набуття сили рішенням суду про визнання договору недійсним.

Що стосується правових наслідків визнання договору недійсним із припиненням зобов’язання за ним на майбутнє, то в разі неможливості повернення отриманого за зобов’язанням у натурі вони визначаються відповідно до ст. 216 ЦКУ і ч. 2 ст. 208 ГКУ — кожна сторона має відшкодувати вартість отриманого за цінами, що діють на момент відшкодування

Нюанси визначення наслідків визнання договору недійсним у деяких випадках

1. У разі якщо повернути отримане за договором майно в натурі неможливо (унаслідок його втрати, псування, істотної зміни тощо), то згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦКУ набувач має відшкодувати вартість майна за цінами, що існують на момент відшкодування. Зацікавлена особа має право вимагати такого відшкодування в окремому позові до набувача.

2. Якщо наслідком визнання договору недійсним є реституція (повернення кожній зі сторін усього отриманого за договором) і вартість майна, що підлягає поверненню, не може бути визначена виходячи з умов договору, то така вартість визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦКУ).

Звичайними в цьому випадку є ціни, які за аналогічних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Обов’язок стосовно доведення рівня звичайних цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна.

У ситуації, коли з’ясувати вартість майна за допомогою встановлення звичайних цін неможливо (наприклад, якщо майно визначене індивідуальними ознаками та не має аналогів), а також в інших необхідних ситуаціях суд може призначити відповідну судову експертизу

Усунення порушень, що спричинюють недійсність правочину, у процесі вирішення спору

Усунути порушення, що спричинюють визнання правочину недійсним, сторони можуть самостійно у процесі вирішення спору. Зробити це можна, наприклад, шляхом:

— укладення нового договору (правочину);

— узгодження договору (правочину) з відповідним держорганом, якщо це необхідно для цього договору і раніше здійснено не було;

— укладення договору про внесення змін до договору з метою його приведення у відповідність до закону (окрім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки така зміна заборонена ч. 3 ст. 632 ЦКУ). Якщо договір про внесення змін не суперечить вимогам закону, то госпсуд приймає рішення виходячи з умов такого договору. Більше того, ВГСУ звернув увагу на можливість надання договору (у тому числі договору про внесення змін до іншого договору) зворотної дії в часі за угодою сторін

Неукладений договір не може бути визнано недійсним

Недійсним може бути визнано тільки вчинений правочин (укладений договір). Якщо правочин не було вчинено (договір не було укладено), то він не може бути визнаний недійсним.

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких:

— відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди щодо всіх істотних для цього правочину умов). Як роз’яснив ВГСУ, власне відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови може свідчити про неукладення договору, а не про його недійсність, якщо інше прямо не передбачено законом (наприклад, відсутність однієї з істотних умов у договорі оренди землі є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі прямого припису, що міститься в ч. 2 ст. 15 Закону про оренду землі);

— не отримано акцепт стороною, що надіслала оферту;

— не передано майно, якщо відповідно до закону необхідна його передача (наприклад, договір позики вважається укладеним тільки з моменту передачі грошових коштів або речей позичальнику (ст. 1046 ЦКУ));

— не здійснена держреєстрація або нотаріальне посвідчення, необхідна для його вчинення, тощо.

При встановленні подібних обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Важливий момент: визнання договору неукладеним можливе тільки на стадії його укладення. Якщо ж дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд розглядає по суті питання про відповідність договору вимогам закону.

Звертатися до суду з позовною вимогою про визнання договору неукладеним не слід — суд відмовить у задоволенні вимоги на тій підставі, що така вимога не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та інтересів, що охороняються законом. У цьому випадку можна заявляти вимоги, передбачені гл. 83 ЦКУ (про повернення безпідставно придбаного майна або про відшкодування доходів від безпідставно придбаного майна або витрат на його утримання)

Визнання недійсною частини договору

За загальним правилом ст. 217 ЦКУ договір не може бути визнано недійсним, якщо закону не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що договір був би укладений і без уключення до нього недійсної частини. У такому разі суд може визнати недійсною лише частину договору, а не весь договір у цілому.

Правила визнання недійсною частини договору аналогічні правилам визнання недійсним договору в цілому із застосуванням наслідків такого визнання, передбачених законом. Якщо недійсну частину договору виконано будь-якою зі сторін, наслідки такої недійсності визначаються судом залежно від підстави, за якою частину договору визнано недійсною

Наслідки недійсності договору не можуть застосовуватися до осіб, які не брали в ньому участі

Як зауважив ВГСУ, наслідки недійсності договору застосовуються лише до сторін цього договору. На особу, яка не брала участі в договорі, обов’язок щодо повернення майна за таким договором покладено бути не може. Зокрема, не визнаються недійсними договори, укладені після укладення договору, визнаного недійсним. Відповідно позови власників майна про визнання недійсними подальших договорів про відчуження майна, укладених після договору, визнаного недійсним, задоволенню судами не підлягають