«Проблемний» контрагент, завуальована фіндопомога: судовий лікнеп

Огляд підготовлено за матеріалами ухвали ВАСУ від 27.03.13 р. № К/9991/77789/12

Підприємство, що має у штаті юрисконсульта, має право включити вартість юридичних послуг сторонньої особи до податкових витрат і податкового кредиту з ПДВ

Посилаючись на наявність у штаті підприємства посади юрисконсульта, податковий орган не визнав право підприємства на витрати і податковий кредит з ПДВ щодо сплачених юридичних послуг, наданих сторонньою особою (підприємцем).

Суд став на бік підприємства та зауважив, що дії податківців з оцінювання витрат з точки зору їх доцільності та раціональності для платника не відповідають чинному законодавству. ПКУ не містить положень, що дозволяють контролерам оцінювати витрати з точки зору їх доцільності, раціональності та ефективності та не ставить можливість відображення податкових витрат і податкового кредиту з ПДВ у залежність від суб’єкта надання послуг

Визнання витрат і податкового кредиту щодо послуг перевезення, наданих «проблемним» перевізником

Підприємство відобразило в податковому обліку витрати на оплату послуг з перевезення в умовах відсутності, на думку податківців, первинних транспортних документів установленої форми. На додачу до цього перевізник не задекларував і не сплатив до бюджету податкові зобов’язання, а також відсутній за своїм місцезнаходженням (у Єдиному держреєстрі міститься запис про відсутність підтвердження відомостей про нього), не має необхідних ресурсів та основних засобів для виконання перевезень.

Усі ці, здавалося б, проблемні моменти суд спростував і визнав законність витрат і податкового кредиту підприємства. Наведемо аргументи суду:

1) факт надання підприємству послуг з постачання хлібобулочних виробів автотранспортом насправді було підтверджено товарно-транспортними накладними форми № 1-ТТН (хліб) . Отже, наявність ф. № 1-ТТН (хліб) є належним документальним оформленням операції з перевезення хлібобулочних виробів (вимогу про наявність ТТН із ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України виконано);

2) відсутність перевізника за місцезнаходженням і несплата ним податкових зобов’язань за операціями з перевезення самі по собі не можуть бути об’єктивними ознаками недобросовісності платника
та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавство не пов’язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення господарських операцій постачальником у своїй податковій звітності з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету або з фактичним знаходженням постачальника за юридичною адресою. Підприємство-покупець не може нести відповідальність за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатоетапному процесі сплати податків до бюджету.

Отже, для виникнення права на податковий кредит з ПДВ важливе дотримання вимог податкового законодавства самим покупцем, а не його постачальником (аналогічні висновки містяться в ухвалах ВАСУ від 18.04.13 р. у справі № К-42667/10, від 22.05.13 р. № К/9991/14800/11);

3) відсутність у перевізника основних засобів для здійснення перевезень не свідчить про необґрунтованість податкової вигоди підприємства-замовника. Ніщо не забороняє перевізнику надавати послуги з використанням як власних, так і орендованих (залучених) ресурсів (автомобілів).

Податкове законодавство не ставить право платника на витрати і податковий кредит з ПДВ у залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання товарів постачальником.

Цей висновок суду є дуже важливим, оскільки податківці доволі часто знімають витрати і податковий кредит у разі відсутності автомобілів на балансі перевізника. Перевізникам, які використовують для перевезень автомобілі, що залучаються зі сторони, потрібно документально оформляти такі операції (наприклад, договором оренди)

Кошти, перераховані комісіонерові за договором комісії на купівлю, не є поворотною фіндопомогою

На думку податківців, комісіонер, який отримав грошові кошти від комітента за договором комісії на купівлю, зважаючи на давність такого отримання, мав кваліфікувати цю операцію як надання поворотної фіндопомоги із включенням її до податкового доходу.

Суд із такою думкою не погодився, аргументуючи це тим, що:
— згідно з договором строк виконання зобов’язань комісіонера щодо закупівлі товару було визначено моментом перерахування комітентом на рахунок комісіонера коштів у повному обсязі. Проте на момент перевірки комітент перерахував комісіонерові лише частину належної за договором суми;
— на момент перевірки строк дії договору комісії ще не минув, що не унеможливлює виконання комісіонером своїх зобов’язань за цим договором. А коли так, то в комісіонера відсутній обов’язок щодо повернення коштів комітенту внаслідок невиконання ним своїх зобов’язань за договором. Отже, ці кошти не підпадають під визначення поворотної фіндопомоги в розумінні ПКУ.

До речі, схожа ситуація часто складається із заборгованістю підприємства перед засновником за придбані ним за свої кошти ТМЦ, у якій податківці теж інколи намагаються «побачити» поворотну фіндопомогу. Підкреслимо: така заборгованість не є фіндопомогою, оскільки відносин позики між сторонами немає.