Фірмовий одяг для працівників торгівлі та сфери послуг

Фірмовий одяг для працівників торгівлі та сфери послуг

Фірмовий одяг — що це таке? Напевно, немає потреби пояснювати… Але ми все-таки порушили це питання, тому що чинним законодавством термін «фірмовий одяг» не визначено. У загальному розумінні такий одяг призначено для створення та підтримання іміджу підприємства. Це може бути просто однаковий одяг у всіх працівників або якийсь його елемент (сорочка, шарф, краватка). А може бути й пошитий на замовлення одяг, наприклад, із логотипом підприємства. Сьогодні ви дізнаєтеся про облік витрат підприємства, пов’язаних із фірмовим одягом.

Жанна СЕМЕНЧЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», bn@id.factor.ua

Фірмовий одяг ≠ спецодяг

Як тільки йдеться про одяг працівників, одразу спадає на думку: включати до витрат і не обкладати ПДФО можна тільки спецодяг і тільки в межах установлених норм.

Дійсно, для спецодягу в ПКУ є спеціальні дозвільні норми (щодо податку на прибуток — п.п. 140.1.1, щодо ПДФО — п.п. 165.1.9). Згідно з ними працівників без податкових наслідків можна забезпечити спеціальним (форменим) одягом, взуттям, які необхідні для виконання професійних обов’язків, за переліком. Цей перелік установлюється Кабміном та/або галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття.

В одному з нещодавніх роз’яснень (лист ДПСУ від 19.10.12 р. № 3976/0/61-12/15-1415) на пряме запитання, чи можна врахувати в податкових витратах витрати на фірмовий одяг працівників, надана негативна відповідь. Раніше також були неодноразові листи аналогічного змісту. Позиція жорстка: оскільки не спецодяг і не в межах норм — «не можна». Ніяк Міндоходів не бажає ширше подивитися на це питання.

Наша думка. Ми не заперечуємо, що спецодяг без податкового обтяження можна видавати лише в межах установлених норм. Ми згодні, що витрати на фірмовий одяг працівників не можна включити до податкових витрат і не обкладати ПДФО на підставі пп. 140.1.1 і 165.1.9 ПКУ, оскільки такий одяг не є спеціальним (форменим). Проте ми абсолютно не можемо погодитися, що такі витрати повинні здійснюватися за рахунок чистого прибутку підприємства та включатися до оподатковуваного доходу працівника. Вважаємо, що в ПКУ є підстави, щоб визнати ці витрати господарськими, а отже — податково-видатковими.

Фірмовий одяг = витрати на збут

Розглянемо такі витрати залежно від того, чи містить фірмовий одяг елементи реклами (логотип підприємства, торговельної марки).

Якщо фірмовий одяг містить елементи реклами. У цьому випадку витрати є витратами на рекламу, що входять до складу витрат на збут (п.п. «г» п.п. 138.10.3 ПКУ).

Обґрунтуємо свою позицію. Фірмовий одяг призначено для формування та підтримання іміджу підприємства. Таким чином, створюється фірмовий стиль підприємства, підвищується його ділова репутація, впізнаванність бренду.

Реклама — інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи або товару (ст. 1 Закону про рекламу).

Як бачимо, фірмовий одяг, який містить будь-які відомості про суб’єкта або товари (послуги, роботи), що ним продаються, є рекламою. Ці витрати стоять в одному ряду з витратами на ТМЦ (канцтовари, сувенірна продукція тощо) з нанесеним на них логотипом підприємства. Право цих витрат на включення їх до податкових витрат контролери визнають (лист ДПСУ від 21.06.12 р. № 10601/6/15-1415, підкатегорія 102.07.20 БЗ Міндоходів). Чим у цьому розумінні відрізняється реклама, нанесена на фірмовий одяг?

На замітку. Комерційне (фірмове) найменування підприємства та/або торговельна марка є об’єктом права інтелектуальної власності. Якщо суб’єкт хоче отримати правову охорону цих об’єктів, він проходить процедуру реєстрації в порядку, встановленому Законом № 3689. Але навіть якщо у суб’єкта немає свідоцтва на знак для товарів та пос­луг, це не означає, що він не має права використовувати створений ним знак (логотип, назву, емблему). Реєстрація знаку - це право суб’єкта, а не зобов’язання.

Якщо фірмовий одяг не містить елементів реклами. Тут ми будемо говорити про ті випадки, коли працівники забезпечуються просто однаковою формою без нанесення логотипу підприємства (торговельної марки). Наприклад, керівник прийняв рішення, що всі працівники підприємства повинні перебувати на робочих місцях у білих сорочках та синіх піджаках. Ці витрати спрямовані на створення фірмового стилю підприємства, що підвищує естетичне сприйняття і довіру покупців.

Таким витратам місце в податкових витратах на підставі п.п. «з» п.п. 138.10.3 ПКУ як іншим витратам, пов’язаним зі збутом товарів (робіт, послуг).

Звернемо увагу. На сьогодні чинними є Методрекомендації № 12. Цей документ хоча й має рекомендаційний характер, є нормативно-правовим актом, тому візь­міть його до уваги. Тут надано рекомендації щодо організації роботи фірмового магазину*.

* У Методрекомендаціях № 12 під фірмовим магазином мається на увазі підприємство роздрібної торгівлі, що здійснює фірмову торгівлю. У свою чергу, фірмова торгівля — господарська діяльність у сфері роздрібної торгівлі товарами народного вжитку виробництва вітчизняних промислових підприємств та їх господарських об’єднань.

У цих Методрекомендаціях зазначено, що стильовий образ фірмового магазину має створюватися з використанням стилеутворюючих компонентів образу відповідного підприємства-виробника. Це стосується зовнішнього та внутрішнього оформлення приміщень, торговельної марки, кольору, шрифту, зовнішньої, внутрішньої та друкованої реклами, упаковки, елементів одягу працівників, ділової документації тощо.

Ці витрати спрямовані на підвищення довіри у покупців і на зростання обсягів продажів. Цікавими з цієї позиції є Методрекомендації № 265. Цей документ має вузьку спрямованість (призначений для закладів, що організують харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах), але в ньому підтверджуються зроблені нами висновки. Під брендом закладу ресторанного господарства тут маються на увазі атрибути закладу ресторанного господарства, що відображають його індивідуальність, привертають концентровану увагу споживачів, створюють його імідж і сприяють просуванню продукції та послуг до споживачів.

Як бачимо, формування стилю (образу, бренду) — це не розкіш, а цілком обґрунтовані та економічно спрямовані витрати суб’єкта господарювання для просування товарів (робіт, послуг) на ринку.

Обґрунтувати податкові витрати підприємству, на наш погляд, допоможуть і такі документи:

• щодо продовольчих товарів — Правила № 185, згідно з п. 9 яких працівники суб’єкта господарської діяльності мають бути одягнені у формений чи інший одяг, що відповідає санітарним вимогам;

• щодо непродовольчих товарів — Правила № 104, відповідно до п. 9 яких працівники суб’єкта господарювання можуть мати формений одяг.

Під форменим одягом, як ми розуміємо, тут мається на увазі не обмундирування, що видається окремим категоріям працівників (суддям, працівникам органів внутрішніх справ тощо), а якраз установлена на підприємстві форма одягу.

У документальному плані забезпечення працівників фірмовим одягом слід оформити:

• наказом (розпорядженням, рішенням) про забезпечення працівників фірмовим одягом. Тут прописуються основні правила видачі: яким категоріям працівників, порядок видачі та повернення, строки носіння, порядок компенсації у разі псування одягу тощо;

• актом приймання-передання одягу в тимчасове користування працівнику.

ПДФО та ЄВС

ПДФО. Для того щоб не включати вартість виданого фірмового одягу до оподатковуваного доходу працівників, не можна передавати цей одяг їм у власність. Роботодавець видає форму лише в тимчасове користування, щоб працівник носив його на роботі. У разі закінчення певного строку (установлюється роботодавцем з урахуванням зносу одягу) або при звільненні працівник зобов’язується повернути видану йому форму.

Важливо! У такому разі оподатковуваний дохід не виникає на підставі п.п. 164.2.17 ПКУ. Згідно з цією нормою до доходу у вигляді додаткового блага включається вартість використання житла, інших об’єктів матеріального чи нематеріального майна, які належать роботодавцеві, надані платнику податків у безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлене виконанням платником податків трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) або передбачене нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

ЄВС. Відповідно до п.п. 2.2.11 Інструкції № 5 до фонду додаткової зарплати входить вартість безоплатно наданого працівникам форменого одягу, обмундирування, що може використовуватися поза робочим місцем та залишається в особистому постійному користуванні, або сума знижки в разі продажу форменого одягу за зниженими цінами.

Як зазначалося вище, фірмовий одяг не видається працівникам назовсім, тобто він не залишається в їх особистому постійному користуванні. Отже, немає підстав для нарахування ЄВС на вартість виданого одягу.

Приклад. Підприємство зай­мається роздрібною торгівлею побутовою технікою. Для продавців-консультантів запроваджується однакова форма одягу. Для цього куплено 10 сорочок вартістю 240 грн., у тому числі ПДВ — 40 грн. На сорочки нанесено логотип підприємства. Вартість послуг із нанесення логотипу — 360 грн., у тому числі ПДВ — 60 грн.

Висновки

• Витрати на забезпечення працівників фірмовим одягом уключаються до податкових витрат у складі витрат на збут. Міндоходівці заперечують проти цього, дозволяючи зменшувати оподатковуваний прибуток лише на вартість спецодягу в межах установлених норм.

• Фірмовий одяг слід видавати працівникам у тимчасове користування під зобов’язання повернення. У такому разі немає підстав для нарахування ПДФО та ЄВС.

• Для цілей обліку фірмовий одяг є МШП (малоцінними та швидкозношуваними предметами). Витрати і в бухгалтерському, і в податковому обліку формуються тільки при переданні одягу в користування працівникам.

Документи і скорочення статті

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VI.

Закон про рекламу — Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР.

Закон № 3689 — Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15.12.93 р. № 3689-XII.

Правила № 185 — Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки від 11.07.03 р. № 185.

Правила № 104 — Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки від 19.04.07 р. № 104.

Методрекомендації № 265 — Методичні рекомендації з організації харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, затверджені наказом Мінекономіки від 01.08.06 р. № 265.

Рекомендації № 12 — Рекомендації щодо організації роботи фірмового магазину, затверджені наказом Мінекономіки від 18.01.01 р. № 12.