Коли проблема банку стає вашою проблемою

Коли проблема банку стає вашою проблемою

Декілька банків останнім часом визнано неплатоспроможними. Здавалося б, це проблема банку… Однак, якщо ви є його клієнтом, автоматично це стає й вашою проблемою. Щоб знати, як діяти, потрібно розуміти, що відбувається з банком у цей період. Сьогодні поговоримо про можливі способи вирішення проблем, з якими стикаються невдачливі клієнти такого банку.

Жанна СЕМЕНЧЕНКО, податковий експерт, bn@id.factor.ua

Банк визнано неплатоспроможним. Які наслідки?

Про те, хто потрапив до чорного списку неплатоспроможних банків, ви можете дізнатися з відомостей, розміщених на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — ФГВФО, http://www.fg.gov.ua/payments).

Першою ластівкою, що свідчить про непевний стан банку, є визнання його проблемним (ст. 75 Закону про банки). Це ще не так страшно. Якщо у відведений час банк не виправив становище, НБУ може визнати його неплатоспроможним (ст. 76 Закону про банки). Не пізніше наступного дня про це повідомляється ФГВФО, який вводить до банку тимчасову адміністрацію (ТА) — процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку. Із цього моменту управління банком переходить до уповноваженої особи ФГВФО, яка виводить банк із ринку в порядку, прописаному в Положенні № 2, в один із таких способів (ч. 2 ст. 39 Закону № 4452):

1) ліквідація банку з відшкодуванням із боку ФГВФО за вкладами фізичних осіб у встановленому порядку;

2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів та зобов’язань на користь банку, що приймає;

3) відчуження всіх або частини активів та зобов’язань неплатоспроможного банку на користь банку, що приймає, з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;

4) створення та продаж інвестору перехідного банку з переданням йому активів та зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;

5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.

ТА запроваджується на строк, що не перевищує трьох місяців, а для системоутворюючих банків — шести місяців. У період дії ТА Нацбанк не здійснює банківський контроль за банком.

Важливо! Під час ТА не здійснюються певні операції. Для нас найважливішою є заборона на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (ч. 5 ст. 36 Закону № 4452). Вклади звичайним фізичним особам (не приватним підприємцям) можуть виплачуватися в цей період за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунка вкладників у межах суми відшкодування, що гарантується ФГВФО (200 тис. грн.!). Але на вклади підприємств і приватних підприємців така гарантія не поширюється.

Після закінчення ТА у банку або з’являється новий господар і робота продовжується під його управлінням, або банк повністю ліквідується. Рішення про ліквідацію банку приймається НБУ протягом 5 днів із моменту отримання відповідної пропозиції від ФГВФО. Із цього дня ФГВФО отримує права ліквідатора та починає процедуру ліквідації банку.

Важливо! Закон № 2343 не поширюється на випадок ліквідації банку-банкрута. Тут діють свої спеціальні правила, встановлені Законом № 4452.

Увага! Свої вимоги до банку, що ліквідується, кредитор зобов’язаний пред’явити протягом 30 днів із дня відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Інформація про ліквідацію банку (із зазначенням строку прийняття вимог кредиторів!) розміщується не пізніше наступного дня після ухвалення такого рішення на офіційному сайті ФГВФО (http://www.fg.gov.ua), а також у 7-денний строк публікується в газетах «Урядовий кур’єр» та «Голос України». Крім того, таке оголошення в 7-денний строк розміщується в усіх приміщеннях банку, в яких обслуговуються клієнти.

Проблема № 1 — заморожено гроші на рахунку

Ви вже знаєте, що в період дії ТА заборонено задовольняти вимоги вкладників та інших кредиторів банку. На цій підставі банк, прирівнюючи клієнта банку до свого кредитора, відмовляє суб’єктові господарювання у виплаті йому власних коштів, що зависли на рахунку, а також у виконанні платіжних доручень щодо перерахування цих коштів на користь третіх осіб. По суті, гроші на рахунку заморожуються.

Чи можна вважати клієнта, який обслуговується в банку на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування, його кредитором? Відповідно до Закону про банки кредитор банку — юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника стосовно його майнових зобов’язань.

Це питання є обговорюваним. Ми вважаємо, що заборона на задоволення вимог кредиторів не повинна поширюватися на право клієнта забрати належні йому кошти, розміщені на банківському рахунку. Однак банки дотримуються іншої позиції, тому ваша вимога (яку необхідно надіслати письмово) зняти кошти з рахунка або виконати платіжне доручення, найімовірніше, залишиться невиконаною. У банку є ще один козир для відмови у вимозі клієнта. Уповноважений ФГВФО у період ТА має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій (п. 3 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452).

Якщо банк заморозив кошти на рахунку та відмовляється провести виплату, нічого не залишається, як подати позов до суду. Слід зауважити, що в таких спорах суди, як правило, стають на бік клієнтів та зобов’язують банки виконати свої зобов’язання перед ними.

На замітку! У рішенні господарського суду м. Києва від 10.04.13 р. у справі № 910/1563/13 зроблено висновок, що посилання банку на неможливість виконати зобов’язання перед клієнтом (перерахувати кошти з його рахунка за платіжним дорученням) унаслідок запровадження ТА є необґрунтованим та безпідставним. Суд спирається на норми ст. 1073 і 1074 ЦКУ, згідно з якими в разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів із його рахунка банк має негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного одержувача, сплатити проценти і відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Обмеження прав клієнта стосовно розпорядження грошовими коштами, що перебувають на його рахунку, не допускається, окрім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у випадку зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. І Закон № 4452, на думку суду, цьому не перешкода.

Якщо судитися не хочете, доведеться очікувати, коли активи та зобов’язання банку перейдуть до нового інвестора. Якщо ж буде прийнято рішення про повну ліквідацію банку, клієнт автоматично стає його кредитором і його вимоги будуть задоволені в порядку черговості, установленої ст. 52 Закону № 4452. Для цього в 30-денний строк з дати відкликання Нацбанком ліцензії потрібно заявити про свої вимоги.

Попередження. Клієнту неплатоспроможного банку може бути надіслано пропозицію або навіть вимогу взяти на себе зобов’язання щодо укладення договору з майбутнім інвестором банку з тим, щоб повернути свої гроші, наявні на рахунку, через певну кількість років. Беручи таке зобов’язання, ви мусите розуміти, що добровільно відмовляєтеся від права розпорядження власними коштами протягом тривалого періоду. Це раз. По-друге, таке зобов’язання небезпечне тим, що у випадку повної ліквідації банку ваші вимоги задовольнятимуться в останню чергу. Адже згідно зі ст. 52 Закону № 4452 в передостанню чергу* задовольняються інші вимоги, окрім вимог за субординованим боргом, а в останню — вимоги за субординованим боргом. Субординованим боргом якраз і є звичайні не забезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовами договору не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства або ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів (п. 4 ч. 3 ст. 30 Закону про банки).

* Після розрахунків із працівниками банку із зарплати; з ФГВФО щодо повернення цільової позики для проведення ТА; із вкладниками — фізичними особами щодо відшкодування їм сум вкладів, що перевищують 200 тис. грн.; зі звичайними громадянами (не підприємцями), платежі яких заблоковано, тощо.

Проблема № 2 — не сплачено податки

Тут обговоримо прострочення сплати податкових зобов’язань як унаслідок заморожування коштів на рахунку у зв’язку із запровадженням у банку ТА, так і у випадку тимчасового закриття відділень банку.

Спочатку давайте виключимо випадок, коли прострочення сплати відбулося не з вини банку. Це може бути, коли платник сплачує податки в останню хвилину, у зв’язку з чим вони несвоєчасно зараховуються до бюджету*.

* Ми вважаємо, що й тут порушення немає, оскільки орієнтиром є дата подання банку платіжного документа, а не дата зарахування коштів на казначейський рахунок, хоча податківці навряд чи з цим погодяться. Однозначно проблем не буде зі сплатою ЄСВ, оскільки в ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 прямо зазначено, що датою сплати є день списання відповідної суми з рахунка платника незалежно від дати її зарахування на рахунки органу Міндоходів.

Згідно з п. 8.1 Закону № 2346 банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа до банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта не пізніше наступного робочого дня. При цьому банкам та їх клієнтам надане право встановлювати інші строки виконання доручень із дотриманням таких обмежень (п. 8.4 Закону № 2346):

• міжбанківський переказ виконується у строк до 3 операційних днів;

• внутрішньобанківський переказ не може перевищувати 2 операційних днів.

Отже, переконалися, що вашої провини як платника немає. Гроші не перераховані через проблеми в банку. Чи зможуть податківці накласти санкції за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань?

Щодо цієї ситуації п. 129.6 ПКУ говорить: за порушення строків зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожен день прострочення, включаючи день сплати, і штрафні санкції в розмірах, установлених ПКУ, а також несе іншу відповідальність, передбачену ПКУ, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державних цільових фондів. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або непов­не перераху­вання платежів до бюджетів та державних цільових фондів, уключаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Здавалося б, усе чітко: вся відповідальність покладається на банк. Проте насторожує інша норма — п. 129.7 ПКУ: не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів із вини банку порушення, вчинене в результаті регулювання НБУ економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо в майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податкових платежів починається з моменту такого відновлення.

Те, що запровадження ТА в банку можна вважати регулюванням НБУ економічних нормативів такого банку, свого часу підтвердила ДПАУ в листі від 30.07.09 р. № 16177/7/15-0517. Щоправда, у цьому ж роз’ясненні податківці дійшли висновку, що на платників податків — клієнтів банку та на сам банк, які здійснюють платежі до бюджету в цей період, не поширюється звільнення від відповідальності за несвоєчасну або неповну сплату платежів до бюджету. Сьогодні в категорії 138.05 ЗІР Міндоходів розміщено консультацію про те, що на суб’єкта господарювання не можуть накладатися санкції в разі несплати (прострочення сплати) податкових платежів із вини банку, у тому числі й унаслідок регулювання НБУ економічних нормативів такого банку. При цьому суб’єкт господарювання має надати контролюючому органу заяву з копіями платіжних документів, що засвідчують факт їх подання до установи банку. Аналогічне за суттю роз’яснення розміщене і щодо відповідальності за несплату ЄСВ (категорія 301.09 ЗІР Міндоходів).

Наша позиція. Якщо платіж затримано з вини банку незалежно від того, чи запроваджено в ньому ТА, з платника знімається вся відповідальність на підставі п. 129.6 ПКУ. Головне для платника — довести, що платіжні доручення були своєчасно подані до банку та на рахунку було достатньо коштів для їх виконання.

Не виключаємо, що з боку податківців можуть бути спроби притягнути суб’єкта до відповідальності в тих випадках, коли банк визнано неплатоспроможним. Прочитати п. 129.7 ПКУ можна й так: подібне прострочення не можна вважати таким, що сталося з вини банку, а отже, амністуючий п. 129.6 ПКУ для платника не працює. Логіка така: від початку платник знає, що кошти до бюджету не надійдуть, тому він має виконати свої зобов’язання, а вже потім розбиратися зі своїм банком: пред’являти йому вимоги, стягувати пеню тощо.

Якщо у вас виникла дискусія з перевіряючими, доведеться подавати позов до суду і будувати свій захист таким чином:

• платник, який своєчасно подав платіжні доручення на сплату податків до банку, в будь-якому випадку звільняється від відповідальності на підставі п. 129.6 ПКУ. Що стосується п. 129.7 ПКУ, то він звільняє виключно банк від сплати штрафних санкцій у період дії ТА (цей період не враховується при розрахунку кількості днів прострочення виконання зобов’язань);

• клієнт неплатоспроможного банку не є його кредитором у період дії ТА, про що ми говорили вище. Отже, відмова банку виконати доручення клієнта є безпідставною;

• податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених ПКУ та іншим законодавством (п. 109.1 ПКУ). Отже, платникові потрібно довести, що він не був бездіяльним. Контролюючому органу потрібно надати відомості про залишок коштів на рахунку, копії платіжних доручень (із зазначенням індивідуального номера банківської операції, якщо оплата проводилася через клієнт-банкінг), копію рішення ФГВФО про запровадження в банку ТА, копію письмової вимоги до банку про виконання платіжних доручень тощо. Причому не очікуйте податкового повідомлення-рішення про накладення санкцій. Дійте на випередження;

• контролюючим органам надано право стягувати з банків та інших фінансових установ пеню за несвоєчасне виконання ними рішень суду і доручень платників податків про сплату податків, зборів, платежів (п.п. 20.1.28 ПКУ).

Сподіваємося, що правосуддя буде на вашому боці, що підтверджує наявність позитивних судових рішень (наприклад, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.13 р. у справі № 820/6158/13-а). Тим, хто не бажає сперечатися, звичайно, краще знайти кошти і своєчасно сплатити податки в інший доступний спосіб.

Проблема № 3 — не розрахувалися з контрагентом

Безумовно, насамперед потрібно потурбуватися про відкриття рахунка в банку, що стабільно працює, та повідомлення всіх контрагентів про переказ платежів із цього приводу.

Якщо сталося так, що немає можливості розрахуватися з контрагентом у зв’язку із заморожуванням коштів на рахунку, виникає запитання, чи будуть санкції за порушення договірних зобов’язань.

У п. 1.4 постанови ВГСУ № 14 зроблено висновок, що з урахуванням п. 30.1 Закону № 2346 моментом виконання грошового зобов’язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. При цьому порушення банком, який обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, що обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, у зв’язку з чим відбулося прострочення виконання грошового зобов’язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов’язання, проте надає боржникові право звернутися до банку, що його обслуговує, з вимогою про сплату пені відповідно до п. 32.2 Закону № 2346.

Важливо! У разі порушення банком, що обслуговує платника, установлених строків виконання доручення клієнта на переказ банк зобов’язаний сплатити платникові пеню в розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не визначено договором між ними. Таку саму пеню встановлено і для банку одержувача, який затримав завершення переказу. Причому в останньому випадку (банк одержувача не зарахував контрагенту кошти на рахунок) платник не несе відповідальності за прострочення перед одержувачем (п. 32.2 Закону № 2346).

Отже, ВГСУ вважає, що банківська проблема не врятує боржника від санкцій. Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦКУ боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Інша справа, що згодом постраждала сторона має право вимагати від банку як виплати пені, так і відшкодування заподіяної шкоди (п. 33.2 Закону № 2346, ст. 1073 ЦКУ). Причому звернутися до банку-порушника за відшкодуванням шкоди може як сам платник, так і одержувач платежу, що не дійшов.

Рекомендація. Боржник має спробувати мирно вирішити цю проблему з контрагентом, попросивши відстрочення платежу. По суті, йдеться про зміну істотної умови договору. В односторонньому порядку це зробити неможливо. Або за згодою сторін, або через суд (ст. 652 ЦКУ), хоча суди погоджуються на це тільки у виняткових випадках.

Висновки

• У разі визнання банку неплатоспроможним ФГВФО вводить до банку тимчасову адміністрацію, метою чого є виведення банку з ринку.

• На вклади суб’єктів господарювання гарантія ФГВФО щодо відшкодування в межах 200 тис. грн. не поширюється.

• При ліквідації банку-банкрута кредитори повинні заявити свої вимоги протягом 30 днів із дня відкликання банківської ліцензії.

• У період тимчасової адміністрації зняти свої гроші з рахунка або перерахувати їх за платіжним дорученням можна хіба що через суд.

• На платника, який своєчасно не сплатив податки, санкції не мають бути накладені. Якщо с податківцями виникне спір, треба звертатися до суду.

• Невиконання зобов’язань перед контрагентами у зв’язку із проблемою в банку не звільняє боржника від відповідальності.

• Суб’єкт має право вимагати від банку-порушника сплати пені та відшкодування заподіяної шкоди.

Документи і скорочення статті

Закон про банки — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III.

Закон № 4452 — Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.12 р. № 4452-VI.

Закон № 2464 — Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10 р. № 2464-VI.

Закон № 2343 — Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 р. № 2343-XII.

Закон № 2346 — Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.01 р. № 2346-III.

Положення № 2 — Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.12 р. № 2.

Постанова ВГСУ № 14 — постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.13 р. № 14.

ФГВФО — Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

ТА — тимчасова адміністрація.