Підприємство в зоні АТО: такий непростий цей простій

Перебувати в зоні проведення антитерористичної операції (далі — АТО) стає все складніше та небезпечніше. А продовжувати працювати в таких умовах часто неможливо.

Фахівці Мінсоцполітики в листі від 08.07.14 р. № 7302/3/14-14/13 («БТ», 2014, № 29, с. 7) справедливо зауважили, що невихід працівника на роботу в зоні АТО не є підставою для звільнення його за прогул.

Зрозуміло, що висновки зі згаданого листа № 7302 поширюються на ситуації, коли на підприємстві не оформлено простій. Стосовно простою підприємств у зоні АТО «трудове» Міністерство висловилося в листі, що коментується.

Важливо! Мінсоцполітики вважає: якщо працівник не може вийти на роботу на підприємстві, розташованому в зоні АТО, це не можна вважати простоєм. Тому в цьому випадку не працює і ст. 113 КЗпП, тобто роботодавець не повинен оплачувати такому працівникові час його відсутності за «простійними» правилами з розрахунку не менше 2/3 його тарифної ставки.

Водночас Федерація профспілок України (ФПСУ) вважає, що Мінспоцполітики розглянуло проблему не до кінця. На думку ФПСУ, у такій ситуації є всі підстави для того, щоб роботодавець оголосив простій*. А якщо він цього не зробить, то профспілкова організація має підштовхнути його до прийняття такого рішення**.

Отже, простій — це призупинення роботи, спричинене не тільки відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, а й невідворотною силою чи іншими обставинами (ст. 34 КЗпП). Саме такими невідворотними (непереборними) обставинами є ведення бойових дій у зоні АТО: ці події не залежать від волі працівників та призводять до призупинення роботи на підприємстві заради збереження життя і здоров’я працівників.

Якщо простій охоплює все підприємство (структурний підрозділ), то не працівник мусить попередити роботодавця про початок простою, а саме роботодавець оголошує про початок простою, видавши відповідний наказ (ст. 113 КЗпП). Відповідно за час такого простою працівник має право на збереження зарплати не нижче 2/3 його тарифної ставки.

Тому ФПСУ доручила своїм підопічним (місцевим профспілкам) захищати своїх членів (працівників підприємств) та запобігати обмеженню їх прав (стимулювати роботодавців оформляти простій, коли це потрібно). Але останнє слово все-таки за керівництвом підприємства.

Об’єднавши два роз’яснення, доходимо висновку: власне невихід одного або декількох працівників на роботу ще не означає автоматичного запровадження простою на підприємстві (чи на окремій його дільниці) в зоні АТО. За прогул таких працівників не звільнять (якщо їх життю загрожувала небезпека), однак і час відсутності за правилами простою не з вини працівника не оплатять. Водночас роботодавець має право оголосити простій на підприємстві у зв’язку з обставинами невідворотної сили. І тоді працівникам потрібно буде оплатити час простою не з їх вини.

Ще один законний вихід — надати працівникам відпустку. Але пам’ятайте, зробити це можна тільки за їх бажанням. Працівник може піти у щорічну відпустку, відпустку за свій рахунок за згодою сторін (ст. 26 Закону про відпустки***) або з певної причини (ст. 25 Закону про відпустки).

Зверніть увагу! Поки що у ст. 25 Закону про відпустки немає обставини для надання працівнику неоплачуваної відпустки, пов’язаної з проведенням воєнних дій, що загрожують життю працівника. Але це тільки поки. Мінсоцполітики повідомляє про проект Закону України «Про внесення зміни до статті 25 Закону України «Про відпустки». Якщо ця законодавча ініціатива дійде до переможного кінця, то працівникам можна буде надавати відпустку «за свій рахунок» на весь період проведення АТО.