«До нас їде ревізор?!», або Закон про перевірки — «нові-старі» правила

Одним із найголовніших питань, які постали після внесення змін Законом № 1600* до Закону про перевірки, є розповсюдження його дії на податківців. Річ у тім, що відтепер із частини другої ст. 2 Закону про перевірки зникла норма, яка прямо звільняла органи доходів і зборів (зараз це Державна фіскальна служба (ДФСУ)) від виконання положень цього Закону під час здійснення заходів контролю.

Такі нововведення, на перший погляд, дають формальний привід стверджувати, що податківці тепер при здійсненні перевірок мають орієнтуватися на правила проведення перевірок, встановлені Законом про перевірки.

Водночас, навряд чи погодяться податківці з такими твердженням. Цікавинка у тому, що до вилучення із Закону про перевірки норми, яка повністю звільняла їх від обов’язку дотримуватися «лояльних» правил проведення перевірок («рятівна» норма з’явилася з 11.08.13 р.), податківці все одно відхрещувалися від Закону про перевірки. І варто констатувати, що це їм вдавалося доволі професійно (див. листи ДПСУ від 22.10.09 р. № 12878/15/23-7016/1035, від 25.06.09 р. № 2833/н/23-4014 та від 15.08.08 р. № 322/2/23-4010). Хоча їх виснов­ки були зроблені доволі давно, їх можна перенести на сьогодення.

Як тоді, так і тепер, «вийти сухими із води» їм, напевно, допоможе неузгодженість норм Закону про перевірки з ПКУ.

Зі змісту Закону про перевірки випливає, що за обсягом регулювання він відноситься до категорії загальних законодавчих актів, а отже, прямо не змушує податківців виконувати його приписи.

Спеціалізованим законом, який дозволяє податківцям проводити контрольні заходи є ПКУ. В ньому, як всі знають, не тільки визначено принципи побудови системи оподаткування в Україні, а й порядок контролю за справлянням податків і зборів. Саме в ПКУ визначено статус ДФСУ, її функції та права, зокрема і щодо проведення перевірок. Крім того, у гл. 8 ПКУ визначено підстави та порядок проведення податкового контролю (перевірок).

Тобто, як бачимо, фактично проведення перевірок податковими органами не має прямого відношення до визначеної Законом про перевірки сфери застосування.

Крім цього, у податківців є ще один «козир в рукаві»: лист ВАдСУ від 31.07.08 р. № 1331/100/13-08. У ньому суд зазначає: «відносини в процесі контролю за дотриманням податкового законодавства не належать до сфери господарської діяльності, а є відносинами, що виникають у сфері управління. Тому правове регулювання цих відносин здійснюється спеціальним законодавством…». На момент видачі цього листа це був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII, сьогодні ж це ПКУ.

Якби не було прикро, змусити податківців орієнтуватися на відносно лояльні правила проведення перевірок і цього разу не вдасться.

Думки вголос. Щоб підкорити податківців вимогам Закону про перевірки, на наш погляд, необхідно узгодити із цим Законом положення ПКУ в части адміністрування податків і зборів. Доки цього не буде зроблено, зобов’язати податківців орієнтуватися на норми Закону про перевірки навряд чи вдасться.

Чия повинність?

Закон про перевірки діє вже доволі давно. Тому більшість контролюючих органів, які в момент його прийняття відхрещувалися від нього, на сьогодні з успіхом проводять перевірки, орієнтуючись саме на його норми. Водночас існує низка контролерів, які уникають такого обов’язку. Перелік таких органів міститься у ст. 2 Закону про перевірки. Список «щасливців» змінювався доволі часто. Після останніх коректив він став взагалі мізерним. Детальний переліком заходів та органів на які точно не поширюється вимоги Закону про перевірки див. на рисунку нижче.

Всі інші органи влади мають дотримуватися Закону про перевірки, якщо не знайдуть лазівок, як Держфіскслужа, щоб уникнути такої повинності.

Періодичність перевірок. Перш за все вато нагадати, що планові перевірки здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, затверджених органами держнагляду відповідно до 1 грудня року, попереднього плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, попереднього плановому.

Такий план містить конкретні календарні дати початку кожного планового заходу та строки їх здійснення. Складені і погоджені плани на відповідний період оприлюднюються на офіційному веб-сайті органу державного нагляду (контролю) не пізніше ніж за 10 днів до початку відповідного планового періоду.

Періодичність включення до таких планів суб’єктів господарювання залежить від двох факторів:

1) до якого ступеню ризику (високого, середнього та незначного) віднесено діяльність суб’єкта господарювання.

Критерії, за якими оцінюється ступінь такого ризику, визначає кожний орган держнагляду самостійно за погодженням із КМУ. На сьогодні практично всі органи, які керуються положеннями Закону про перевірки, затвердили такі ступені ризику. Спираючись на них, можна визначити: якщо діяльність суб’єкта господарювання віднесено до високого ступеня ризику, то зазвичай планові перевірки таких суб’єктів проходять щорічно, якщо до середнього — 1 раз на 3 роки, до незначного — 1 раз на 5 років. Хоча можливі і винятки. Деталі шукайте у нормативно-правових актах кожного окремого контролюючого органу;

2) протягом одного року не допускається проведення більш як одного планового заходу державного нагляду (контролю) щодо одного суб’єкта господарювання. Це нова норма, яка з’явилася у ч. 1 ст. 5 Закону про перевірки після 17.08.14 р. А тому поки що невідомо, як саме нею слід керуватися.

Швидше за все, контролери будуть трактувати її як надання їм права включати в плани перевірок суб’єкта господарювання один раз на рік незалежно від того, чи буде проведено такий захід самостійно чи комплексно (разом з іншими контролюючими органами).

Звичайно, є й інший, більш лояльний підхід, за яким до суб’єкта господарювання контролери планово можуть «завітати в гості» взагалі лише один раз на рік. При цьому немає різниці, чи один контролюючий орган завітає «на чай» чи декілька (комплексна перевірка).

Який підхід переможе, покаже час.

Письмове повідомлення про майбутню перевірку. Прийти на перевірку контролери можуть тільки заздалегідь (не пізніш як за 10 днів до дня здійснення цього заходу) письмово повідомивши про це суб’єкта господарювання.

В такому повідомленні мають зазначатися:

• дата початку та закінчення перевірки;

• найменування юридичної особи або П. І. Б. фізособи-підприємця, щодо діяльності яких здійс­нюється плановий захід;

• найменування органу держнагляду.

Таке повідомлення контролюючий орган або надсилає рекомендованим листом, або передає телефонограмою (причому за рахунок коштів органу держнагляду), або вручає особисто керівнику (або уповноваженій особі) суб’єкта господарювання під підпис.

Важливо! Не отримавши такого повідомлення, суб’єкт господарювання має законне право не допускати перевіряючих до проведення перевірки.

Строк проведення перевірок. Проводити планові перевірки контролери можуть лише протягом визначеного строку. На сьогодні такий строк міститься у ч. 5 ст. 5 Закону про перевірки і у загальному випадку не може перевищувати 15 робочих днів, а якщо перевіряються суб’єкти малого підприємництва — 5 робочих днів, якщо інше не передбачено законом.

При цьому продовження строку здійснення планових перевірок не допускається. Якщо перевіряючі не встигли провести всі свої заходи у відведений Законом про перевірки час та іншим законом більш тривалий строк перевірки не встановлено, то на 16-й робочий день (а при перевірці суб’єктів малого підприємництва — на 6-й робочий день), суб’єкт господарювання має повне право не допускати їх до продовження перевірки і вимагати дотримання законодавства (ст. 10 Закону про перевірки).

Позапланові перевірки

Підстави для позапланових перевірок. Позапланові перевірки можливі тільки за наявності певних підстав, перелік яких наведено в п. 1 ст. 6 Закону про перевірки:

• заява самого суб’єкта господарювання;

• недостовірні дані, заявлені у звітності;

• перевірка усунення раніше виявлених порушень;

• звернення фізичної особи;

• неподання звітності без поважних причин;

• нещасний випадок або професійне захворювання, що було пов’язано з діяльністю суб’єкта господарювання.

Хочемо звернути увагу: з 17.08.14 р. підставою для проведення позапланової перевірки не буде вважатися анонімна та інша необґрунтована заява третіх осіб. Натомість, з цього часу діє нова підстава: обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб’єктом законних інтересів такої фізичної особи. При цьому поскаржитися й ініціювати позапланову перевірку можуть лише фізичні особи. Юридичні особи позбавлені такого права. Мало того, позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

Підставою для написання фізособою такої «скарги» є саме порушення законних інтересів такої особи, а не порушення вимог законодавства. Отже, якщо в заяві не описано порушення прав фізичної особи, котра подає заяву, такий «папірець» не даватиме підстав для ініціювання позапланової перевірки.

Перелік підстав з п. 1 ст. 6 Закону про перевірки не є вичерпним. Адже п. 2 ст. 6 цього Закону передбачено, що законами і міжнародними договорами України (згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України) можуть установлюватися й інші підстави проведення позапланових заходів.

Строки позапланових перевірок. Строки позапланових перевірок не залежать від причин, які викликали проведення перевірки, чи обсягів роботи, яку слід виконати , і в загальному випадку не можуть перевищувати 10 робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва — 2 робочих днів, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, за аналогією з проведенням планових заходів для позапланових перевірок Закон про перевірки також не передбачає можливості продовження строку їх здійснення (п. 4 ст. 6 Закону про перевірки).

Комплексні перевірки

З 17.08.14 р. в Законі про перевірки з’явився «новий» вид перевірок — комплексні перевірки. Але за свою суттю це не зовсім новий вид перевірок, а один із різновидів планової перевірки.

Відрізняються ці перевірки від звичайних планових перевірок тільки кількістю контролюючих органів, які її здійснюють. Тому що за ст. 4 Закону про перевірки такий вид перевірок здійснюють одночасно кілька органів державного нагляду (контролю), до планів яких включено перевірку такого суб’єкта господарювання.

Проведення таких комплексних перевірок відбувається лише за погодженням з Держпідприємництва не пізніше ніж за 10 днів до початку відповідного планового періоду. Порядок складання таких планів має встановити Кабмін.

На сьогодні відомо про такі перевірки мало. Сказати з впевненістю можна тільки те, що:

1) під час комплексної перевірки кожен орган влади буде перевіряти різні складові діяльності суб’єкта господарювання. Перевірка одних і тих самих питань різними контролюючими органами заборонена;

2) спочатку контролюючий орган буде створювати свій план перевірок суб’єктів господарювання, і лише потім, орієнтуючись на плани перевірок інших контролюючих органів, будуть формувати план комплексних перевірок.

Важливо! Якщо протягом звітного періоду перевіряти відповідний суб’єкт господарювання планує лише один контролюючий орган, то він буде робити таку перевірку за правилами здійснення звичайних планових заходів. Як здійснюють такі перевірки, читайте на с. 20.

Висновки

• Вилучення із Закону про перевірки положень, які до цього часу звільняли ДФСУ від обов’язку спиратися на норми цього Закону, все одно не змусить їх проводити свої перевірки, орієнтуючись на ці правила.

• ПКУ є спеціалізованим законом що встановлює правила проведення перевірок податківцями і не вимагає від них орієнтуватися на норми Закону про перевірки.

• Всі ж інші органи влади, які не зможуть ухилитися, або не потрапили у винятки, будуть орієнтуватися на правила, визначені Законом про перевірки.

• Періодичність планових перевірок встановлюватиметься відповідно до критеріїв ризику (високого, середнього, низького) діяльності суб’єктів господарювання.

• Переліки планових заходів контролю мають оприлюднити на офіційних сайтах контролерів. А за 10 днів до візиту «в гості», як аристократи вікторіанської епохи, мають письмово про це повідомити.

Документи статті

Закон про перевірки — Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.07 р. № 877-V.

Закон № 1600 — Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження втручання у діяльність суб’єктів господарювання» від 22.07.14 р. № 1600-VII.