Друг і захисник платника податків — презумпція правомірності його рішень (далі — презумпція), вона ж — правило «конфлікту інтересів». Цей друг «активується», коли:
• норма ПКУ або іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі ПКУ, або
• норми різних законів чи різних нормативно-правових актів або
• норми одного й того самого нормативно-правового акта
суперечать між собою та допускають неоднозначне (множинне) тлумачення прав та обов’язків платників податків / контролюючих органів, унаслідок чого можливе прийняття рішення як на користь платника податків, так і на користь контролюючого органу.
Так-от, якщо виникає така ситуація, рішення приймається на нашу користь, тобто на користь платника податків (п.п. 4.1.4, п. 56.21 ПКУ).
Ця норма є універсальною та може застосовуватися в будь-якій конфліктній ситуації між платником податків і податківцями, яка виникла через заплутаність законодавства.
Запитання в іншому: на якій стадії конфлікту працює презумпція?
Потрібно сказати, що фіскали «з роками не старіють». У листі № 13738/5/99-99-19-04-02-16, що коментується, Міндоходів під копірку переписало лист ДМСУ від 07.12.11 р. № 11.1/1.2-15.1/16495: презумпція застосовується після завершення перевірки контролерів і складання в установленому порядку акта перевірки.
Тобто у процесі самої перевірки «множинні тлумачення» податківців не цікавлять.
Така логіка в листі пояснюється тим, що спочатку сама ст. 56 ПКУ (частиною якої є і згаданий п. 56.21 цього Кодексу) відповідає за процедуру оскарження рішень податкових органів.
До того ж презумпція застосовується при прийнятті рішень контролерами. А під час перевірок податківці не приймають жодних обов’язкових для платника податків рішень, а лише вивчають його діяльність і при виявленні порушень складають акт.
А ось вже на наступному етапі — прийняття рішень на підставі акта перевірки — податківці принцип презумпції застосовувати зобов’язані.
Зрозуміло, що для цього платнику податків краще дати податківцям «сигнал» у вигляді заперечення до акта, яке подають до контролюючого органу за основним місцем обліку протягом 5 робочих днів із дня отримання акта (п. 86.7 ПКУ, також див. «БТ», 2013, № 44, с. 47).
Ну а що ж усе ж таки з презумпцією на етапі «до акта перевірки»? Фіскали говорять, мовляв, роблять, що можуть, — видають УПК і роз’яснюють конфліктні ситуації в листах (див. лист ДПСУ від 31.08.12 р. № 849/0/141-12/Н/15-1414 // «БТ», 2012, № 44, с. 11). Далі справа не рухається.
І нарешті, найпоширеніший етап застосування презумпції — оскарження податкового повідомлення-рішення. При цьому якщо податківці не врахували презумпцію на етапі заперечень до акта перевірки, то ймовірність змінити ситуацію в межах адміністративного оскарження* прагне до нуля.
* Порядок оскарження рішень податкових і митних органів затверджений наказом Міндоходів від 25.12.13 р. № 848 («БТ», 2014, № 6, с. 4).
А ось щоб виграти судове оскарження, є хороші шанси (див., зокрема, ухвалу ВАдСУ від 26.02.14 р. № К/800/39097/13, від 09.10.13 р. № К/800/31389/13).
Зауважимо, що Мін’юст у листі № 513-0-2-14/8.2 також пов’язує застосування презумпції з оскарженням рішень податківців. До того ж нагадує, що у процесі адміноскарження рішень податкових органів обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування контролюючим органом або будь-яке інше його рішення є правомірним, покладається на самий контролюючий орган. Але розслаблятися не слід і краще самому активно вказувати на презумпцію.
Нарешті, такий нюанс — оскаржувати акт перевірки немає сенсу, адже він не є рішенням податкового органу, і оскаржити його не можна. На це свого часу звертало увагу Міндоходів у листі від 27.05.13 р. № 3642/6/99-99-19-04-01-15 («БТ», 2013, № 28, с. 7).
