З одного боку, вартість безоплатно наданих окремим категоріям працівників послуг зв’язку та суми коштів на відшкодування їх оплати є складовою фонду додаткової зарплати ( п.п. 2.2.9 Інструкції № 5*).
Однак, з іншого боку, до додаткового блага належить дохід, який не є зарплатою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами ( п.п. 14.1.47 ПКУ).
Тому сума грошових коштів, яку роботодавець відшкодовує фізособі за використання її мобільного телефону для виробничих потреб, у межах вартості мобільних розмов, не є додатковим благом (тобто базою нарахування ПДФО) і базою нарахування ЄСВ. Але для цього потрібно мати документи, що підтверджують використання мобільного зв’язку виключно для виробничих цілей, зокрема угоду про надання послуг мобільного зв’язку, список працівників, які використовують власні мобільні телефони для виробничих потреб, розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв’язку абоненту, в яких відображаються час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов тощо. Це є необхідним для того, щоб довести використання телефону для виконання трудових обов’язків.
