На нашу думку, у цьому випадку постачальник має повне право провести коригування податкових зобов’язань (ПЗ). Але за нього доведеться поборотися з податківцями. Зараз пояснимо чому.
На жаль, позиція контролерів з цього питання така: якщо зміна суми компенсації вартості товарів/послуг або повернення постачальником передоплати товарів/послуг відбувається після закінчення 1095 днів, то постачальник — платник ПДВ не може зменшити ПЗ («ВПСУ», 2012, № 42, с. 79).
Сформувалася така думка у контролерів ще до набуття чинності ПКУ. При цьому на підкріплення своєї позиції вони посилалися на норми п. 102.5 ПКУ та вказували на те, що проведення ПДВ-коригування можливе тільки у межах строку давності, встановленого цією нормою, — 1095 днів. Причому відлік зазначеного строку, на їх думку, повинен був розпочинатися з періоду, в якому були визначені ПЗ з ПДВ.
Ми з такою позицією були не згодні з двох причин:
1. Пункт 102.5 ПКУ та встановлений ним 1095-денний строк жодним чином не стосується повернення товару. Він використовується в разі:
• донарахування ПЗ контролюючим органом (а не платником податків; п. 102.1 ПКУ);
• подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування ( п. 102.5 ПКУ).
Зверніть увагу, строк позовної давності, що дорівнює 1095 днів, установлений і для випадку самостійного виправлення помилок платником податків ( п. 50.1 ПКУ).
2. Стаття 192 ПКУ не пов’язує право продавця зменшити ПЗ з ПДВ шляхом їх коригування з будь-яким строком позовної давності. Так:
• п. 192.1 ПКУ надає продавцю-платнику ПДВ повне право зменшити ПЗ у разі повернення товару покупцем;
• п. 192.2 ПКУ обмежує це право тільки у тому випадку, коли постачальник на момент повернення товару вже не є платником ПДВ.
Розуміючи це, податківцям довелося дещо підкоригувати у своїй позиції. Ні, вона звичайно не змінилася. Просто тепер вони стали посилатися не на п. 102.5 ПКУ, а на норми ЦКУ. А точніше на п. 1 ст. 256 ЦКУ, що встановлює строк позовної давності (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого громадянського права або інтересу). І він також має тривалість 3 роки ( ст. 257 ЦКУ).
Більше того, якщо такий строк закінчився, при поверненні покупцем товарів після закінчення 1095 днів, фіскали розцінюють такий правочин як операцію з постачання, за якою мають бути нараховані ПЗ (категорія 101.07 ЗIР ДФСУ).
Але тут є маленький нюанс. Перебіг строку позовної давності згідно з ЦКУ (на відмінну від строку, установленого ПКУ) розпочинається з дати, визначеної умовами договору як кінцева дата оплати таких товарів/послуг.
Тобто з того моменту, коли покупець не виконав свої зобов’язання за договором. У нашому випадку — не оплатив товари.
Більше того, згідно з нормами ЦКУ контрагенти мають право самостійно:
• збільшувати строк позовної давності за домовленістю сторін ( ст. 259 ЦКУ);
• прив’язати його до певної дати або події.
Якщо ж строк виконання в договорі не встановлений, то перебіг строку позовної давності розпочинається з дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання ( ст. 261 ЦКУ).
Висновок: навіть якщо у вас минув строк у 1095 днів з дати відвантаження товару, це зовсім не означає, що минув строк позовної давності за цією операцією. Тому ви можете сміливо коригувати ПЗ. Однак попереджаємо: за такий варіант доведеться поборотися. Можливо, простіше буде оформити зворотний продаж і провести залік взаємних однорідних вимог.
