Теми статей
Обрати теми

Мінбаза ПДВ для власної продукції: як відшукати орієнтир

Кравченко Дар’я, податковий експерт, d.kravchenko@id.factor.ua
«Ну не щастить, так не щастить!». Що ж, установити «надійну» мінімальну межу бази обкладення ПДВ самостійно виготовлених товарів/послуг з першої спроби не вийшло. Початкова ідея — використовувати для таких цілей собівартість виробленої продукції викликала тільки хвилю запитань, на які навіть податківці тривалий час не могли знайти відповіді («БТ», 2015, № 9, с. 21). Щоб не сушити мозок над їх вирішенням, законодавці обрали легший шлях — установили мінбазу на рівні звичайних цін. Чи полегшить такий вибір життя платникам ПДВ? Давайте розберемося.

У чому заковика?

Застосовувати звичайні ціни (навіть щодо бази обкладення ПДВ) для платників ПДВ не в новинку.

Нагадаємо: до 01.09.13 р. такі ціни доводилося використовувати для визначення податкових зобов’язань і податкового кредиту як у загальних, так і у специфічних випадках (наприклад, у разі безо­платних постачань, бартеру, пос­тачань неплатникам ПДВ тощо).

Після зазначеної дати сфера застосування звичайних цін змістилася у площину трансфертного ціноутворення. Що стосується ПДВ-обліку, то відмовитися від них пов­ністю не вийшло. До звичайних цін доводилося вдаватися:

• при «умовних продажах» товарів/послуг, необоротних активів в разі анулювання ПДВ-реєстрації ( п. 184.7 ПКУ);

• при комісійній торгівлі вживаними транспортними засобами ( п. 189.3 ПКУ);

• при ліквідації основних засобів за самостійним рішенням платника податків ( п. 189.9 ПКУ);

• при отриманні послуг від нерезидентів без їх оплати ( п. 190.2 ПКУ);

• при постачанні необоротних активів у межах балансу (в разі відсутності обліку необоротних активів) ( п. 189.1 ПКУ).

Мінімальна межа для бази обкладення ПДВ нагадала про себе рік тому (01.01.15 р.), коли встановили ліміт:

• для товарів/послуг — не нижче ціни їх придбання;

для самостійно виготовлених товарів/послуг не нижче їх собівартості;

• для необоротних активів — не нижче балансової (залишкової) вартості, що склалася на початок звітного періоду, протягом якого здійснювалися такі операції.

Таке нововведення потребувало уточнень. Адже собівартість буває різною. Наприклад, можна взяти виробничу собівартість, а можна й собівартість реалізації. Яку з них обрати як точку відліку бази обкладення ПДВ для власної продукції?

Недовго думаючи, податківці зупинили свій вибір на виробничій собівартості (лист ДФСУ від 08.04.15 р. № 7414/6/99-99-19-03-02-15).

Проте це не вирішило всіх проб­лем. Виробники зіткнулися з проб­лемою розрахунку собівартості виготовленої продукції на дату «першої події» і як результат — з порушенням строків реєстрації ПН, складеної на перевищення, в ЄРПН.

Як вихід із ситуації контролери запропонували, якщо:

1. «Першою подією» є отримання передоплати за ще не виготовлений товар, то:

• на дату отримання авансу постачальник повинен нарахувати ПЗ виходячи з договірної вартості такого товару, скласти ПН і зареєструвати її в ЄРПН;

• якщо при оприбуткуванні на баланс самостійно виготовленого товару його виробнича собівартість перевищить договірну вартість, на дату його оприбуткування на баланс постачальник повинен скласти другу ПН виходячи з різниці між виробничою собівартістю і договірною вартістю такого товару.

2. «Першою подією» є відвантаження товару і при цьому його виробнича собівартість перевищить договірну вартість, то на дату відвантаження постачальник повинен скласти дві ПН:

першу ПН — виходячи з договірної вартості товару;

другу ПН — на різницю між виробничою собівартістю і договірною вартістю.

Проте і така комбінація не була ідеальною, оскільки не враховувала:

• те, що виробничу собівартість можуть визначати і після оприбуткування товарів;

• випадки отримання від покупця часткової передоплати, тоді як товар оприбутковано в повному обсязі (але відвантаження ще не було).

Словом, одні неясності.

У результаті, протримавши платників ПДВ у стані невизначеності протягом усього 2015 року, законодавці вирішили внести зміни до ПКУ. Так, з 01.01.16 р. мінімальна база обкладення ПДВ для самостійно виготовленої продукції встановлена на рівні не нижче звичайних цін ( п. 188.1 ПКУ).

Звичайна ціна — як визначити?

Для того щоб відповісти на запитання, що таке звичайна ціна, достатньо зазирнути до п.п. 14.1.71 ПКУ. Згідно з цією нормою звичайна ціна — це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ.

Зверніть увагу! Якщо не доведене зворотне, вважається, що звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Звідси можна зробити висновок: яку б ціну платник ПДВ не встановив як звичайну (звісно, з урахуванням рівня ринкових цін), його рішення вважатиметься правомірним доти, доки податківці не доведуть зворотне.

Тому необхідно з’ясувати, що ж являє собою ринкова ціна. Згідно з  п.п. 14.1.219 ПКУ ринкова ціна — це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику. Але! За умови, що:

• продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на доб­ровільній основі;

• обидві сторони є взаємно незалежними юридично і фактично;

• володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, що склалися на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах.

Інакше кажучи, ринковою є ціна, за якою продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється не пов’язаним особам, не в порядку примусової реалізації (примусовою реалізацією може бути, наприклад, реалізація майна, отриманого в заставу) і за цінами, що діють на ринку на такі товари (роботи, послуги).

Як бачите, при визначенні звичайних цін використовуються дані про ідентичні та однорідні товари/послуги.

До однорідних (подібних) товарів (робіт, послуг) відносять товари (роботи, послуги), що мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, унаслідок чого вони виконують однакові функції порівняно з оцінюваними товарами і вважаються комерційно взаємозамінними ( п.п. 14.1.131 ПКУ).

До ознак таких товарів відносять: якість і ділову репутацію на ринку, наявність торгової марки, країну виробництва, виробника, рік виробництва, новизну, строк придатності.

А ось до ідентичних  товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основ­ні ознаки ( п.п. 14.1.80 ПКУ). Наприклад: фізичні характеристики, якість і репутація на ринку, країна виробництва (походження), виробник.

При цьому звертатися до них слід у чіткій послідовності: перш за все до уваги повинні братися ідентичні товари (роботи, послуги) і тільки в разі їх відсутності — однорідні.

Звичайно, підхід не додає ясності. Адже якщо до 01.09.13 р. методи визначення і порядок застосування звичайних цін були прописані у  ст. 39 ПКУ, то починаючи із зазначеного моменту платники ПДВ, так би мовити, «пішли у вільне плавання».

При такій невизначеності для них виникає велика кількість ризиків, адже:

• ринкова ціна постійно змінюється. І що для підприємства при продажу товарів/послуг буде звичайною ціною, податківці (при перевірці через рік) уже такою не назвуть;

• на ринку деколи дуже важко представити абсолютно аналогічні за всіма характеристиками товари/послуги. На їх ціну можуть вплинути зовсім різні фактори (наприклад, умови і час постачання).

У такій ситуації платникам потрібно постаратися убезпечити себе від можливих нападів з боку контролерів і, як наслідок, донарахування ПЗ з ПДВ. Для цього:

1. Розробіть на підприємстві цінову політику, в якій:

• детально розпишіть механізм розрахунку вартості власної продукції (уключаючи системи знижок покупцям);

• зазначте, яку саме ціну ви братимете за звичайну.

2. Періодично проводьте маркетингові дослідження ринку, які б давали реальну картину і фіксували, що ціна на товар/послугу відповідає звичайній (ринковій ціні). Для цього використовуйте дані:

• аналогічних договорів, за якими продавалися товари/послуги в порівнянних умовах (зважаючи на акції, знижки, умови платежів, інфляцію тощо);

• прайс-листів, рекламних проспектів (як власних, так і інших підприємств);

• про ціни, зазначені у публічних оголошеннях (реклама у ЗМІ);

• отримані про якість товару, його строки придатності тощо.

При цьому датою, на яку потрібно визначати звичайну ціну, буде дата «першої події» за операцією постачання власної продукції.

Звичайні ціни для особливих випадків

Слід зазначити про ті виключні випадки, коли звичний спосіб визначення звичайної ціни не працює. Вони стосуються:

1. Товарів/робіт/послуг, ціни на які підлягають держрегулюванню. Для них звичайною ціною вважається ціна, установлена відповідно до правил такого регулювання.

Проте для мінімальної бази обкладення ПДВ це не має особливого значення. Адже, дотримуючись вимог п. 188.1 ПКУ, мінімальна межа бази обкладення ПДВ, а відповідно і звичайна ціна, не застосовуються при постачанні:

• товарів (послуг), ціни на які підлягають держрегулюванню. Перелік таких товарів/послуг міститься в постанові № 1548*;

* Постанова КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад з регулювання цін (тарифів)» від 25.12.96 р. № 1548.

• газу для потреб населення.

2. Товарів/робіт/послуг, на які встановлено мінімальну ціну продажу або індикативну ціну (наприклад, мінімальна ціна на алкогольні напої). У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче такої мінімальної або індикативної ціни.

3. Примусового продажу заставного майна (на аукціоні). У такому разі звичайною ціною вважатиметься ціна, сформована під час такого продажу.

Обґрунтуванням рівня звичайної ціни будуть довідки, видані біржами, аукціонними центрами або іншими спеціалізованими організаціями з проведення аукціонів, Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

4. Операцій, при здійсненні яких обов’язковим є проведення оцінки. Тут звичайною ціною буде вартість об’єкта оцінки.

Інакше кажучи, якщо за умовами договору постачання обов’язковим буде проведення експертної оцінки вартості виготовленої продукції, що реалізується, і така вартість буде більше договірної ціни, то податкові зобов’язання доведеться нараховувати, зважаючи на вартість, отриману в результаті оцінки.

5. Постачань товарів (робіт, послуг), що здійснюються на підставі форвардного або ф’ючерсного контракту. У цій ситуації за звичайну необхідно приймати ціну, що відповідає форвардній або ф’ючерсній ціні на дату укладення такого контракту.

Списання самостійно виготовленої продукції. У ситуації, коли доводиться списувати браковану або зіпсовану продукцію власного виробництва, орієнтуватися на звичайні ціни (як на мінімальну межу бази обкладення ПДВ) не потрібно.

Оскільки в цьому випадку продукція перестає використовуватися в госпдіяльності, то набуває чинності п. 198.5 ПКУ (ср. ). Згідно з цією нормою платник ПДВ повинен нарахувати «компенсуючі» податкові зобов’язання виходячи з бази обкладення ПДВ, визначеної відповідно до п189.1 ПКУ. Для товарів/послуг вона встановлена на рівні вартості їх придбання, для необоротних активів — на рівні їх балансової (залишкової) вартості, що склалася на початок звітного періоду, протягом якого здійснюються такі операції.

Оскільки про самостійно виготовлену продукцію в цій нормі не згадується, то ми вважаємо, що нараховувати податкові зобов’язання доведеться в розмірі «вхідного» ПДВ, сплаченого при купівлі товарів/послуг, що були використані у виробництві такої продукції.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі