Що нам відомо про відпустку?
Усі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють за трудовим договором, мають право на відпустку. Це прямо встановлено у ст. 2 Закону про відпустки*. Обов’язок кожного роботодавця — реалізувати це право щодо своїх працівників. При цьому він повинен дотриматися вимог щодо:
* Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.
• збереження місця роботи (посади) і заробітної плати на період відпустки;
• заборони на заміну відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, прямо передбачених ст. 24 Закону про відпустки.
Що нам говорить наше чинне законодавство про відпустку з вихідного дня (у вихідний день)?
Вихідний — не привід для відмови!
Тривалість відпусток визначають Закон про відпустки, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти. Розраховують її в календарних днях незалежно від режимів і графіків роботи підприємства (підрозділу, індивідуального графіка працівника) (ст. 5 Закону про відпустки).
При визначенні періоду, протягом якого працівник перебуватиме у щорічній відпустці (як в основній, так і в додатковій), не враховують святкові та неробочі дні. На ці дні відпустка подовжується, але вони не оплачуються (ч. 2 ст. 5 Закону про відпустки). Усі інші календарні дні, що припадають на період щорічної відпустки, підлягають оплаті, у тому числі й вихідні.
Таким чином, для цілей оплати днів щорічної відпустки не важливо, чи є конкретний день відпустки вихідним або робочим згідно з графіком роботи підприємства (підрозділу, індивідуального графіка працівника). Усе одно він має бути оплачений!
Очевидно, саме тому чинне законодавство не містить вимог про обов’язковий початок щорічної відпустки з робочого дня.
Адже якщо відпустка може закінчуватися у вихідні дні (і це нікого не бентежить), то чому вона не може розпочинатися з вихідного дня?!! Головне — згода сторін (працівника та роботодавця).
А чи можна ходити у відпустку у вихідні дні?
Розбираємо, збираємо — у цілому відпустку отримуємо
Для відповіді на озвучене вище запитання важливо зрозуміти, наскільки «дрібно» ви можете поділити свою щорічну відпустку.
У загальному випадку тривалість щорічної основної відпустки не може бути менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік (ст. 6 Закону про відпустки). Причому працівник може взяти відпустку повної тривалості, а може за згодою з роботодавцем розбити її на частини. Така можливість законодавчо дозволена, якщо виконано одну умову. Яку саме? Основна безперервна частина щорічної відпустки повинна становити не менше 14 календарних днів (ч. 6 ст. 79 КЗпП і ст. 12 Закону про відпустки).
І тут звернемо вашу увагу на два важливі моменти.
Перший — зовсім не обов’язково, щоб основна неподільна частина відпустки була використана першою. Працівник за угодою з роботодавцем має право сам визначити кількість частин, на які він хоче розбити відпустку, і послідовність їх використання. Тут жодних обмежень немає, як немає їх і за мінімальною кількістю днів, які повинні містити інші, неосновні частини щорічної відпустки.
Другий — невикористані частини щорічної відпустки можуть бути надані працівнику з будь-якого дня тижня незалежно від того, в який із днів тижня закінчилася попередня використана її частина.
Про це йдеться у листі Мінпраці від 26.02.08 р. № 87/13/84-08.
Таким чином, працівник і роботодавець можуть домовитися про розбиття щорічної відпустки тривалістю 24 календарні дні, скажімо, на 6 частин. Одна з цих частин матиме тривалість 14 календарних днів, а решта п’ять — по 2 календарні дні кожна. Причому використовувати їх можна з будь-якого дня тижня. Головне тут — щоб працівник і роботодавець прийшли до спільного знаменника в цьому питанні.
Але навіщо це потрібно?
Чому так ходять у відпустку
Причина перша — офіційна. Працівнику потрібне офіційне підтвердження, що він у відпустці з вихідного дня (наприклад, для суду чи виїзду за кордон).
Причина друга — грошова. Вище ми з вами вже говорили про те, що відпускні нараховують за календарні дні, що припадають на період відпустки. А ось зарплату, на жаль, — за фактично відпрацьований час. Отже, якщо працівник відпрацював у звітному місяці всі робочі дні + сходив у відпустку на 2 вихідні дні, то він отримає більшу суму зарплати за такий місяць. Щоправда, у такому разі «з’їдаються» дні щорічної відпустки.
Що стосується роботодавця, то він також отримає «дивіденди» від такого використання відпустки: працівник собі старанно працює на його благо і ходить у відпустку, а отже, не накопичує її.
Але є одне «але» у відпустках тільки на вихідні дні. Якщо вони матимуть на підприємстві масовий характер, при перевірці Держпраці може дійти висновку, що роботодавець здійснює приховану виплату компенсації за невикористані дні відпусток.
Нагадаємо, що сьогодні отримати компенсацію за невикористану відпустку без припинення трудових відносин може тільки працівник, в якого тривалість щорічної відпустки за відпрацьований робочий рік більше 24 календарних днів. Причому спочатку він зобов’язаний використовувати 24 календарні дні відпустки, що не компенсуються, і тільки після цього невикористану частину, що залишилася, на підставі його заяви можна буде компенсувати грошима.
Якщо ж тривалість щорічної відпустки працівника дорівнює 24 календарним дням за робочий рік, то компенсація за невикористану відпустку може бути йому виплачена тільки при звільненні. Саме тому регулярні походи працівників у відпустку у вихідні дні при перевірці Держпраці може розцінити як приховану грошову компенсацію. А це загрожує підприємству штрафом згідно зі ст. 265 КЗпП, а його посадовим особам — адмінштрафом за ст. 41 КпАП.
