Перед суб’єктами господарювання, які у своїй госпдіяльності використовують паливно-мастильні матеріали (далі — ПММ), завжди поставало запитання: що потрібно зробити, щоб використані ПММ можна було віднести до складу витрат.
Податківці наполягають на тому, що для віднесення використаних ПММ на витрати необхідно, щоб суб’єкт господарювання виконав дві умови:
1) він повинен мати і надати при перевірці розрахунки нормативних витрат ПММ, розроблені відповідно до Норм витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Мінтранспорту від 10.02.98 р. № 43 (далі — Норми № 43);
2) у первинних транспортних документах (подорожніх листах службового легкового автомобіля, подорожніх листах вантажного автомобіля) повинні бути заповнені всі графи.
Якщо ці умови не виконані, наприклад не повністю заповнені графи у всіх розділах первинного документа, то податківці вважають віднесення палива до витрат на підставі таких первинних документів безпідставним. А отже, не дозволяють включати до витрат вартість списаного палива та вимагають нарахувати «негосподарські» податкові зобов’язання з ПДВ згідно з п. 198.5 ПКУ.
Ми, звісно, з податківцями не згодні. Оскільки для віднесення витрат палива або інших матеріалів до витрат періоду суб’єкт господарювання повинен мати первинний документ, який фіксує факт здійснення госпоперацій. А для того щоб первинний документ був дійсним, у ньому мають бути заповнені всі обов’язкові реквізити: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг госпоперації, одиниця виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (ст. 9 Закону про бухоблік).
З цього переліку випливає, що не всі реквізити такого первинного документа, як подорожній лист, є обов’язковими. А тому якщо у документі не заповнені певні реквізити (графи), але вищеперелічені обов’язкові реквізити заповнені, то не можна визнавати первинний документ недійсним. Крім того, на законодавчому рівні не передбачено єдиного документа, який би давав право суб’єкту господарювання відносити витрату палива до витрат. Таким документом може бути один із типових документів або документ, розроблений на підприємстві самостійно, але який містить обов’язкові реквізити первинного документа, перелічені у ст. 9 Закону про бухоблік.
Нашу позицію підтримують і працівники Феміди в ухвалі, що коментується. Так, вони наголошують, що госпоперація може опосередковуватися складенням будь-якого первинного документа, котрий містить обов’язкові реквізити та/або відповідає законодавчо встановленим вимогам щодо його складення (за наявності таких вимог).
Окрім того, не можна визнати правильним і посилання податківців на Норми № 43. Адже цей галузевий нормативний акт призначений для планування потреби в ПММ і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також може застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива. До того ж зазначений документ не може визначати прав й обов’язків суб’єкта господарювання, оскільки не пройшов державної реєстрації в Мін’юсті.
А тому судді вважають, що витрати палива суб’єкта господарювання не обов’язково мають дорівнювати нормативам Норм № 43. А отже, відповідні витрати повинні визнаватися на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення витрат, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухобліку.
