Наявність у податківців інформації про порушенням податкового законодавства дає їм право звернутися до платника податків із письмовим запитом про надання пояснень ( п.п. 78.1.1 ПКУ). Відсутність таких пояснень у встановлений строк може стати підставою для проведення позапланової перевірки. Вона може бути як виїзною, так і невиїзною.
Але щоб провести невиїзну перевірку, податківці мають дотримуватися вимог п. 79.2 ПКУ, а саме повідомити платника податків про її проведення шляхом вручення платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце її проведення.
При цьому вищеназвані документи відповідно до п. 42.2 ПКУ вважають належним чином врученими якщо їх, наприклад, надіслали за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручили особисто.
У випадку надання таких документів особисто платнику податків із своєчасністю інформування про перевірку проблем не виникає. А от коли повідомлення направляють поштою, то тут можливі варіанти.
Річ у тому, що у п. 42.2 ПКУ не прописано, що саме слід вважати датою вручення такого повідомлення. На наш погляд, такою датою є день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення або невручення із зазначенням причин невручення. Адже саме так визначають дату вручення податкового повідомлення-рішення відповідно до ст. 58 ПКУ.
Водночас у податківців інша логіка. Вони вважають, що за відсутності прямої вказівки про визначення такого дня повідомлення про перевірку вважається врученим у день передачі його на пошту.
Тому інколи виникає ситуація, коли платнику податків, щодо якого відбувається позапланова невиїзна перевірка, повідомлення надходить після початку такої перевірки.
Про такий випадок якраз і йдеться в ухвалі, що коментується.
У ній події розвивались таким чином. Податківці прийняли рішення про проведення невиїзної перевірки 18.11.14 р. і провели її в період з 21.11.14 р. по 24.11.14 р. Водночас повідомлення про перевірку, яке направили поштою 20.11.14 р. (до початку перевірки), через місяць після направлення повернулося з позначкою пошти «не вручено з підстав закінчення терміну зберігання». Тобто на момент проведення перевірки платник податків не знав, що його перевіряють. Тобто було порушено вимоги п. 79.2 ПКУ.
Спираючись на це, платник податків звернувся до суду з проханням визнати невиїзну перевірку і її результати недійсними.
Їх позицію підтримали не тільки суди першої інстанції, а й ВАдСУ.
Аргументує свою позицію ВАдСУ тим, що платник податку має бути повідомлений про проведення невиїзної перевірки у встановлений законом спосіб до її початку. Але у цьому випадку цього не відбулося. Невиїзна перевірка розпочалася 21.11.14 р. до дати «віртуального вручення» повідомлення про неї — 22.12.14 р.
Тому, на думку ВАдСУ, сама перевірка була розпочата з порушення норм ПКУ. Тож вона визнається незаконною, а акт, оформлений за її результатами, не може бути використаний для формування висновків та вчинення будь-яких дій на його підставі, оскільки податкова інформація зібрана з порушенням норм чинного законодавства.
Крім того, на думку ВАдСУ, неповідомлення платника податку про перевірку:
1) позбавило платника права не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його у суді;
2) не дало змогу платнику податків бути присутнім під час перевірки. І хоча присутність платника є необов’язковою ( п. 79.3 ПКУ), та все ж позбавляти платника податків права вибору є недопустимим.
Підсумовуючи вищесказане, вважаємо: отримання рішення про проведення перевірки після її початку дає змогу платнику податків у суді визнати таку перевірку незаконною, а акт, складений за її результатами, та визначені у ньому штрафи — нечинними.
