Приймаємо на роботу іноземця

Білова Наталя, експерт з питань оплати праці
Чого гріха таїти, економіка нашої країни зараз переживає не кращі часи. Один із способів виправити становище — усунути бар’єри для залучення іноземних інвестицій і працевлаштування іноземних фахівців. Зробити це покликаний Закон № 2058*, який почав діяти з 27.09.17 р. Чи дійсно тепер легше буде мати справу з працівником-іноземцем? Давайте розбиратися.

* Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо усунення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій» від 23.05.17 р. № 2058-VIII.

На жаль, більшість молодих українців зараз мріють поїхати з рідних країв і будувати своє майбутнє на чужині.

Проте святе місце порожнім не буває, і на зміну громадянам України, що покинули Батьківщину, можуть прийти працівники-іноземці. Сприяють цьому зміни, внесені Законом № 2058 до Закону про зайнятість**.

** Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.12 р. № 5067-VI.

Ви теж готові прийняти на роботу громадянина іншої країни? Тоді насамперед потурбуйтеся про отримання відповідного дозволу на його працевлаштування.

Одразу вас попередимо: отримувати такий дозвіл за правилами, встановленими Законом № 2058, ви повинні тільки для іноземців, яких будете приймати на роботу з 27 вересня 2017 року!

Що стосується «старих» дозволів, які вже отримані до набуття чинності Законом № 2058, то вони продовжують діяти. Міняти дозвіл, отриманий на працівника-іноземця, який працевлаштувався до вас до 27.09.17 р., на новий немає необхідності.

Зараз давайте поговоримо про новий порядок працевлаштування іноземних громадян, який почав діяти з 27.09.17 р.

Отримуємо дозвіл на працевлаштування

Іноземці та особи без громадянства мають право здійснювати в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності відповідно до законодавства.

Але (!) робити це вони можуть тільки за наявності спеціального дозволу на працевлаштування іноземних громадян та осіб без громадянства (далі — дозвіл на працевлаштування) (абзац другий ч. 4 ст. 3 Закону про зайнятість).

Дозвіл на працевлаштування отримує безпосередньо роботодавець, який готовий укласти з іноземцем трудовий договір.

Про це говорить ч. 1 ст. 42 Закону про зайнятість.

Зверніть увагу: дозвіл на працевлаштування також потрібен (якщо інше не встановлене міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ) для (ч. 1 ст. 421 Закону про зайнятість):

• іноземних відряджених працівників;

• внутрішньокорпоративних цесіонаріїв;

• іноземців та осіб без громадянства, відносно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця або особи, що вимагає додаткового захисту.

Без цього документа дозволяється працевлаштовувати лише окремі категорії іноземців, перераховані в ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість. Назвемо тільки деякі з них. Це, наприклад, іноземці, які:

• отримали статус біженця відповідно до законодавства України або дозвіл на імміграцію в Україну;

• визнані особами, які потребують додаткового захисту або яким наданий тимчасовий захист в Україні;

• є працівниками зарубіжних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

• прибули в Україну для здійснення викладацької та/або наукової діяльності у ВНЗ за їх запрошенням.

Важливо! За умовою ч. 1 ст. 423 Закону про зайнятість роботодавець може отримати дозвіл на працевлаштування, якщо виплачує заробітну плату в розмірі не менше ніж:

5 мінімальних заробітних плат — іноземним найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях і навчальних закладах (дошкільних, середніх, для громадян, що потребують соціальної допомоги і реабілітації, позашкільних, професійно-технічних, вищих, післядипломної освіти);

10 мінімальних заробітних плат — усім іншим категоріям найманих працівників.

Водночас вимоги щодо мінімальної зарплати не застосовуються, якщо український роботодавець укладає трудовий договір з особливими категоріями іноземців, перерахованими в ч. 2 ст. 421 Закону про зайнятість:

• засновником, та/або учасником, та/або бенефіціаром (контролером) юрособи, створеної в Україні;

• випускником університету, який входить до першої сотні у світових рейтингах університетів, згідно з переліком, установленим КМУ;

• іноземним працівником творчої професії;

• іноземним ІТ-професіоналом;

• іноземним високооплачуваним професіоналом.

Цікавий факт. До набуття чинності Законом № 2058 фізособи-підприємці не мали права використовувати працю іноземців на території України. Це прямо випливало з ч. 1 ст. 42 Закону про зайнятість, де згадувалися лише підприємства, установи й організації (тобто юридичні особи). Але з 27.09.17 р. ситуація змінилась.

Відтепер працевлаштовувати у себе іноземних громадян при дотриманні встановлених вимог буде дозволено і підприємцям.

Це тому, що ч. 1 ст. 42 Закону про зайнятість тепер говорить про роботодавців взагалі. А до них, як відомо, належать і фізособи-підприємці (ч. 2 ст. 1 Закону про зайнятість).

Як і раніше, дозвіл надає право роботодавцю використовувати працю працівника-іноземця на конкретній посаді.

Якщо такий працівник працюватиме на декількох посадах (на умовах сумісництва) в одного або декількох роботодавців, тоді, за загальним правилом, його роботодавцю (роботодавцям) треба буде отримати дозвіл на працевлаштування на кожній посаді. Тобто тут діє принцип: скільки посад — стільки і дозволів. Це підтверджує і форма Заяви про отримання роботодавцем дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства. До речі, КМУ вже розробив проект нової форми цього документа (див. http://www.msp.gov.ua/projects/256/).

Виняток із цього правила — іноземні високооплачувані професіонали. З 27.09.17 р. вони зможуть працювати за сумісництвом без отримання на це окремого дозволу, щоправда, тільки за умови, що термін дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує терміну дії дозволу на працевлаштування за основним місцем роботи (ч. 2 ст. 42 Закону про зайнятість).

І ще один цікавий момент. Законодавець зафіксував право іноземного найманого працівника суміщати роботу на посаді, що визначена дозволом на працевлаштування, з роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника за умови, що суміщення триває не більше 60 календарних днів протягом календарного року (ч. 2 ст. 42 Закону про зайнятість у редакції, що діє з 27.09.17 р.). У принципі, це логічно. Оскільки при суміщенні посад окремий трудовий договір не укладається.

Підкреслимо також, що при співпраці з іноземцями на підставі цивільно-правових договорів отримувати дозвіл на працевлаштування, як і раніше, не потрібно.

Видає дозвіл на працевлаштування, так само, центр зайнятості. Термін дії документа дорівнює:

• у загальному випадку — терміну дії трудового договору (контракту), але не більше ніж 1 рік;

• для особливих категорій іноземців, перерахованих у ч. 2 ст. 421 Закону про зайнятість (див. вище), — терміну дії трудового договору (контракту), але не більше ніж 3 роки;

• для відряджених іноземних працівників — терміну дії договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, але не більше ніж 3 роки;

• для внутрішньокорпоративних цесіонаріїв — терміну дії рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця на роботу в Україну і контракту, укладеного між іноземцем та іноземним суб’єктом господарювання, про переведення на роботу в Україну.

За наявності підстав дія дозволу на працевлаштування може продовжуватися необмежену кількість разів.

Розмір плати за видачу або продовження цього документа складає:

1) для дозволів, які видаються на термін від 1 до 3 років або їх дія продовжується на такий термін, — 6 ПМПО***;

*** Прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавець подав документи на отримання дозволу на працевлаштування (на 1 січня 2017 року — 1600 грн.).

2) для дозволів, які видаються на термін від 6 місяців до 1 року включно або їх дія продовжується на такий термін, — 4 ПМПО;

3) для дозволів, які видаються на термін до 6 місяців або їх дія продовжується на такий термін, — 2 ПМПО.

Плату за видачу або продовження дозволу не стягують щодо осіб, відносно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця або особи, що вимагає додаткового захисту.

Готовий дозвіл центр зайнятості направляє роботодавцю, який працевлаштовує у себе іноземця, поштою з повідомленням про вручення.

Протягом 10 робочих днів після отримання дозволу роботодавець зобов’язаний внести плату за нього.

Ну що, не налякав вас новий розмір плати за дозвіл на працевлаштування іноземця? Тоді давайте поговоримо про те, як іноземцю отримати реєстраційний номер облікової картки платника податків. Для чого він йому потрібен? Щоб ви могли відомості про виплачувані йому доходи відобразити у «зарплатній» звітності.

Реєстраційний номер для іноземця

Оскільки іноземці, які працюють в Україні, отримують оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України, вони повинні отримати реєстраційний номер платника податків (далі — реєстраційний номер). Це прямо випливає з положень ст. 70 ПКУ і п. 2 розд. IV Положення № 779****.

**** Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, затверджене наказом Міндоходів від 10.12.13 р. № 779.

За отриманням реєстраційного номера іноземець може особисто або через уповноважену особу звернутися до органів ДФСУ (абзац другий п. 2 розд. VII Положення № 779):

• в областях або в місті Києві — якщо він не має посвідки на проживання в Україні;

• у районах, містах, районах у містах, об’єднаних державних податкових інспекціях, які відповідають місцю його проживання в Україні, вказаному в посвідці на постійне або тимчасове проживання в Україні.

При цьому від іноземця знадобляться:

1) документ, що засвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити, а саме: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство (після пред’явлення повертається);

2) переклад українською мовою документа, що засвідчує особу, завірений у встановленому порядку (після пред’явлення повертається);

3) копія перекладу, вказаного в п. 2;

4) облікова картка фізичної особи — платника податків за формою № 1ДР (додаток 2 до Положення № 779), яка одночасно є заявою для реєстрації.

Фіскальний орган реєструє фізичну особу в Держреєстрі протягом 5 робочих днів з дня отримання облікової картки і необхідних документів. Після закінчення цього терміну особа-іноземець може отримати картку платника податків. У ній вказаний реєстраційний номер платника податків.

Вносимо запис до трудової книжки

Працюючи в Україні, іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачене законодавством України і міжнародними договорами України.

Тобто вони підпорядковуються внутрішньому трудовому розпорядку, на них оформлюються трудові книжки, вони отримують за свою працю заробітну плату і мають право на соціальне забезпечення. Це випливає зі ст. 54 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.05 р. № 2709-IV.

Роботодавець веде трудові книжки на всіх працівників, для яких це місце роботи є основним.

Якщо в іноземця, якого приймають на основне місце роботи, немає трудової книжки, роботодавець протягом 5 днів з дня прийняття його на роботу оформлює йому таку книжку (ст. 48 КЗпП).

Запис про прийняття на роботу вносять до розділу «Відомості про роботу» трудової книжки працівника після видання відповідного наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну.

І не забудьте про укладення трудового договору з працівником-іноземцем повідомити податківців. Жодних винятків для нерезидентів тут немає.

Цікаво, чи можна виплачувати зароблені працівником-іноземцем грошики не в гривні, а в іншій валюті?

Зарплата в інвалюті: чи можна?

Взагалі заробітна плата працівників підприємств виплачується в грошових знаках, які мають законний обіг на території України (ст. 23 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР). При цьому ст. 3 Декрету № 15-93***** визначено, що єдиним законним засобом платежу на території України є валюта України, якщо інше не передбачене цим Декретом або іншими актами валютного законодавства України.

***** Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93.

Відносно оплати праці іноземних працівників це «інше» якраз передбачено.

Так, у п. 5.1 Правил використання іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління НБУ від 30.05.07 р. № 200, і п. 5.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.03 р. № 492, зазначено, що юридичні особи — резиденти можуть використати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків в іноземній валюті для оплати праці, виплати премій працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за трудовим договором (контрактом).

При цьому виплату інвалютної зарплати можна здійснювати як готівкою, так і шляхом перерахування на рахунки іноземних працівників, відкриті в уповноважених банках України.

Отже, юрособи-резиденти мають право виплачувати заробітну плату іноземним працівникам — нерезидентам в іноземній валюті.

А ось іноземцям, які є резидентами України, заробітну плату нараховують і виплачують виключно у валюті України, тобто у гривні.

Важливо! Визначати резидентський статус працівника-іноземця для цілей вибору валюти, в якій оплачуватиметься його праця, слід відповідно до положень Декрету № 15-93.

Так, згідно з п. 6 ст. 1 Декрету № 15-93 нерезидентами є фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі які тимчасово перебувають на території України.

Резиденти — це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном (п. 5 ст. 1 Декрету № 15-93).

Тобто для вирішення питання про валюту, в якій оплачуватиметься праця працівника-іноземця, роботодавцю слід визначитися з місцем його постійного проживання.

Нагадаємо, що постійне місце проживання — місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом) (ст. 1 Закону УРСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-XII).

Оподатковуємо трудовий дохід

ПДФО і ВЗ. Заробітну плату, нараховану працівнику-іноземцю, обкладайте ПДФО за загальними правилами, встановленими розд. IV ПКУ (п.п. 170.10.1 ПКУ).

При цьому врахуйте, що до зарплати нерезидента не можна застосувати податкову соціальну пільгу (ПСП). Це випливає з п.п. 169.3.4 ПКУ.

Якщо працівник-іноземець (чи особа без громадянства) бажає скористатися правом на ПСП, йому необхідно підтвердити свій статус резидента України.

Щоправда, податківці в консультації з підкатегорії 103.08.04 ЗІР ДФСУ стверджують, що при виконанні умов ст. 169 ПКУ працівник-нерезидент все ж може претендувати на ПСП. Але ми не радимо керуватися цим роз’ясненням.

До речі, ставка ПДФО — стандартна: 18 %.

У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ зарплату працівника-іноземця відображайте з ознакою доходу «101».

Також не забудьте утримати ВЗ (1,5 % від нарахованої суми).

ЄСВ. Сума нарахованої заробітної плати, що виплачується суб’єктом господарювання застрахованій особі (фізичній особі, у тому числі іноземцю) за трудовим договором, є базою нарахування ЄСВ (див. ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ, підкатегорію 301.03 ЗІР ДФСУ).

Ставка ЄСВ для звичайних роботодавців — 22 %. ЄСВ справляється в загальному порядку.

Визначаючи базу справляння ЄСВ, враховуйте максимальну величину бази нарахування ЄСВ. У вересні — листопаді 2017 року вона дорівнює 42100 грн., у грудні — 44050 грн.

Якщо сума зарплати за місяць перевищує максимальну величину бази нарахування ЄСВ, то внесок справляють із частини зарплати, що дорівнює такій величині.

Сума перевищення до бази справляння ЄСВ не потрапить.

Також база нарахування ЄСВ основних працівників не може бути менше розміру МЗП, встановленої законом на місяць, за який отриманий дохід (абзац другий ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ).

Інформацію про нараховані суми зарплати і суми ЄСВ відображайте у Звіті за формою № Д4.

Важливо! Роботодавці-резиденти, що перебувають на території України та виплачують заробітну плату працівникам-нерезидентам в іноземній валюті, повинні нараховувати ЄСВ виключно в національній валюті, тобто у гривні (ч. 1 ст. 9 Закону про ЄСВ). ЄСВ у цьому випадку обчислюють шляхом перерахунку таких сум у національну валюту України за офіційним курсом, встановленим НБУ на день обчислення ЄСВ.

Сплачують ЄСВ також у національній валюті України.

Те ж саме з ПДФО і ВЗ. Їх утримують з «інвалютної» зарплати працівника-іноземця, перерахованої в гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування такого доходу (п. 164.4 ПКУ).

Ось такі новини!

Висновки

  • У загальному випадку іноземці і особи без громадянства мають право працювати в Україні за наявності спеціального дозволу на працевлаштування.
  • Відмовитися від отримання реєстраційного номера іноземні громадяни, які отримують дохід з джерелом його походження з України, не можуть.
  • Іноземному працівникові, у якого немає трудової книжки, роботодавець оформлює її протягом 5 днів з дня прийому на роботу.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі