Суть спору. Товариство у 2016 році подало до відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі — Фонд) Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (ф. № 10-ПІ), згідно з яким середньооблікова чисельність штатних працівників становила 18 осіб, а штатних працівників, яким установлена інвалідність, не було.
Фонд зробив висновок, що Товариство не забезпечило працевлаштування 1 інваліда. Хоча воно подавало звітність за ф. № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у січні — серпні 2015 року.
У зв’язку з відсутністю в штаті Товариства необхідної кількості працевлаштованих інвалідів Фонд нарахував адміністративно-господарські санкції (у розмірі середньорічної зарплати 1 працівника) та пеню і звернувся до суду з позовом про їх стягнення.
Позиція Фонду. Товариство є роботодавцем, який відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. № 875-XII (далі — Закон № 875) зобов’язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. З даних Звіту вбачається, що Товариство не забезпечило працевлаштування 1 інваліда. Тому має сплатити Фонду адміністративно-господарські санкції.
Позиція судів. Суд першої інстанції відмовив Фонду у задоволенні позову. Він виходив з того, що оскільки Товариство у 2015 році 8 разів направляло до центру зайнятості звіти за ф. № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів, цим самим вжило всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Згідно зі ст. 218 ГКУ це є підставою для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Не погодившись з таким висновком, Фонд подав апеляцію.
Суд апеляційної інстанції задовольнив позов. Він виходив з того, що має місце неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме звіти за ф. № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості у 2015 році подавались не щомісячно. На думку суду, це означає, що Товариство не вжило усіх заходів для недопущення правопорушення у сфері господарювання, тому не може бути звільнене від санкцій за незабезпечення працевлаштування інваліда.
Товариство не погодилось із таким висновком та подало касаційну скаргу.
Верховний Суд підтримав позицію суду першої інстанції та дійшов таких висновків.
За змістом ст. 181 Закону № 875-XII пошук відповідної роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що періодичності подання звітності за ф. № 3-ПН у 2015 році законодавством не встановлено, а встановлено лише, що така звітність подається не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії. Тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Тому якщо роботодавець одноразово подав звітність за ф. № 3-ПН у строк не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов’язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Позиція редакції. Ми повністю підтримуємо висновки Верховного Суду.
Однак не забувайте: щоб уникнути «інвалідних» штрафів, потрібно своєчасно подати ф. № 3-ПН, а у разі звернення інваліда йому не можна відмовити у працевлаштуванні без вагомих причин.
