З «драконівськими» штрафами за порушення трудового законодавства ми вже знайомі теоретично*. А деякі роботодавці, на жаль, познайомилися з ними на практиці.
* Див. статтю «Штрафи за порушення трудового законодавства: розміри для 2018 року» // «БТ», 2018, № 9.
Найнеоднозначнішим серед «трудових» штрафів є штраф за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (МЗП) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, передбачене абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП.
Його застосовують згідно з Порядком здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, затвердженим постановою КМУ від 26.04.17 р. № 295 (далі — Порядок № 295).
У п. 29 Порядку № 295 зазначено, що заходи щодо притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну і не у повному обсязі виплату заробітної плати, недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці застосовуються одночасно з внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Увага! Йдеться про усунення таких серйозних порушень саме в ході такої перевірки, а не до неї.
Ось і виникає запитання: чи загрожують штрафні санкції роботодавцеві, якщо він сам виправиться, нарахує і виплатить колишньому працівникові компенсацію за невикористану відпустку?
Адже як ми знаємо, при звільненні працівника йому повинні виплатити усі суми, які йому належать, у день його звільнення (ст. 116 КЗпП). Тому якщо роботодавець не нарахує і не виплатить компенсацію за невикористану відпустку в день звільнення працівника, то йому загрожує штраф у розмірі 10 МЗП як за порушення мінімальних державних гарантій у сфері оплати праці. Підтверджує це і судова практика (наприклад, постанова Полтавського окружного адміністративного суду України від 13.11.17 р. у справі № 816/1608/17, рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.17 р. у справі № 814/169/17).
Нам важливо з’ясувати, яким буде результат від донарахування і виплати компенсації за невикористану відпустку колишньому працівникові до проведення перевірки і чи є в цьому сенс? Чи загрожує 10 МЗП роботодавцеві надалі за виправлене порушення і чи можна спати спокійно після цього? Нам здається логічним, що самовиправлення повинно або звільняти від відповідальності, або хоча б знижувати штрафне покарання.
Проте хотілося б знати позицію контролерів.
У листі, що коментується, Держпраці стверджує: у разі самостійного усунення роботодавцем до початку інспекційного відвідування порушення законодавства про працю стосовно виплати компенсації за всі дні невикористаної відпустки в день звільнення з дотриманням вимог ст. 117 КЗпП цей факт буде врахований уповноваженою особою при прийнятті рішення про розгляд справи про накладення штрафних санкцій.
Тут акцентуємо вашу увагу на двох важливих моментах:
перший — необхідність дотримання вимог ст. 117 КЗпП;
другий — самовиправлення буде враховано як факт при прийнятті рішення про накладення штрафних санкцій.
Отже, спочатку поговоримо про необхідність дотримання вимог ст. 117 КЗпП.
Згідно з роз’ясненнями Верховного Суду України непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП (п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.99 р. № 13). Повний розрахунок із звільненим працівником проводиться не на вимогу цього працівника — він є обов’язком роботодавця і не може залежати від певної дії звільненої особи (особистого звернення, пред’явлення вимоги).
Як ми зазначали вище, якщо роботодавець виплатив компенсацію за невикористану відпустку після звільнення, але до проведення перевірки, то таким чином він порушив строки розрахунку зі звільненим, передбачені ст. 116 КЗпП. У свою чергу, непроведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Але часто роботодавці ігнорують цю вимогу, тому працівникам доводиться звертатися до суду за відновленням справедливості.
Аналіз судової практики показав, що здебільшого позови про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суди задовольняють. Ґрунтуються вони на тому, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці (рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08.02.17 р. у справі № 405/8573/16-ц, рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 17.10.17 р. у справі № 320/3998/17, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.03.17 р. у справі № 639/7570/16-ц).
Зверніть увагу! Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті коштів, що належать звільненому працівникові, і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП (рішення Рівненського міського суду від 05.02.18 р. у справі № 569/18731/17, постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.01.15 р. у справі № 6-195цс14).
Підставою для відмови в задоволенні таких вимог, здебільшого, є пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП (рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.17 р. у справі № 203/2659/17, рішення Личаківського районного суду від 28.11.17 р. у справі № 463/5935/16-ц).
Так, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.12 р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 зазначив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки й по день фактичного розрахунку при звільненні і про відшкодування заподіяної при цьому моральної шкоди встановлений тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого відбулася затримка виплати усіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Як бачимо, для відновлення прав працівника суди у більшості випадків зобов’язують виплачувати середній заробіток за ст. 117 КЗпП. Тому зовсім не дивно, що Держпраці звертає на це увагу у своїй відповіді.
Водночас факт виплати середнього заробітку не завжди є вирішальним (приклад — постанова Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.17 р. у справі № 813/1106/17). Держпраці встановило, що позивач усупереч вимогам ст. 116 КЗпП належні при звільненні кошти працівникам (компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу) нарахував і виплатив, але не в день звільнення. Крім того, позивач не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що свідчить про порушення вимог ст. 117 КЗпП. Тому, на думку суду, відповідальність за порушення ст. 116, 117 КЗпП передбачена абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП і дорівнює 1 МЗП.
Виходить, що при самовиправленні роботодавця до проведення перевірки (нарахуванні і виплаті компенсації за невикористану відпустку після звільнення працівника) роботодавцеві 10 МЗП не загрожує. Навіть якщо середній заробіток за період затримки виплати не нараховувався. Проте його все ж доведеться виплатити за рішенням суду, у разі якщо працівник звернеться до суду не пізніше тримісячного строку.
Як бачимо, питання про відповідальність за ст. 265 КЗпП є спірним, про що свідчать численні судові рішення. Хоча не можемо не зазначити, що початок покладено і шанс уникнути штрафу в 10 МЗП у разі самовиправлення до початку інспекційного відвідування все ж з’явився на горизонті.
