Постанова, що коментується, цікава своєю неординарністю. Насамперед про ситуацію, що передувала цій постанові.
Податківці з 04.07.14 р. по 08.07.14 р. провели документальну невиїзну перевірку підприємства з питання сплати ЄСВ за квітень 2014 року.
Зверніть увагу на дату початку та закінчення перевірки. Як з’ясувалося, з ними пов’язані ключові моменти постанови, що коментується. В акті перевірки зафіксовано порушення підприємством пп. 8 та 12 ст. 9 Закону про ЄСВ — несплата (несвоєчасна сплата) ЄСВ.
ЄСВ-платежі за квітень здійснені у період з 21.05.14 р. по 24.06.14 р. при граничному строку 20.05.14 р. Отже, порушення очевидне. Далі контролери приймають рішення від 30.07.14 р. про застосування до підприємства штрафних санкцій (пені).
Проте підприємство не здалось «на милість переможця». Воно звернулось до суду з позовом до податкової про визнання дій щодо проведення перевірки протиправними, визнання протиправним та скасування рішення від 30.07.14 р.
На жаль, судитись підприємству довелось роками. Спочатку окружний адмінсуд відмовив у задоволенні позову (постанова від 17.09.14 р.). Потім апеляційний адмінсуд залишив постанову окружного адмінсуду без змін (ухвала від 26.02.15 р.).
І лише на рівні касаційного оскарження терези правосуддя в постанові, що коментується, схилились на бік платника. Прикро, що до цього промайнуло майже чотири роки (хоча краще пізніше, ніж ніколи).
Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Він не погодився з висновками судів нижчих інстанцій, які відхилили доводи підприємства про протиправність перевірки з підстави вручення платнику повідомлення про її проведення лише 08.07.14 р. (коли перевірка закінчилась).
Верховний Суд зазначає: попередніми судами не враховано, що нормами ПКУ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, у тому числі документальних невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки.
Згідно з пп. 79.2 та 79.3 ПКУ з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений (!) до її початку. Виконання цих умов надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. А ось невиконання призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме — компетенції у податкового органу на прийняття акта індивідуальної дії.
У цьому випадку встановлено, що наказ про перевірку та повідомлення про дату її початку та місце проведення отримано підприємством 08.07.14 р., що підтверджується фіскальним чеком підприємства поштового зв’язку та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Отже, платник був об’єктивно позбавлений можливості ознайомитись у встановлений законом спосіб із зазначеними документами до початку перевірки, а також позбавлений права бути присутнім під час її проведення, що обумовлює протиправність дій податківців.
У випадку ж незаконності перевірки прийнятий за результатами такої перевірки акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню на підставі ч. 1 та 3 ст. 351 КАСУ*.
* Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.05 р. № 2747-IV.
Верховний Суд постановив визнати протиправними дії податківців та скасувати їх рішення про застосування штрафних санкцій (пені). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
