Як це робилося в Харкові
У «першій столиці» обирали голову місцевої організації Спілки журналістів.
Обирали чесного — щоб не як Долганов/Джангіров/Піховшек.
Прес-секретар губернатора (славнозвісного Добкіна!) із музичним прізвищем Маренич*, яка уособлювала владу, вилаяла діючого керівника обласного відділення Спілки, висунувши як один з основних аргументів те, що вона, Маренич, не знайшла себе у свіжовиданому цим відділенням довіднику (їй одразу вказали, де вона там, подумки додавши, що однієї згадки достатньо — все-таки одна, а не те саме тріо).
Пані дуже вдало завела зал, налаштувавши незрозумілими нападками практично всіх проти себе (і значить — за подовження повноважень об’єкта нападок), а вже коли виступив висунутий нею ж претендент, все стало зовсім ясно.
Нещасний чесно повідомив, що програми ніякої в нього немає, зате… «Зате я з досвіду роботи в облспоживкооперації вмію спілкуватися з вами, журналістами».
Зал вибухнув.
У результаті за підсумками таємного голосування (процес тривав близько години) перевага голови Харківської облорганізації НСЖУ О. О. Голуба, який зберіг свою посаду, виявилася майже трикратною, я пройшов у Правління , ну а влада — отримала кілька уроків :
навіть зараз — за не найдемократичнішої стадії розвитку країни — вже не можна людині від губернатора поводитися так, як член бюро обкому партії, посланий «провести збори» за радянських часів (або як член ЦК у провінції) — треба розумніше й толерантніше;
кандидатура від влади не повинна бути відверто зухвалою та дуже бажано, щоб вона була з тієї ж пісочниці**, а не, приміром, від селянства у Спілці журналістів;
надмірний тиск на громадську організацію може призвести до її розколу («більше спілок — хороших і різних»), від чого програють абсолютно всі (у зазначеному випадку від цього врятувала лише явна непрохідність кандидата);
щоб розумно проштовхнути свого, при цьому не гніваючи й не тиснучи (як слон[иха] у посудній крамниці), треба бути в темі .
Так, народ (у тому числі й журналістський) у нас не дуже бойовий. Скоріше — конформістський-колабораціоністський, м’який-податливий, тим більше, коли залежить від бюджетного фінансування.
Але дражнити його все одно не рекомендується. Краще — по-хорошому, з розумом і терпінням.
А там уже — як вийде.
(Згадав:
— Слухай-но, скажи про Податковий кодекс все, що хочеш, у мене на каналі, але у прямому ефірі! Бо якщо в записі, мені скажуть, що я повинен був вирізати. Але в прямому — нормально: ну, на кшталт, підвело мене світило, хто ж знав… Гаразд?
Так і домовлялися.)
* Яка колись працювала на Радіо Свободи — очевидно, разом із майбутнім іншим прес-секретарем (теж із музичним ім’ям-прізвищем) — Ганною Герман…
** Інша річ, що розумним зазвичай вистачає їхнього розуму, щоб від такого явного прислуговування делікатно відмовитися…
