Яка гарнесенька картина:
красується нова вітрина
А у вітрині тій —
Оформлення вітрини: облікові нюанси
Наше підприємство відкриває магазин, у зв’язку із чим прийнято рішення оформити вітрину, виставивши у ній зразки товарів.
Чи є оформлення вітрини рекламним заходом? Які особливості обліку вітринних товарів?
Спочатку розберемося з тим, що таке вітрина.
Тлумачний словник російської мови вважає вітриною місце за вікном магазину, шафу або ящик під склом для показу різних предметів, товарів.* Тлумачний словник української мови трактує вітрину як спеціально обладнане вікно з виставленими в ньому зразками товарів.**
* Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка.— 4е издание, дополненное.— Москва, 1999.— С. 84.
** Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.— К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001.— С. 148.
Як відомо, вітрини бувають зовнішні та внутрішні (розміщені безпосередньо у торговельному залі).
І якщо зовнішні вітрини призначені, у першу чергу, для демонстрації товарів (тобто зразки виставлених у них товарів не завжди продаються), то внутрішні вітрини можуть бути віднесені до торговельно-технологічного обладнання торговельного підприємства, а товари, виставлені в них, підлягають продажу.
Чи є оформлена вітрина способом реклами товарів? Для відповіді на запитання звернемося до визначення терміна «реклама», наведеного в ст. 1 Закону від 03.07.96 р. № 270/96-ВР «Про рекламу»***:
«реклама — інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару».
*** Статтю 1 Закону «Про рекламу», зі змінами,— див. у «Бухгалтері» № 42’2010 на с. 2т–3т.
Із наведеного визначення можна зробити висновок про те, що зразки товарів, розміщені у зовнішній вітрині, можуть розглядатися як реклама, якщо вони формують інтерес покупців до таких товарів.
Водночас розміщення товарів у вітрині можна кваліфікувати як маркетингові послуги, а точніше як мерчандайзинг. Нещодавно в Узагальнюючій податковій консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженій наказом ДПСУ від 15.02.2012 р. № 123 (далі — Узагальнююча консультація № 123, див. її у «Бухгалтері» № 8’2012 на с. 22–23), було підтверджено позитивне ставлення головного податкового відомства до реклами, маркетингу і мерчандайзингу.**** У ній ДПСУ навела таке визначення:
«Мерчандайзинг (англ. (merchandising) походить від англійського merchandise — товари, сприяння продажу будь-якого товару) — один із видів маркетингу, що сприяє інтенсивному просуванню товарів у роздрібній торгівлі без активної участі спеціального персоналу,— вдале розміщення товарів у торговому залі, оригінальне оформлення прилавків та вітрин, організація презентацій з роздачею сувенірів, наданням знижок та пільг».
**** Ліберальну позицію щодо зазначених витрат ДПСУ продемонструвала в листі від 08.09.2011 р. № 16504/6/151415 (див. «Бухгалтер» № 44’2011, с. 14–15).
Таким чином, оригінальне оформлення вітрини може здійснюватися не тільки з рекламною, але й з маркетинговою (мерчандайзинговою) метою.
Щодо оформлення внутрішніх вітрин, то тут рекламна та маркетингова спрямованість простежується не завжди.
Свого часу Держпідприємництво в листі від 31.10.2003 р. № 6253 (див. «Бухгалтер» № 31’2005, с. 32т) наполягало на тому, що
«у цьому разі йдеться про інформацію про товар та/або його виробника, яка об’єктивно необхідна споживачу для здійснення свідомого вибору товару, його належного використання, захисту своїх споживчих прав <…>. Така інформація не може містити закликів до придбання або непридбання того чи іншого товару, закликів скористатися послугами того чи іншого виробника тощо».
Аналогічну думку Держпідприємництво висловило і в листі від 12.11.2007 р. № 8529, додавши, що у разі якщо у вітрині приміщення розміщено інформацію нерекламного характеру, то її розміщення не вимагає отримання дозволу на розміщення об’єкта зовнішньої реклами.
Однак якщо врахувати Узагальнюючу консультацію № 123, то оригінальне розміщення товарів у торговельному залі цілком може вважатися рекламою або маркетингом/мерчандайзингом.
Документальне оформлення вітринної операції
В Узагальнюючій консультації № 123 підкреслюється, що для обліку витрат на рекламні та маркетингові послуги необхідні докази безпосереднього зв’язку таких витрат із господарською діяльністю платника податків і підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та іншими документами, встановленими розділом II ПКУ.
Тому після прийняття рішення про розміщення товарів на вітрині необхідно підготувати ряд документів, до яких, наприклад, належать:
1) наказ (розпорядження) по підприємству про оформлення вітрини (у ньому можна вказати конкретну мету такого заходу — рекламна чи маркетингова);
2) первинні документи, що підтверджують витрати, понесені у зв’язку з оформленням вітрини. Якщо товари перебувають на складі, то для їх відпуску може застосовуватися накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11), затверджена наказом Мінстату України від 21.06.96 р. № 193 (див. її у «Бухгалтері» № 9’2003 на с. 32т–33т).
Крім того, особі, призначеній бути відповідальною за оформлення вітрини, доцільно скласти звіт про виконану роботу.
Облікові нюанси вітринних товарів
У податковому обліку вартість вітринних товарів як витрат на рекламу і маркетинг потраплять до витрат на збут (п/п. 138.10.3«г» ПКУ). У Податковій декларації з податку на прибуток підприємства ці витрати осядуть у рядку 06.2 декларації.
У ПДВ-обліку операція з передачі товарів для розміщення на вітрині ніяк не відображається, адже постачанням вона не є (п/п. 14.1.191 ПКУ).
Якщо внаслідок демонстрації у вітринах товари частково втрачають свою первісну якість, але їх планують продати, то вони підлягають уцінці, і після цього такі товари можуть бути продані за зниженою ціною.
Нагадаємо, що уцінка проводиться за загальними правилами, установленими Положенням про порядок уцінки і реалізації продукції , що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затвердженим наказом Мінекономіки та Мінфіну від 15.12.99 р. № 149/300 (див. його у «Бухгалтері» № 11’2008 на с. 35т –38т).
У бухобліку суму уцінки первісної вартості товарів до рівня їх чистої вартості реалізації бухгалтер списує на витрати періоду (п. 27 П(С)БО 9 «Запаси»), а саме до складу інших операційних витрат (дебет субрахунку 946 «Витрати від знецінювання запасів» — п. 20 П(С)БО 16 «Витрати») з одночасним зменшенням балансової вартості знижених у ціні товарів.*
* Д-т 285, к-т 282 — списана націнка, що припадає на уцінений товар;
д-т 946, к-т 282 — списана на витрати сума уцінки.
У податковому обліку з податку на прибуток, як і за чинності Закону Про Прибуток, результати бухоблікової уцінки товарів не відображаються. Щодо цього в п. 152.10 ПКУ йдеться таке:
«Якщо платник податку приймає рішення про уцінку/дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку,— така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов’язані з придбанням зазначених активів».
У ПДВ-обліку також не передбачається ніяких наслідків у зв’язку з бухгалтерською уцінкою товарів — за умови, що підприємство й далі планує використовувати знижені в ціні товари в оподатковуваних операціях у межах госпдіяльності (п. 198.3 ПКУ). Тобто коригувати податковий кредит, який було задекларовано у момент придбання товарів, не треба.
Слід зазначити, що ціна продажу уціненого товару є звичайною. Із п/п. 153.2.1 та 153.2.3 ПКУ випливає, що дохід, отриманий від продажу товарів, зокрема населенню, визначають виходячи з договірної ціни, але не менше за звичайну.
Нагадаємо, що відповідно до п/п. 2 п. 2 розділу XIX ПКУ до 01.01.2013 р. звичайні ціни визначаються згідно з п. 1.20 Закону Про Прибуток. У п/п. 1.20.2 Закону Про Прибуток установлено, що при визначенні звичайної ціни враховується, зокрема, втрата товарами якості або інших властивостей.
Податківці в ЄБПЗ роз’яснили, що у магазинах товари продають, як правило, шляхом публічного оголошення умов їх продажу, а функції публічного оголошення виконують ярлики цін. Тому якщо всі покупці можуть придбати товари за оголошеною ціною, то такі ціни (з урахуванням знижки) вважаються звичайними на підставі п/п. 1.20.3 Закону Про Прибуток. Таким чином, підкреслюється в ЄБПЗ-роз’ясненні, підприємство, яке проводить розпродаж товарів за зниженими цінами (з урахуванням вимог ч. 5 ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів»**), при обчисленні об’єкта оподаткування враховує дохід від реалізації виходячи з фактичної ціни товарів, тобто вона є для таких цілей звичайною ціною.
** У частині 5 ст. 15 цього Закону наведено умови вживання поняття « розпродаж» або будь-яких інших аналогічних йому понять (див. її у «Бухгалтері» № 4’2011 на с. 15т).
Зазначимо також, що й при обчисленні податкових зобов’язань з ПДВ при продажу таких товарів орієнтуються практично завжди на звичайні ціни (п. 188.1 ПКУ). Однак це правило не діє щодо реалізації імпортних товарів: згідно з абз. 3 п. 188.1 ПКУ податкові зобов’язання з ПДВ слід визначати виходячи з їх договірної вартості, але не нижче за митну вартість товарів. Тому якщо продажна вартість імпортного зниженого в ціні товару буде нижчою за його митну вартість, то базою оподаткування ПДВ буде саме митна вартість.
От і всі премудрості обліку вітринних товарів.
Алла Погребняк
