Роги й копита
залишаються від юрособи
в результаті її примусової ліквідації
Як відомо, підприємство може добровільно припинити свою діяльність і закритися. Існує також примусове припинення діяльності, пов’язане із процедурою банкрутства, коли підприємство ліквідується у разі потреби погашення вимог кредиторів.
Однак існує й примусова ліквідація, не пов’язана з банкрутством. У яких випадках і в якому порядку вона застосовується? Про це й поговоримо.
Загальні норми, присвячені примусовій ліквідації юрособи, містяться в Цивільному і Господарському кодексах. Згідно зі ст. 110 ЦК юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом.
У ст. 110 ЦК також міститься перелік органів, які можуть висувати вимоги про ліквідацію юрособи на підставах, зазначених у цій статті. Такі вимоги можуть висуватися до суду органом, який здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств — також Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГК (див. «Бухгалтер» № 30’2006, с. 9т) у разі здійснення суб’єктом господарювання діяльності, що суперечить закону або установчим документам, до нього може бути застосована адміністративно-господарська санкція у вигляді скасування державної реєстрації цього суб’єкта та його ліквідації. Скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання проводиться за рішенням суду, яке є підставою для ліквідації цього суб’єкта господарювання згідно зі статтею 59 ГК. Тобто припинення діяльності суб’єкта господарювання можливе знов-таки у випадках, передбачених законом, за рішенням суду.
Отже, крім відсилань до «передбачених законом випадків», по суті, як матеріальну підставу для примусової ліквідації поки що ми побачили лише одну: визнання недійсною держреєстрації, якщо при створенні було допущено порушення, які не можуть бути усунуті. А процедурною підставою для ліквідації є тільки рішення суду.
Також у ЦК і ГК можна знайти, зокрема, такі матеріальні підстави для примусової ліквідації юрособи:
— фіктивна діяльність суб’єкта господарювання — ст. 551 ГК (з’явилася в ГК із 01.01.2011 р. одночасно з набранням чинності ПКУ, див. її у «Бухгалтері» № 1–2’2011 на с. 14)*;
— якщо вартість чистих активів ТОВ стає меншою за визначений законом мінімальний розмір статутного капіталу — ст. 144 ЦК (ця норма є мертвою, оскільки мінімальний розмір статутного капіталу для ТОВ не встановлено: ані в ЦК, ані в ГК, ані в Законі про госптовариства його немає);
— якщо вартість чистих активів АТ стає меншою за мінімальний розмір статутного капіталу, установленого законом,— ст. 155 ЦК. (Мінімальний розмір статутного капіталу АТ на сьогодні становить 1250 мін-зарплат — див. ст. 14 Закону від 17.09.2008 р. № 514-VI «Про акціонерні товариства» у «Бухгалтері» № 13’2011 на с. 8т, тобто 1250 ½ 1094 грн = 1 367 500 грн станом на 1 квітня 2012 року.);
— якщо максимальна кількість учасників ТОВ перевищила встановлену законом межу (згідно зі ст. 50 Закону про госптовариства це 100 осіб) і не перетворено протягом одного року в АТ — ст. 141 ЦК у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 23т.
* Нагадаємо, що юрособа має ознаки фіктивності, якщо вона:
— зареєстрована (перереєстрована) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
— не зареєстрована в державних органах, якщо обов’язок реєстрації передбачений законодавством;
— зареєстрована (перереєстрована) в органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
— зареєстрована (перереєстрована) та провадила фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Більш детальний перелік підстав для припинення юрособи наведено у ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Ними є:
— визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом;
— здійснення діяльності, що суперечить установчим документам або забороненої законом;
— невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону;
— неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
— наявність у Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за зазначеним місцезнаходженням.
Отже, розглянемо детальніше, хто і на яких підставах може вимагати примусової ліквідації юрособи.
* Тут і далі наводиться реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень на сайті http://reyestr.court.gov.ua
Податківці
Раніше (до 01.01.2011 р.) пунктом 17 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» було встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, у межах компетенції та в порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Ну а на сьогодні згідно з п/п. 20.1.12 ПКУ органи державної податкової служби мають право в передбачених законодавством випадках звертатися до судових органів із заявою (позовною заявою) про припинення юридичної особи.
Що стосується підстав для припинення юрособи, то самі податківці вважають, що можуть звертатися до суду з позовом про припинення юрособи з усіх підстав, передбачених у Законі про держреєстрацію (відповідну консультацію поміщено в ЄБПЗ).
На перший погляд, може здатися, що ставити під сумнів право податківців вимагати ліквідації юрособи не можна. Однак насправді в цьому питанні не все так однозначно.
Існує також підхід, відповідно до якого податківці не мають права висувати вимоги про припинення юрособи. Справа в тому, що у вже згаданій статті 110 ЦК податківці як суб’єкти, що мають право звертатися до суду з такою вимогою, не названі.
Зокрема, щодо припинення юрособи за ст. 155 ЦК Вадсуд вважає висування такої вимоги податківцями неправомірним з посиланням на п. 2 ст. 110 ЦК, згідно з яким вимогу про ліквідацію юридичної особи може бути пред’явлено до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи. За такого підходу виходить, що, подаючи такі позови, податківці виходять за межі своїх повноважень (ухвала Вадсуду від 01.09.2011 р. № К-21316/08, реєстр. № 18959421)*.
Тим часом той самий Вадсуд у п. 10 Оглядового листа від 24.10.2008 р. № 1776/100/13-08 «Про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» зазначив, що вимога про припинення юридичної особи відповідає повноваженням органу державної податкової служби. При цьому, на жаль, Вадсуд не конкретизував свою позицію щодо переліку підстав, за яких податківці мають право звертатися з вимогою про припинення юрособи.
Верховний Суд у цій ситуації вірішив самоусунутися. Приміром, у Постанові від 31.10.2011 р., (реєстр. № 19848641) він з формальних підстав відмовив у перегляді рішення, у якому Вадсуд відмовив податківцям у припиненні юрособи. Мовляв, у цьому випадку наявне неоднозначне застосування норм процесуального, а не матеріального права*.
* Зазначимо, що цим же прийомом ВСУ скористався також і при вирішенні питання про вплив процедурних порушень під час проведення перевірки на законність податкового повідомлення-рішення — див. про це «Бухгалтер» № 9’2012, с. 46.
Резюмуючи вищесказане, зазначимо, що на сьогодні суди в переважній більшості випадків все-таки визнають право податкових органів такі вимоги висувати.**
** Хоча дехто досі відбивається від вимог про припинення юрособи саме з посиланням на відсутність у податківців відповідних повноважень з подання позовів про припинення юрособи (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 р. у справі № 2а-4036/11/2670, реєстр. № 21594424).
Водночас право вимагати припинення юрособи не завжди означає, що такі вимоги повинні беззастережно задовольнятися.
Наприклад, у разі висування такої вимоги з посиланням на ознаки фіктивності (ст. 551 ГК) суди хочуть бачити порушення кримінальної справи щодо винних осіб за ст. 205 КК за створення фіктивного підприємництва, а не тільки показання осіб, які свідчать про таку фіктивну діяльність (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 р. у справі № 2а-7781/11/2670, реєстр. № 21763198).
Утім, в іншій справі при реєстрації юрособи на підставну особу Вадсуд визнав такі дії порушеннями, які неможливо усунути, і відповідно задовольнив позов про припинення юрособи (постанова Вадсуду від 15.06.2011 р. № К-42803/10).
Трапляється й таке, що суди визнають право податківців на висування вимог про припинення діяльності юрособи тільки в тому випадку, якщо такий позов пов’язаний з контролем над дотриманням податкового законодавства, тому висування позовів про припинення юрособи у зв’язку з відсутністю за місцезнаходженням є неправомірним (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 р. у справі № 2а-5002/11/2670, реєстр. № 21764406).
Вадсуд же в цьому випадку не ставить під сумнів саму по собі можливість подання позовів щодо припинення юрособи у разі наявності запису про відсутність за вказаним нею місцезнаходженням, але підходить до цієї проблеми не формально. Приміром, в ухвалі від 29.02.2012 р. № К/9991/95139/11 (реєст. № 21799846) Вадсуд установив факт реального знаходження юрособи за місцем реєстрації (незважаючи на наявність відповідного негативного запису) і в припиненні юрособи відмовив.
При цьому на сьогодні чи не єдиною підставою в ситуаціях, коли суди беззастережно задовольняють вимоги податківців, це неподання податкових декларацій (постанова Окружного адміністративного суду Києва від 17.01.2012 р. у справі № 2а-14061/11/2670, реєстр. № 21083939, ухвала Вадсуду від 20.12.2011 р. № К/9991/33320/11, реєстр. № 20887223).
НКЦПФР
НКЦПФР прямо названо у ст. 110 ЦК як орган, що має право висувати позови про припинення АТ (відповідні зміни були внесено до ЦК із 30.04.2009 р.). Також Закон «Про акціонерні товариства» у ст. 9 зазначає, що дії, які порушують процедуру створення акціонерного товариства, є підставою для прийняття НКЦПФР рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення НКЦПФР звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.
Крім того, згідно зі ст. 19 Закону «Про господарські товариства» товариство ліквідується, крім іншого, за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ними законодавства.
Утім, нам не вдалося виявити практики звернення НКЦПФР із такими позовами.
Держреєстратор
У ч. 2 ст. 110 ЦК прямо йдеться про повноваження органу, який здійснює держреєстрацію, звертатися з вимогою про припинення юрособи у зв’язку з допущеними при її створенні порушеннями, які неможливо усунути, а також в інших випадках, установлених законом.
При цьому на сьогодні держреєстрацію юросіб здійснюють держреєстратори, які формально є просто посадовими особами. Точно так само Держпідприємництво дотримується позиції, згідно з якою держреєстратор є посадовою особою, а не органом, як того вимагає ч. 2 ст. 110 ЦК (див. лист від 31.12.2008 р. № 11210 у «Бухгалтері» № 46’2010 на с. 12т–13т).
Тому й звертатися з вимогою про припинення юрособи держреєстратор не має права. Крім того, виключні повноваження держреєстратора визначено в ч. 1 ст. 6 Закону про держреєстрацію, і в цьому переліку відсутні повноваження щодо висування до суду вимоги про ліквідацію юрособи з підстав, зазначених у п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК.
Утім, позов з вимогою про припинення юрособи може подати не сам держреєстратор, а, приміром, держадміністрація, якій такий держреєстратор підпорядкований (див. ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 р. у справі № 2а-4918/11/2070, реєстр. № 22051257).
Учасник юрособи
Учасники юрособи прямо названі в ч. 2 ст. 110 ЦК як суб’єкти, що мають право звернутися до суду з вимогою про ліквідацію госптовариства.
При цьому, на думку Верховного Суду (див. п. 13 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» у «Бухгалтері» № 46’2008 на с. 23), суди вправі визнавати недійсними установчі документи одночасно за наявності таких умов:
1) на момент розгляду справи установчі документи госптовариства не відповідають вимогам законодавства;
2) порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунуті;
3) відповідні положення установчих документів порушують права або охоронювані законом інтереси позивача.
Інші особи, які не є учасниками госптовариства, подати позов із вимогою про ліквідацію госптовариства не можуть.
Прокурор
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону «Про прокуратуру» у межах нагляду за дотриманням і застосуванням законів до повноважень прокурора входить звернення до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб. Тому органи прокуратури цілком можуть порушувати питання в суді про припинення юрособи. Повноваження прокуратури зі звернення до суду з позовом і припинення юрособи підтверджує й ВГСУ (див. п. 9 його інформаційного листа від 07.04.2008 р. № 01-8/211 у «Бухгалтері» № 23’2008 на с. 21–22). Зазначимо, що практика звернення прокурорів із відповідними позовами є досить поширеною.
Висновок
Наостанок важливо зазначити, що відсутність прибутку в суб’єкта господарювання саме по собі не є підставою для припинення його як юридичної особи (див. п. 6 Оглядового листа Вадсуду від 24.10.2008 р. № 1776/100/13-08 «Про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» у «Бухгалтері» № 46’2010 на с. 17т–18т).
Збиткова підприємницька діяльність може бути визнана такою, що суперечить закону або установчим документам, якщо буде встановлено прямий намір посадових осіб підприємства на здійснення цієї діяльності з метою досягнення протиправних результатів діяльності (ухвала Вадсуду від 01.04.2008 р. № К-35998/06, реєстр. № 3127393).
Звертаємо також увагу на те, що коли вимога про припинення юрособи заявляється органом держвлади, то такий спір розглядається в адміністративному суді, а якщо позивачем виступає учасник юрособи, то спір розглядає господарський суд.
Григорій Берченко,
Іван Тургенєв
