Фікти — не фікти:
фіфті на фіфті?
«Фіктивність» контрагента: судова практика
(Закінчення. Початок — див. у «Бухгалтері» № 45’2012 на с. 44–46.)
Рішення, винесені на користь податківців
Існує маса протилежних рішень, у яких суди ставали на бік податківців і визнавали формування податкового кредиту та податкових витрат неправомірними.
Цілком очікувано ключову роль для визнання витрат і ПК за операціями з фіктивним контрагентом неправомірно відіграє звинувачувальний вирок суду у кримінальній справі за ст. 205 «Фіктивне підприємництво» КК у зв’язку з доказами відсутності реальності (безтоварності) конкретних операцій.
Так, звинувачувальний вирок суду і примусове припинення юрособи-контрагента відіграли ключову роль в ухвалі Вадсуду від 05.04.2012 р. № К-40649/10 (реєстр. № 24212941*).
* Реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень на сайті www.reyestr.court.gov.ua.
Вадсуд врахував аргумент про фіктивність контрагента на підставі того, що господарські операції з перевезення були відсутні, оскільки, через факти, встановлені вироком суду та рішенням суду про припинення юридичної особи, директор юрособи-контрагента, яким підписано акти приймання-передачі та податкові накладні, участі в господарських операціях на виконання умов договорів перевезення, укладених підприємством, не брав і не міг мати волевиявлення щодо їх вчинення.
Вирок у кримінальній справі щодо директора-контрагента Вадсуд врахував і у постанові від 17.05.2012 р. № К-31654/10. Вироком установлено, що підприємство-контрагент було створене виключно з метою конвертації та обготівковування коштів шляхом фіктивного підприємництва; назване підприємство не здійснювало ніякої фінансово-господарської діяльності, його директор
«з метою створення видимості факту здійснення господарської діяльності організував формальне ведення бухгалтерського та податкового обліку підприємства та подання звітності, хоча фактично таких не було».
Вирок у кримінальній справі за ст. 205 КК відіграв роль в ухвалі Вадсуду від 04.10.2012 р. № К/9991/-- 80518/11 (реєстр. № 26541827). У ньому було встановлено, що незаконна діяльність здійснювалася під прикриттям суб’єктів підприємницької діяльності, які мають ознаки фіктивності.
Як докази цього суд визначив, зокрема, експертизу підписів в актах звірки розрахунків і податкових накладних, яка показала, що такі підписи здійснювалися не директором контрагента, більше того — сам директор погодився підписати установчі документи ТОВ за винагороду і реального управління не здійснював.
Виходячи із цього Вадсуд визнав, що первинні господарські документи, якими підприємство обґрунтовує факти проведення господарських операцій із таким фіктивним контрагентом, не можуть бути розцінені як належні докази. Відповідно Суд визнав правомірною позицію податківців щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат і податкового кредиту сум, сплачених такому фіктивному контрагентові.
Однак на практиці враховується не тільки вирок суду, що вже набрав законної сили. Крім нього суди активно посилаються і на матеріали слідства. Приміром, Вадсуд в ухвалі від 27.09.2012 р. № К/9991/73584/11 (реєстр. № 26309984) взяв до уваги порушення кримінальної справи за фактами фіктивного підприємництва та підробки документів. Зокрема, у ході слідства було з’ясовано, що невстановлені особи з метою зайняття забороненими видами діяльності, а саме конвертацією безготівкових коштів на готівку та ухилення від оподаткування, створили ряд підприємств, у тому числі й підприємство-контрагента.
Підтвердженням вищевикладеного також є пояснення свідка, який є засновником і директором підприємства-контрагента. Він пояснив, що це підприємство зареєстрував за грошову винагороду і до його діяльності жодного відношення не має, а документи, які стосуються фінансово-господарської діяльності, він не підписував і не уповноважував на це якихось осіб.
Таким чином, такий горе-директор, будучи особою, відповідальною за ведення і здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства-контрагента, на думку Вадсуду, не укладав ніяких договорів з підприємством, податкові накладні, видаткові накладні та взагалі будь-які інші документи не підписував.
Цю обставину Вадсуд визнав вирішальною і на її підставі дійшов висновку про відсутність господарських відносин підприємства з контрагентом.
Як бачимо, Вадсуд пішов формальним шляхом і факт непридбання товарів і послуг був ним установлений на підставі того, що податкові накладні видані та підписані невстановленою особою, яка не займалася і не збиралася займатися підприємницькою діяльністю від імені юридичної особи. На цій підставі Вадсуд дійшов висновку про нікчемність таких угод, які не можуть надавати право на формування податкового кредиту і витрат.
Також Вадсуд вимагає звертати увагу на так звані «ознаки фіктивності», які, власне, із кримінальним переслідуванням не пов’язані, але свідчать про необґрунтованість податкової вигоди.
Факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе, що платник діяв без належної обачності та обережності та йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.
Суди повинні звертати увагу на такі факти, як придбання підприємством продукції в особи, яка систематично не платила податки, діяльність якої мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не перебувала, не звітувала про свою діяльність, зареєстровані власники й посадові особи якого не визнають своєї причетності до його діяльності (ухвала Вадсуду від 08.07.2010 р. № К-23280/07, реєстр. № 10370705).
Позиція Верховного Суду
Рішення Верховного Суду з цієї проблеми всі як один фіскально орієнтовані та прийняті на користь податківців.
Лейтмотив позиції Верховного Суду: суди мають пильно перевіряти заяви податківців про фіктивність операцій, вимагати й досліджувати докази, які підтверджують цей факт. Тут дуже доречно виринає проблема тягаря доведення податкових спорів, про який ми детально писали у «Бухгалтері» № 36’2009 на с. 48–50 і № 37’2009 на с. 46–47. Не занурюючись у подробиці, нагадаємо, що, на думку ВСУ, суди повинні проявляти активність у дослідженні та витребуванні доказів. Покладання ж у ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України тягаря доведення на орган владних повноважень (чи то пак на податківців) не має абсолютного характеру.
Верховний суд відправляв справи, у яких Вадсуд зайняв сторону платників, на новий розгляд лише на підставі того, що суди не досліджували позицію податківців:
— згідно з якою товар не придбавався, а операції були фіктивними — Постанова від 13.01.2009 р. (реєстр. № 3060678),
— стосовно безтоварності операцій, їх фіктивності (Постанова від 01.09.2009 р., реєстр. № 4970766).
У Постанові ВСУ від 14.11.2011 р. (реєстр. № 19564805) ВСУ взяв до уваги рішення суду про визнання недійсним статуту ТОВ і його свідоцтва реєстрації платником ПДВ, оскільки таке ТОВ є фіктивним і створеним без наміру здійснення господарської діяльності. ВСУ визнав неправомірним включення сум ПДВ до податкового кредиту за операціями з таким контрагентом на підставі того, що підприємство і його контрагент не складали актів прийому виконаних за договором підряду робіт і відсутні інші первинні документи, які свідчили б про їх виконання.
На думку ВСУ, суди повинні вимагати і перевіряти заяви податківців про фіктивність операцій із контрагентом у ситуації, коли відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт придбання товару, а саме: акти прийому-передачі, видаткові накладні, довіреності, товарно-транспортні накладні (Постанова від 27.03.2012 р., реєстр. № 24068062).
ВСУ звертає увагу на так звані «ознаки фіктивного підприємництва» у контрагентів, коли:
— контрагенти за своїми юридичними адресами не перебувають;
— податкові декларації вони подавали з підписами осіб, які відмовляються від своєї участі у звітності;
— директори та засновники юросіб-контрагентів заперечують свою причетність до їх створення і фінансово-господарської діяльності.
У такому разі податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані невстановленими особами від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні й діяльності цих товариств, тому їх не можна вважати належним чином оформленими і підписаними повноважними особами звітними документами, що засвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а отже, віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним (див. Постанову від 05.03.2012 р., реєстр. № 23740257, у «Бухгалтері» № 21’2012 на с. 12–14).
Висновки
На сьогодні вивести якісь універсальні критерії того, у яких випадках аргумент податківців про фіктивність контрагента та операцій із ним береться до уваги судами чи, навпаки, відкидається, не можна.
Деякі орієнтири, які свідчать про тенденції розвитку судової практики з цього питання, ми спробували визначити в цій статті. Сподіваємося, наведені приклади допоможуть нашим читачам.
Григорій Берченко, Іван Тургенєв
