Платника не знайде той,
хто знайти його й не хоче
Оскарження анулювання ПДВ-реєстрації
у зв’язку з відсутністю за місцезнаходженням (абз. «ж» п. 184.1 ПКУ)
У Бухгалтері № 38’2011 на с. 47–49 і № 39’2011 на с. 46–47 ми вже досить детально розбирали нюанси, пов’язані з оскарженням рішення податківців про анулювання ПДВ-реєстрації на підставі абз. «ж» п. 184.1 ПКУ*.
* Про те, що порушення процедури внесення запису до Єдиного державного реєстру (ЄДР) може бути підставою для скасування рішення податківців про анулювання ПДВ-реєстрації,— див. також ухвалу Вадсуду в «Бухгалтері» № 17’2012 на с. 10–12. Про наслідки неспівпадіння юридичної і фактичної адрес — див. також «Бухгалтер» № 31’2011, с. 48–50, і № 19’2012, с. 40–41.
У цій же статті ми хочемо навести додаткові аргументи, які можуть допомогти постраждалим платникам ПДВ.
Нагадаємо, що в попередній публікації ми вже говорили про тенденцію, згідно з якою суди стали визнавати анулювання ПДВ-реєстрації неправомірним на підставі порушення процедури встановлення факту відсутності за місцезнаходженням з боку податківців.
У чому суть ідеї? Податківці можуть анулювати ПДВ-реєстрацію на підставі відповідного запису в ЄДР про відсутність за місцезнаходженням, яку вносить держреєстратор. При цьому такий запис в ЄДР може з’явитися з ініціативи податківців, коли вони звертаються до держреєстратора з відповідним повідомленням про відсутність за місцезнаходженням.
Але головне полягає в тому, що податківці не можуть звернутися до держреєстратора «просто так», а повинні діяти чітко за процедурою : такому зверненню мають передувати розшук платника і складання акта про відсутність платника за місцезнаходженням.
Отже, являє інтерес той факт, що коли цю процедуру порушено й внесення державним реєстратором запису «Відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням» здійснено на підставі некоректного повідомлення її органом державної податкової служби, то є всі шанси довести в суді неправомірність рішення податківців про анулювання ПДВ-реєстрації.
Процедура перевірки місцезнаходження податківцями міститься в розділі XII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 р. № 1588,** і полягає ось у чому.
** Розділ XII названого Порядку — див. у «Бухгалтері» № 7’2012 на с. 35 т–36т, зміну до нього — у № 45’2012 на с. 26.
Податківці можуть здійснювати перевірку місцезнаходження платника в таких випадках:
— у платника є податковий борг і щодо нього проводяться заходи з його погашення,
— у разі призначення та проведення будь-якого виду перевірки,
— під час виконання інших службових обов’язків.
За результатами перевірки складається акт перевірки, і в разі встановлення відсутності за місцезнаходженням проводиться робота щодо з’ясування фактичного місцезнаходження платника, відповідальних і пов’язаних осіб.
Алгоритм організації роботи органів державної податкової служби зі встановлення місцезнаходження платника, який відсутній за зареєстрованим місцезнаходженням, визначено наказом ДПА України від 17.05.2010 р. № 336 «Про затвердження Положення про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків» (далі — Положення № 336, див. його у «Бухгалтері» № 25’2010 на с. 18–23), листом ДПА України від 30.07.2010 р. № 15371/7/10-3017, яким доведено Методичні рекомендації щодо взаємодії (орієнтовного алгоритму дій) органів державної податкової служби при скасуванні державної реєстрації суб’єктів господарювання, анулюванні свідоцтва платника ПДВ (у тому числі через процедуру банкрутства та/або скасування державної реєстрації) (далі — Методичні рекомендації, див. їх у «Бухгалтері» № 35’2010 на с. 18–30), а також телеграмою ДПА України від 09.07.2010 р. № 13694/7/29-1017 (див. «Бухгалтер» № 30’2010, с. 10–11).
Зокрема, як видно з п/п. 2.2.3 Методичних рекомендацій і розділу III Положення № 336, щодо кожного платника, який відсутній за місцезнаходженням і місцезнаходження якого не встановлено, відповідний структурний підрозділ органу ДПС перед направленням запиту до органу податкової міліції про встановлення його місцезнаходження проводить заходи, передбачені п. 3.1 розділу III Положення № 336, а саме: шляхом спілкування (телефон, пошта, факс, виїзд за місцезнаходженням тощо) з платником з’ясовує його фактичне місцезнаходження (місце проживання); за допомогою Єдиного банку даних платників податків установлює місце проживання засновників і керівників платника й отримує інформацію про інших платників, де зазначені особи є засновниками або керівниками.
У разі підтвердження відсутності платника за місцезнаходженням (місцем проживання) структурний підрозділ органу ДПС, який є ініціатором запиту, готує за відповідною формою запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника і надсилає в підрозділ податкової міліції (п/п. 2.2.3 Методичних рекомендацій і п. 3.2 Положення № 336).
Також можливий варіант, коли через відсутність за місцезнаходженням платнику неможливо вручити довідку, свідоцтво , лист або який-небудь інший документ, надісланий органом ДПС. У такому разі складається довідка про неможливість вручення конкретного документа у зв’язку з відсутністю за місцезнаходженням. По суті, така довідка з боку податківців підтверджує факт відсутності за місцезнаходженням платника нарівні з актом.
Отже, податківці повинні підготувати запит податковій міліції про встановлення місцезнаходження. Тільки якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби приймає рішення щодо надсилання відповідному державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. № 18-ОПП (додаток 24 до Порядку обліку платників податків і зборів).
Але на практиці податківці часто не дотримуються цієї процедури.
По-перше, вони можуть проігнорувати те, що для перевірки місцезнаходження підстав немає.
По-друге, часто не дотримується процедура перевірки місцезнаходження і складання акту.
По-третє, порушується сам ланцюжок дій, які є необхідними і повинні йти послідовно одна за одною: перевірка місцезнаходження і складання акта про відсутність за місцезнаходженням — запит до податкової міліції — податкова міліція підтверджує відсутність за місцезнаходженням — рішення керівника про надсилання повідомлення держреєстратору.
Більше того, суди також оцінюють і попередню історію взаємовідносин податківців із платником. Суди оцінюють сумлінність податківців у пошуку платника. Наприклад, якщо податківці вже проводили перевірку за фактичним місцезнаходженням, листувалися із платником за його фактичною адресою, а потім раптом «не змогли» знайти платника, обмежившись юридичною адресою, суди також звертають на цю обставину свою увагу. Тобто важливий не тільки факт відсутності за юридичною адресою, але й реальна відсутність можливості в самих податківців знайти платника.
Так, за аналогічних обставин, приміром, Вінницький апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 07.07.2011 р. у справі № 2а-3536/10/2470 (реєстр. № 17077815*) установив, що податківці точно знали фактичне місцезнаходження юрособи та її господарських підрозділів. Тому, на думку суду, твердження ДПІ про відсутність інформації про місцезнаходження не відповідає дійсності. Тож у ДПІ не було належних правових підстав ініціювати перед підрозділом податкової міліції питання встановлення місцезнаходження платника і надсилати відповідне повідомлення державному реєстратору. Суд дійшов висновку, що податківці самі штучно створили умови для анулювання свідоцтва платника ПДВ, тому таке анулювання є протиправним.
* Реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень на сайті www.reyestr.court.gov.ua.
Висновки суду у цій справі повністю підтримав і Вадсуд, залишивши чинним рішення попередніх інстанцій (ухвала від 05.07.2012 р. № К/9991/46956/11, реєстр. № 25365912).
Є й інші позитивні рішення Вадсуду, в яких він визнавав правомірність скасування рішення податківців про анулювання ПДВ-реєстрації на тій підставі, що самі податківці під час надсилання повідомлення держреєстратору порушили процедуру. Наприклад, в ухвалі від 10.05.2012 р. № К/9991/49722/11 (реєстр. № 24437505) Вадсуд визнав правомірним скасування рішення податківців про анулювання ПДВ-реєстрації на тій підставі, що акт про встановлення місцезнаходження підприємства за юридичною адресою не містить взагалі ніяких обставин, що визначені Порядком обліку платників податків і зборів як підстави для проведення перевірки податковим органом місцезнаходження платника. Податківці не змогли навести жодних підстав, які давали б право здійснювати перевірку місцезнаходження, тобто не навели доказів прийняття податковим органом рішення про визначення суми грошових зобов’язань, доказів наявності податкового боргу перед Державним бюджетом України, доказів неподання позивачем документів обов’язкової податкової звітності у передбачений законом строк.
В аналогічному ракурсі міркував Вадсуд і в ухвалі від 19.04.2012 р. № К/9991/84761/11 (реєстр. № 23739607), теж не знайшовши підстав для проведення перевірки місцезнаходження юрособи податківцями. Більше того, Вадсуд зазначив, що
«норми діючого законодавства не зобов’язують керівні (представницькі) органи юридичної особи знаходитись постійно за вказаною адресою. Особливості господарської діяльності того чи іншого суб’єкта господарювання можуть призводити і до їх тимчасової відсутності, наприклад, у зв’язку з виїздом на переговори, для отримання консультацій, підписання договорів і т. п.
Відповідачем не подано до суду фактичні даних, які б засвідчували неможливість вручення позивачу будь-якого документа.
<...>
Доказів вжиття підрозділами податкової міліції належних та достатніх заходів на підтвердження відсутності платника податків за місцезнаходженням або виявлення підрозділами податкової міліції невідповідності фактичного місцезнаходження платника податків відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідачем до матеріалів справи не надано, крім того, акт, на підставі якого проведена перевірка, не міг бути підставою її здійснення».
Загалом, вперед — за відновленням статусу платника ПДВ !
Григорій Берченко, Іван Тургенєв
