От зі словом, приміром, «електорат» —
все якось набагато простіше...
Чи можна ПриПЄПу групи 2 надавати послуги іноземним громадянам;
як трактувати застосований у ПКУ термін «населення»
Чи можна приватному підприємцю — платнику єдиного податку 2-ї групи надавати послуги іноземним громадянам?
Загальновідомо, що згідно з нормою п/п. 2 п. 291.4 ПКУ фізособи-підприємці — платники єдиного податку 2-ї групи можуть здійснювати
«господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню».
Тому в пошуках відповіді на запитання нам необхідно з’ясувати, чи можна для цілей застосування вищезгаданої норми ПКУ включати до поняття «населення» крім громадян України також іноземних громадян (і яких із них).
Одразу зазначимо, що термін «населення» ані в нормах ПКУ, ані в інших укрнормативах, наскільки нам відомо, чітко не визначено.
У підручнику «Правознавство» під ред. В. В. Копєйчикова* «населення» це
«сукупність людей, що проживають на певній території, здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці».
* Див. http://ebk.net.ua/Book/Bookpravothnavstvo/Glava15/Terminu.htm
Схоже визначення можна зустріти й у ряді інших юридичних інтернет-словників.
У системі інформаційно-правового забезпечення «Ліга:Закон» із посиланням на практику застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції наведено такий варіант трактування цього терміна:
«Населення — сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством».
Водночас в електронному довіднику з міжнародного права (http://pravodom.com/mzhnarodne/21/378-naselennya-ta-narod-v-mizhnarodnomu-pravi) під «населенням» розуміються
«усі особи, які перебувають на території держави, незалежно від їх правового статусу, тобто громадяни, особи без громадянства, іноземці, особи, що мають кілька громадянств, та ін.».
Зазначимо також, що зазвичай термін «населення» застосовується щодо конкретної держави, конкретної території тощо. Тут доречно згадати Закон від 19.10.2000 р. № 2058-III «Про Всеукраїнський перепис населення», зі статті 4 якого можна (побічно) вивести таке визначення терміна «населення»: це
«громадяни України, в тому числі ті, що на встановлену дату Перепису населення перебувають за її межами, а також іноземці та особи без громадянства, які на встановлену дату Перепису населення перебувають на території України».
(Уже із назви цього Закону видно, що він поширюється тільки на населення України.)
Отже, на нашу думку, чітко визначитися з терміном «населення» для цілей застосування згаданої норми ПКУ досить складно. Як бачимо, зазначений термін застосовується в різних значеннях і різних контекстах, тому не зрозуміло, який із них логічно було б застосувати до цієї фіскальної сфери.
Але зазначимо, що відсутність установленого терміна для податкової сфери ще не дає підстав штучно звужувати поняття «населення», наприклад, до наявного в ПКУ терміна «резиденти» (див. п/п. 14.1.213«в» ПКУ*).
* Його детальний зміст див. на с. 40.
Тому щодо терміна «населення» у застосуванні до нашої ситуації (з урахуванням наведених визначень) можливо говорити про те, що він охоплює не тільки осіб, які проживають у конкретній державі, але й тих, хто просто перебуває на її території,— неважливо, протягом якого періоду часу.
Крім того, ми вважаємо, що в цьому випадку (контексті) можливо трактувати зазначений термін максимально широко, адже ні для кого не секрет, що термін «населення» цілком може застосовуватися й щодо всієї планети.
Якщо спробувати зрозуміти, який зміст вкладав законодавець у норму п/п. 2 п. 291.4, то сам собою напрошується висновок про те, що ВР хотіла відкинути ті послуги, які платники єдиного податку групи 2 надають суб’єктам господарської діяльності (щоб під послуги, мовляв, не обготівковували). Ну а «помилування» (серед «підпослугових» контрагентів) СПД із числа платників єдиного податку (які, до речі, з’явилися в цій нормі теж не одразу**) цілком зрозуміло: адже, як правило, єдиноподатникам немає потреби обготівковувати через собі подібних.
** У перших проектах йшлося про надання послуг тільки населенню.
Таким чином, уже виходячи з духу закону робимо висновок: нерезиденти в законодавчу немилість потрапляти не повинні. На користь цього нефіскального підходу свідчить і те, що ніяких обмежень для ПриПЄПів групи 2 (та інших теж) щодо зовнішньоекономічної діяльності норми ПКУ не передбачають.
Водночас зазначимо: з того ж духу Кодексу напрошується висновок, що ФОПи, які працюють на загальній системі, хоча формально терміном «населення» і охоплюються, включатися в нього не повинні,*** тобто вони потрапляють до кола осіб, яким ПриПЄПи групи 2 послуги надавати не можуть.
*** Непрямо це можна підтвердити тим, що згідно із Цивільним кодексом (див. його ст. 51 у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 12т) до ФОПів застосовуються правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юросіб.
(Втім повністю не виключаємо, що якийсь дуже сміливий ПриПЄП групи 2 зможе відстояти законність надання ним послуг загальносистемним ФОПам.)
Підіб’ємо підсумки.
Виходячи як із буквального прочитання п/п. 2 п. 291.4 ПКУ, так і з духу Кодексу (причому не тільки цієї, але й інших його норм) чітко не випливає, що йтися в цьому випадку має лише про населення України.
Таким чином, не слід фіскально звужувати норми ПКУ, і, отже, платник ЄП 2-ї групи може надавати послуги будь-яким іноземцям, у тому числі тим, які не перебувають на території України на момент надання цих послуг.
Утім, вельми ймовірно, що податківці можуть і тут, піддавшись своїм фіскальним інстинктам, обрати обмежувальний шлях.
Тому за обережного підходу висновок, очевидно, має бути таким:
ПриПЄП 2-ї групи послуги може надавати іноземним громадянам тільки із числа тих, хто проживає або тимчасово перебуває на території України.
Якщо ж ПриПЄП 2-ї групи надаватиме послуги іноземним громадянам, які перебувають за межами України, то при вузькому трактуванні терміна «населення» податківці можуть заявити, що норма п/п. 2 п. 291.4 ПКУ ПриПЄПом порушується, оскільки, мовляв, «позамежні» іноземці для цілей цієї норми є не населенням, а хтозна ким...
А за найфіскальнішого підходу податківцями можуть бути віднесені до «населення» тільки фізичні особи, які є в розумінні ПКУ «резидентами» (див. детальніше на с. 40).
Звісно, у разі таких перегинів податківці можуть вимагати від ПриПЄПів групи 2, які надали послуги «не населенню», щонайменше переходу на загальну систему оподаткування (а можливо, ще й спробують оподаткувати доходи, отримані від наданих іноземцям послуг, 15%-вим єдиним податком).
Цікаво все-таки, якою буде думка ДПСУ (хоча б у ЄБПЗ) щодо цього питання...
Олексій Павленко,
Андрій Павлов
P. S. І — коли вже пішла мова про нерезидентів, нагадаємо принагідно, що самі нерезиденти (як фізособи, так і юр) згідно з п/п. 291.5.7 ПКУ не можуть бути платниками єдиного податку. Однак якщо фізособа-нерезидент зможе зареєструватися як підприємець згідно із законодавством України, то така особа буде для цілей ПКУ вже вважатися резидентом (див. п. 177.12 ПКУ) і зможе працювати на ЄП. Щодо цього ДПСУ висловилася нещодавно — в листі від 11.01.2012 р. № 718/7/17-1217 (див. с. 21 цього випуску).
