Знай, ПриПЄПе, знай, ЮРЄПе,
як підтвердити свій Є-Пе
Про підтвердження ПриПЄПами і ЮРЄПами
єдиноподаткового статусу з 2012 року (і чи доцільне воно);
чи є ПриПЄП або ЮРЄП платником податку
на прибуток із доходів нерезидента
Розкажіть про підтвердження у I кварталі перебування на спрощеній системі ФОПом або юрособою, що перейшли на неї з 2012 року. І чи потрібно воно взагалі?
Нагадаємо, що у зв’язку з тимчасовим дефіцитом нових бланків форми свідоцтв платника єдиного податку (далі — свідоцтво) ДПСУ в листі від 17.01.2012 р. № 1447/7/15-2217 (див. «Бухгалтер» № 5’2012, с. 16–17) повідомила таке:
«Як встановлено підпунктом « а» пункту 5 розділу II Закону України № 4014-VI, видані свідоцтва про сплату єдиного податку на 20 11 рік відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого ??підприємництва», є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого Податковим кодексом, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року.
Враховуючи норми чинного законодавства, з метою реалізації права суб’єктів господарювання перейти на спрощену систему оподаткування, до отримання бланків свідоцтв платника єдиного податку нового зразка рекомендуємо тимчасово видавати свідоцтва платника єдиного податку старого зразка із зазначенням ставок єдиного податку, встановлених пунктом 293.3 статті 293 ПКУ, виду господарської діяльності ( основного), місця провадження господарської діяльності та відміткою «свідоцтво діє з «» 2012 року та підлягає поверненню та/або обміну у день отримання нового свідоцтва».
Таким чином, на місцях ряду платників єдиного податку — із числа тих, які продовжили працювати на спрощеній системі — за відсутності бланків нових свідоцтв просто зробили відмітки на старих свідоцтвах — про продовження їх дії до 1 червня 2012 року із зазначенням групи, до якої був віднесений конкретний ПриПЄП/ЮРЄП (та інших відомостей).
Тепер таким особам доведеться у строк до 01.06.2012 р. не забути отоваритися у місцевій податковій бланком нового свідоцтва, яке підтвердить ЄП уже на весь 2012 рік (та інші роки їхнього життя на спрощеній системі). Хоча з урахуванням наших реалій не виключено, що дійсність старих бланків свідоцтв продовжать і до кінця 2012 року.
ФОПам та юрособам, які перейшли з 01.01.2012 р. на спрощену систему із загальної системи оподаткування, якщо не було нових бланків свідоцтв, видавали свідоцтва на старих бланках, теж у ряді випадків обмежуючи термін дії таких «нових-старих» свідоцтв: до 1 червня 2012 року.*
* Хоча в Законі № 4014VI (див. вище цитату) йшлося про обмеження дії строків тих старих свідоцтв, які були видані на 2011 рік — ще за дії Указу.
У тих самих випадках, коли з якоїсь причини свідоцтв ані на старих, ані на нових бланках новим єдиноподатникам — колишнім загальносистемникам взагалі не видали, такі особи для підтвердження свого статусу можуть скористатися копією своєї заяви, поданої до місцевої ДПІ про перехід на єдиний податок.
Про таку (додаткову) можливість підтвердження платником свого єдиноподаткового статусу в умовах незрозумілого дефіциту і нових, і старих бланків свідоцтва ДПСУ повідомила у консультації в ЄБПЗ.
На запитання, як колишній загальносистемний ФОП у період до отримання свідоцтва може підтвердити перебування на спрощеній системі оподаткування, головні податківці зазначили таке:
«Підтвердженням перебування фізичних осіб — підприємців на спрощеній системі оподаткування є свідоцтво платника єдиного податку. При цьому, оскільки фізичні особи — підприємці, які вирішили з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування, можуть подати заяву до 25 січня 2012 року, то за відсутністю свідоцтва платника єдиного податку підтвердженням перебування таких фізичних осіб — підприємців на спрощеній системі оподаткування може бути заява про перехід на спрощену систему з відміткою податкового органу про її прийняття».
Це роз’яснення однаковою мірою можуть застосовувати і ЮРЄПи, які вперше перейшли на ЄП із 2012 року.
(Утім, таку заяву навряд чи можна юридично розцінювати як підтвердження. Бо на практиці трапляються випадки, коли заяву було податківцями прийнято, а потім СПД відмовили у видачі «спрощеного» свідоцтва.)
Тим часом — який сенс у підтвердженні суб’єктом, будь-то ПриПЄП, будь-то ЮРЄП, свого єдиноподаткового статусу?
Доповнюючи деякі ідеї, викладені у «Бухгалтері» № 1–2’2011 на с. 60–62, зазначимо таке. Ми не пригадуємо жодного нормативу, який зобов’язував би ПриПЄПа висвітлювати (підтверджувати) для контрагента свій спрощений статус. (ПриПЄПам для цілей неоподаткування ПДФО та ЄСВ сум, які виплачуються на їхню користь, цілком достатньо надати контрагенту копію витягу з Держреєстру або копію старого свідоцтва про держреєстрацію СПДФО/ФОПом.)
ЮРЄПа підтверджувати для його контрагентів свій спрощений статус теж жоден норматив не зобов’язує.
Виходить, що таке підтвердження ПриПЄПам/ЮРЄПам реально потрібне, мабуть, тільки для держорганів — переважно для ПФУ та усіляких інших соцстрахів (податківці й так про цей статус знають).
Водночас багато ПриПЄПсько-ЮРЄПських контрагентів (у світлі майбутнього заповнення обов’язкового додатка ОК до декларації з податку на прибуток — див. його на с. 27–28 цього випуску) за невисвічування єдиноподаткового статусу тільки спасибі скажуть. (Адже їх теж жоден норматив не зобов’язує якимось чином перевіряти ще раз податковий статус усіх своїх контрагентів.)
Тому, за можливості, буде краще спрощений статус маскувати. Може, тоді швидше скасують нікому не потрібну писанину, бо бухгалтери в цій бюрократичній чехарді скоро забудуть своє основне ремесло...
Чи є ПриПЄП або ЮРЄП платником податку на прибуток з доходів нерезидента, передбачених статтею 160 Податкового кодексу, і чи повинна в таких випадках (та за якою формою) подаватися до податкової інспекції звітність щодо виплат платниками ЄП, проведених на користь нерезидентів?
Питання, зрозуміло, не нове. Однак у зв’язку зі зміною з 01.01.2012 р. умов оподаткування за спрощеною системою шляхом введення відповідних норм до розділу XIV ПКУ це питання, безсумнівно, набуває нових нормативних відтінків.
Нагадаємо, що стосовно торішніх операцій (тобто до 01.01.2012 р.) — за одночасної дії ПКУ та єдиноподаткового Указу — позиція податківців у цьому питанні була однозначно фіскальною: у консультації, розміщеній в ЄБПЗ*, вони вимагали від ЮРЄПів сплати податку з доходів нерезидентів у випадках, передбачених статтею 160 ПКУ, а також подання спеціальної звітності — причому не тільки спеціального додатка ПН до рядка 17 податкової декларації з податку на прибуток підприємства, але й самої декларації — із заповненням у ній відповідних рядків 17–19**.
* Звісно, строк дії цієї консультації обмежений — до 01.01.2012 р.
Приблизно в той самий час у ЄБПЗ з’явилася і фіскальна консультація з цієї теми, що стосується платників ФСП. При цьому її строк дії не обмежено, що якоюсь мірою підливає води на фіскальний млин і в нашому питанні.
** Нову форму декларації з податку на прибуток підприємства — див. у «Бухгалтері» № 1–2’2012 на с. 9–13, додаток ПН до рядка 17 декларації — там же, на с. 27–29.
(Щодо ПриПЄПів, наскільки нам відомо, ані в ЄБПЗ, ані в листах головні податківці щодо цього не висловлювалися. Однак у нас є підозри, що підхід до ПриПЄПських виплат на користь нерезидентів був би аналогічним, тобто фіскальним.)
За нових умов — при дії глави 1 розділу XIV ПКУ — ДПСУ поки що ще не встигла висловитися щодо цього, але думаємо, що підхід головних податківців до зазначеної проблеми з 01.01.2012 р. навряд чи зміниться.
Спробуємо підійти до цієї проблеми об’єктивно — спираючись виключно на норми ПКУ.
Відразу звертаємо увагу на те, що платники єдиного податку (як ЮРЄПи, так і ПриПЄПи) згідно з п. 297.1 ПКУ не є платниками податку на прибуток підприємств.
У свою чергу, п/п. 14.1.165 із термінологічної частини Кодексу визначає, що
«податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу — податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню».
Із цього визначення випливає висновок, що податок, визначений у статті 160 ПКУ, є різновидом податку на прибуток підприємств, який ані ЮРЄПИ, ані ПриПЄПи не повинні сплачувати згідно з вищезгаданим п. 297.1 ПКУ.
Однак ця ситуація так просто нефіскально не вирішується. Справа в тому, що виходячи з норми п. 160.2 можна стверджувати, що платником установленого статтею 160 ПКУ податку фактично є не ЮРЄП або ПриПЄП, а сам нерезидент, оскільки там зазначено, що податок утримується із сум оподатковуваних видів виплат, які здійснюються на користь нерезидентів. Тобто фактично йдеться про те, що ЮРЄП або ПриПЄП у таких ситуаціях виступають не платниками податку на прибуток, а — кимось на кшталт податкового агента, чий обов’язок полягає в утриманні податку (і в поданні відповідної звітності, з таким утриманням пов’язаної*).
* У зв’язку з чим нагадаємо зміст п. 103.9 ПКУ:
«Особа, яка виплачує доходи не, резидентові, зобов’язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом державної податкової служби».
Водночас, на нашу думку, можна на цілком законних підставах відстоювати несплату єдиноподатниками податку за ставкою 20%, передбаченого в п. 160.7 ПКУ, із сум виплат нерезидентам «за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента », оскільки такий податок згідно з цією нормою має не утримуватися з нерезидента, а сплачуватися за рахунок власних коштів резидента, який виплачує такий «рекламний» вид доходу. Таким чином, цей вид податку вже є різновидом податку на прибуток з резидента (а не з нерезидента), а від сплати податку на прибуток (навіть від такого його дивного різновиду) ЮРЄПи і ПриПЄПи безпосередньо й звільнені.
Крім того, ЮРЄПи і ПриПЄПи можуть спробувати відбитися від утримання і сплати, а ще більшою мірою — уникнути відповідальності за неутримання і несплату податку з нерезидентів, використовуючи для цього як захист п. 152.8 ПКУ.
Нагадаємо, що в зазначеній нормі йдеться:
«Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у <...> статті 160 цього Кодексу, несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати».
Водночас під платниками податку в розділі III ПКУ (згідно з вищезгаданим п/п. 14.1.165 ПКУ) маються на увазі тільки платники податку на прибуток, якими, як ми вже зазначили, ані ПриПЄПи, ані ЮРЄПи згідно зі згаданим пунктом 297.1 ПКУ не є.
До речі, ми вважаємо, що слово «відповідальність» у контексті норми п. 152.8 ПКУ не слід трактувати вузько, передбачаючи тільки застосування до платника певних санкцій: його слід в першу чергу трактувати розширено — як обов’язок здійснювати утримання податку, а вже крім цього і як потенційне «штрафопідпадання».** (Хоча податківці, найшвидше, стануть трактувати це слово якраз вузько.)
** Поняття « відповідальність» в юридичній практиці найчастіше трактується набагато ширше, ніж просте покарання: див., наприклад, Липинский Д. А. Проблемы юридической ответственности/ Под ред. Р. Л. Хачаурова.— СПб.: Юридический центр Пресс, 2003.— С. 15.
Звернемо увагу й на те, що в п. 160.5, присвяченому оподаткуванню такого виду доходів нерезидента, як сума фрахту, спеціально зазначено, що
«особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб’єктом спрощеного оподаткування чи ні».
На нашу думку, ця спеціальна згадка, а точніше — відсутність такої норми в п. 160.2 свідчить про те, що всі інші випадки, крім фрахту***, які перелічені у статті 160 і потребують утримання податку з нерезидентів, на ПриПЄПів і на ЮРЄПів не поширюються.
*** Та й у ситуації із фрахтом єдиноподатник, який не сплатив з нього податок, може спробувати відбитися від штрафних санкцій, використовуючи п. 152.8 ПКУ. Хоча від самого податку, обчисленого із суми фрахту, йому відбитися навряд чи вдасться.
Ще один аргумент на користь несплати цього податку з доходів нерезидентів хочемо додати для ПриПЄПів (зазначеним аргументом, на нашу думку, з тією самою метою можуть скористатися і ФОПи, які працюють на загальній системі).
У різних нормах статті 160 ПКУ обов’язок з утримання і сплати податку з нерезидентів покладається на резидентів (і «постійні представництва нерезидентів»), які здійснюють відповідні виплати.
Ну а термін «резиденти» визначено в п/п. 14.1.213 ПКУ, згідно з яким це:
«а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;
б ) дипломатичні ?представництва, консульські установи та інші офіційні ?представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;
в ) фізична особа — резидент — фізична особа, яка має місце проживання в Україні».
Крім того, у згаданому підпункті 14.1.213 зазначено:
«У разі якщо у розділі IV [«Податок на доходи фізичних осіб».— О. П., А. П.] цього Кодексу використовується термін «резидент» у відповідних відмінках, під цим терміном розуміється “фізична особа — резидент”».
А використаний в розділі ІІІ «Податок на прибуток підприємств» ПКУ термін «резиденти» охоплює тільки юридичних осіб та їхні відокремлені підрозділи. Це підтверджують і самі податківці: наприклад, в одній із консультацій у ЄБПЗ вони прямо вказують, що
«у розділі III « Податок на прибуток підприємств» ПКУ, зокрема для застосування ст. 160 ПКУ, під терміном « резиденти» розуміються юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами».
Тому в ПриПЄПів шансів відбитися від податку з нерезидентів, мабуть, набагато більше, ніж у ЮРЄПів.
Отже, на наш погляд, сміливі платники з-поміж ПриПЄПів і особливо сміливі з ЮРЄПів можуть спробувати, використовуючи наведені вище (та інші) аргументи, відбитися від обов’язку утримання податку з нерезидентів, передбаченого в ст. 160 ПКУ. А найменш проблемний вигляд має, мабуть, ситуація з 20%-вим податком на нерезидентську рекламу, який згідно з п. 160.7 ПКУ повинен сплачуватися за рахунок самого резидента — тобто фактично і є тим самим податком на прибуток (його різновидом), від якого єдиноподатники звільнені.
Якщо ж вищенаведені аргументи когось не переконують або просто немає бажання дискутувати з податківцями, слід пам’ятати про те, що крім утримання цього нерезподатку і сплати його до бюджету необхідно буде подати за підсумками відповідного кварталу (а можливо, і наступних звітних періодів — до кінця року*) декларацію з податку на прибуток із заповненими в ній рядками 17–19 і обов’язковим спеціальним додатком ПН до рядка 17 декларації. (При цьому за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів може бути накладено штраф у розмірі, визначеному п. 120.1 ст. 120 ПКУ, тобто за кожний випадок неподання — 170 грн, а при повторному порушенні протягом року — 1020 грн.)
* Наводимо фрагмент однієї з актуальних консультацій із ЄБПЗ:
«Декларація і відповідно додатки до неї складаються наростаючим підсумком з початку податкового періоду, а не за останній квартал податкового періоду.
Тобто, якщо платник податку у звітному періоді поточного року здійснив на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будьяку виплату доходу із джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності, та заповнив щодо нерезидента додаток ПН «Розрахунок (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» до рядка 17 декларації, то додаток ПН до декларації щодо такого нерезидента необхідно подавати і у наступних податкових періодах цього року ».
За неутримання ж і неперерахування самої суми податку з нерезидента можуть бути застосовані санкції за статтею 127 ПКУ (від 25% суми податку і вище — див. цю норму). Плюс, звісно якщо йдеться про ЮРЄПа,— адмінвідповідальність для посадових осіб за ст. 1632 КУпАП** (85–170 грн).
** Див. «Бухгалтер» № 9’2005, с. 6.
Крім того, у такій ситуації буває корисно заглянути й в угоду про уникнення подвійного оподаткування з країною нерезидента, якщо така є, і, коли пощастило, попросити в нерезконтрагента довідку про його «резидентність»...
Олексій Павленко,
Андрій Павлов
