В очікуванні наSOS!а...
| — А якщо я державу продам, мене теж оподаткують? — Звісно — за звичайними цінами! — Скільки ж коштує наша держава за звичайними цінами?.. (З економічного телесеріалу «Наложники») |
30–50 років тому мало яка економічна дисертація обходилася без згадування ходячої фрази Енгельса про те, що економічні відносини кожного даного суспільства проявляються насамперед як інтереси. Грішно сперечатися з мудрою сентенцією, навіть якщо вона виходить від класика марксизму, адже резонність її поширюється на будь-яку суспільну систему, де є гроші, більше того — і на міжнародні відносини, бо лише з інтересів сучасна політика й виростає, іноді присмачуючи цю голу й чесну меркантильність імітацією прихильності демократичним цінностям.
Словом, якщо українська опозиція дійсно хоче стати не опозицією й збирається не підігравати владі, а владу цю забирати, вона просто зобов’язана відправити адекватний меседж потенційним закордонним союзникам, без чиху яких діюча система свавілля не саморозвалиться,— треба тільки, щоб хтось із них чхнув, можна навіть, щоб усі потрошку, а вже наш картковий будиночок (= паперовий тигр) відразу відреагує й просто зобов’язаний буде довгождано зруйнуватися (всередині все готово).
Так от, месседж цей повинен мати кілька властивостей:
бути сам по собі щонайменше нешкідливим для країни за своїм змістом, а ще краще — їй корисним;
створювати відповідний економічний → політичний інтерес
і виключати можливість для повторення з боку правлячого наразі режиму.
Власне, дотримання першої умови і так вже однозначно випливає з мети (гірше, ніж є, все одно не буде , а із дна ями будьяка дорога веде вгору), але все одно було б дуже непогано, щоб і без служіння меті «поміняти [як кажуть водопровідники] всю систему», пропоновані заходи були б корисними й самі по собі.
Свідомому й планомірному знищенню національного виробництва, наявному сьогодні, необхідно, відтак, протиставити такий варіант розвитку вітчизняної економіки, який не викличе міжнародного роздратування (наших заклятих друзів тихе українське саморуйнування всіх зараз влаштовує , чому ніхто й не чхає) і навіть навпаки — зумовить той самий настільки необхідний економічний інтерес.
Продавати країну, навіть якби хтось і захотів,— уже пізно: бідні нинішні старанно сплавили останні крихти, які дивом вціліли після зорі незалежності, тож у цьому сенсі — нічого (включаючи реальну незалежність) вже й не залишилося. Є лише шлях спільного розвитку давно проданої економіки в ім’я щастя народу й процвітання інвесторів.
Йдеться, таким чином, про добре забуті старі пільги для підприємств із іноземними інвестиціями, але з урахуванням набитих шишок та іншого накопиченого досвіду.
Ображати малих і середніх не можна: цей гучний і досить масовий електорат уже й сьогоднішні чіпляти бояться, бо не стільки від них тих нещасних податків , скільки галасу та крикняви, тож негласний соціальний договір «вам — офшори, нам — єдиний податок» вцілів (після кількох на нього невдалих замахів) навіть зараз. Конкуренція, таким чином, має бути складена саме надвеликим олігархам — на що вони самі, зрозуміло, ніколи не зважаться, тож альтернатива панівній системі буде очевидною.
Отже, податкові пільги мають надаватися не всім підряд підприємствам з іноземними інвестиціями, а лише тим, що задовольняють кваліфікаційним вимогам, під які зможуть підпасти лише великі вертикально інтегровані комплекси, у яких «матеріали мають бути зарплатами», що можливо тільки для єдиних підприємств — «від руди до кінцевої реалізації».
При цьому власне пільга для таких комплексів повинна полягати в заміні всіх податків єдиним податком з обороту за ставкою 1% (через 5 років — 2%) із супутньою простотою податкового обліку й, отже,— мінімумом корупційних взаємин із податковими органами.
Єдиним підприємствам — єдиний податок.
Пільгування саме вертикально інтегрованих комплексів необхідне для:
ліквідації самоїдських перепродажів, які призводять при єдиноподатків’ї до багаторазового оподаткування обороту,— і пільгу тоді не відчути;
можливості не платити ПДВ, якої немає при продажах юрособам,— теж щоб відчути пільгу ;
уникання паразитичного посередництва (яке нічого не створює, але ціну накручує);
протидії податковій [ал]хімії, за якої майбутня «давальницька» сировина реалізується покупцеві фірмою на загальній системі ([майже] за ціною придбання — тож [майже] ніяких податків), а податковоємні послуги з її переробки, на які й зливається весь прибуток,— надає підприємство на єдиному податку — без оподаткування самої сировини (а за решту — ті куці єдиноподаткові відсотки вже й не шкода).
Тобто — ласкаво просимо, великі капітали, що беруть на себе роботу [під]галузі «під ключ» не задля її знищення, а задля реального виробництва й забезпечення реальної зайнятості, що створюють матеріали для себе [майже] самостійно, внаслідок чого в обліку ці матеріали й відображаються в основному як зарплати (із пенсійними й іншими накрутками) — разом із «матеріалами для матеріалів» (і так — майже до руди).
Якщо держава захоче підстрахуватися, вона зможе встановити щодо податків нижнє обмеження: але не менше, ніж раніше за тими ж підприємствами з урахуванням їх злиття,— тоді пільга фактично торкнеться лише реальних виробничих приростів , забезпечених внаслідок додаткових вкладень.
Однак цілком ймовірно (треба рахувати), що для стратегічного незменшення податкової маси таке підстрахування буде зайвим — з огляду на те, як «сплачуються» податки сьогодні. Вихід сірого й чорного бізнесу на світло, де немає сенсу ховатися,— перекриє всі віртуальні втрати того, чого зараз і так немає .
(І не треба буде всіляких ускладнень зі штучним оподаткуванням «за звичайними цінами» того, що традиційно продається своїм структурам за безцінь із відправленням здачі в офшори: навпаки — для підтримки необхідної питомої ваги стане вигідно показувати реалізацію побільше .)
Загалом, опозиція, ставши владою, повинна буде продавати не Україну, не сировину, не основні фонди й не банани (останніх у нас, до речі, й немає ), а право все це ефективно використовувати для економіки, зайнятості й так — отримання прибутку, якщо в чужих воно пов’язано не з руйнуванням, як у своїх,— на основі зрощування бізнесу, криміналу, держави й засланих скупників краденого ,— а зі створенням.
Економічному механізму потрібен фінансовий насос, а вже він, механізм, потім вдячно дасть відсмоктати всім, хто на це заслуговує, ніхто ображеним не залишиться.
Тільки нехай спочатку нам допоможуть — і чхнуть. Далі — ми самі, всім спасибі, ласкаво просимо.
