— Наша фірма «Васильок»
виписала вексельок...
Наслідки визнання недійсною видачі векселя
У 2008 році в рахунок погашення кредиторської заборгованості за поставлені товари підприємство виписало простий вексель зі строком оплати в лютому 2013 року. У травні 2012 року суд визнав видачу векселя недійсною. Рішення набуло законної сили.
Які податкові наслідки матиме таке судове рішення для підприємства?
Чи не вважатиметься ця кредиторська заборгованість заборгованістю зі строком позовної давності, що минув?
Ми не будемо обговорювати, наскільки законним було судове рішення. Поставимось до нього як до об’єктивної дійсності.
Для того щоб описати наслідки визнання векселя недійсним, необхідно насамперед нагадати про наслідки самої видачі векселя.
Відповідно до ст. 4 Закону від 05.04.2001 р. № 2374-III «Про обіг векселів в Україні», зі змінами (див. «Бухгалтер» № 39’2010, с. 25),
«Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем».
Але це — юридичний бік питання.
З погляду оподаткування склалася традиція ігнорувати факт видачі векселя при відображенні у податковому обліку операції купівлі-продажу, у межах якої такий вексель було емітовано. Це, звісно, не означає, що подальший рух векселя (наприклад, його продаж) не вплине на податкові показники підприємства. Іншими словами, сама операція видачі векселя не впливає на порядок відображення витрат за операцією придбання товарів (робіт, послуг), у розрахунки за які було видано вексель.
За чинності Закону Про Прибуток датою збільшення валових витрат була перша подія, тому при оприбуткуванні товарів підприємство правомірно включило вартість отриманих товарів до валових витрат (п/п. 11.2.1 Закону Про Прибуток). В умовах Податкового кодексу ситуація дещо змінилася (витрати прив’язуються до періоду їх понесення або до періоду, в якому визнано доходи від реалізації), але головна теза щодо вексельної індиферентності продовжує жити.
Оскільки судом винесено рішення про визнання видачі векселя недійсною, у підприємства припиняються грошові зобов’язання за векселем і відновлюються грошові зобов’язання за платежем за договором купівлі-продажу.
У бухгалтерському та податковому обліках слід відновити заборгованість за товари, одночасно виключивши зобов’язання щодо платежу за векселем.
Загалом таке очищення обліку не матиме ніяких податкових наслідків для підприємства. Адже згідно з п. 140.2 ПКУ перерахунок доходів і витрат проводиться сторонами лише у випадку, коли угода (у тому числі й видача векселя) знайшла своє відображення в обліку її сторін. Не було наслідків при видачі — немає наслідків і при визнанні видачі недійсною.
Тепер перейдемо до другого питання — про (не)прострочення такої заборгованості.
Частиною 1 ст. 256 ЦК* встановлено таке:
«Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу».
Як установити початок відліку строку позовної давності в розглядуваній ситуації?
У частині 1 ст. 261 ЦК йдеться:
«Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його поруши ла».
Обчислювати ж цей строк необхідно з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК).
Ми вважаємо, що оскільки суд визнав виписку векселя недійсною у травні 2012 року, то саме в цей час кредитор підприємства довідався про порушення свого права на оплату товару, поставленого за договором купівлі-продажу. У період з 2008 року до травня 2012 кредитор не знав і не міг знати про порушення свого права на оплату товару. Адже в цей період грошова заборгованість за договором купівлі-продажу не існувала, а заборгованість за векселем ще не була простроченою. Дізнатися ж до травня 2012 року про недійсність видачі векселя було неможливо (якщо, звісно, кредитор — не народний екстрасенс).
Іншими словами, у цьому випадку (тобто в контексті обчислення строків позовної давності) принциповою є дата дізнавання, а не дата порушення . Тому не важливо, з якого саме моменту суд визнав недійсною таку видачу.
Це у свою чергу означає, що перебіг строку позовної давності починається від дня, наступного за днем набрання законної чинності рішенням суду про визнання видачі векселя недійсною.
Таким чином, ваша кредиторська заборгованість за договором купівлі-продажу не вважається заборгованістю зі строком позовної давності, що минув, тобто не є безнадійною (п/п. 14.1.11 ПКУ). Мине три роки, і тоді «безнадійне» питання знову стане актуальним.
Алла Погребняк, Костянтин Шелест
* Статтю 256 і згадані нижче статті 253 і 261 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 41т–42т.
