— Не помиляється той,
хто нічого не робить!
— От нічого й не робіть, відпочиньте...
Після оформлення ВМД
митниця не може донарахувати податкові зобов’язання, посилаючись на помилку
при класифікації товару за УКТ ЗЕД
Постанова Верховного Суду України
від 23.01.2012 р.
Верховний Суд України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів <...>, розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Фіш» (далі — Товариство) до Полтавської митниці (далі — Митниця) про скасування податкових повідомлень та зобо’вязання вчинити дії, за заявами Митниці та заступника Генерального прокуратура України, встановив:
У лютому 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення форми «Р» від 26 жовтня 2007 року: № 23, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 119 220 грн 19 коп., у тому числі 113 543 грн 04 коп. основний платіж та 5 677 грн 15 коп. штрафні санкції ; № 24, яким визначено податкове зобов’язання зі сплати ввізного мита в сумі 596 100 грн 98 коп., у тому числі 567 715 грн 22 коп. основний платіж та 28 385 грн 76 коп. штрафні санкції.
На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що податкові зобов’язання та штрафні санкції визначені безпідставно, оскільки при митному оформленні товару ним виконані процедури, передбачені чинним законодавством України, митним органом при здійсненні митного контролю були прийняті вантажно-митні декларації (далі — ВМД) без будь-яких зауважень, тобто Митницею було підтверджено правильність та достовірність даних заповнених ВМД.
Господарський суд Полтавської області постановою від 31 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 квітня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
У заявах про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Митниця та заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 2181-III), просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд.
На обґрунтування заяв Митницею та заступником Генерального прокурора України додано постанову Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2010 року (справа № К-21984/08) в якій, на їх думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.
Заяви про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягають задоволенню з таких підстав.
У судовому рішенні, на яке заявники посилаються як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що прийняття митним органом податкових повідомлень на підставі підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ здійснено в межах його повноважень.
У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що митні органи, приймаючи ВМД , віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів). А тому в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону, дія якого не поширюється на митні органи.
З таким висновком Верховний Суд України погоджується з врахуванням наступного.
Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України [—] це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур (пункт 35 статті 1 Митного кодексу України; далі — МК).
У пункті 19 статті 1 МК міститься визначення терміна «митні процедури» [— це] операції, пов’язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.
За змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин) платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність , достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання та має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 313 МК класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.
Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК).
Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Таких обставин у цій справі не встановлено і в судових рішеннях не наведено.
Таким чином, якщо митні органи , приймаючи ВМД , віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ.
Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяв Митниці та заступника Генерального прокурора України слід відмовити.
Керуючись статтями 241 , 242 , 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив.
В задоволенні заяв Полтавської митниці та заступника Генерального прокурора України відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
О. Терлецький
Судді: <...>
Від редакції
Загалом, логічно. Ніхто не заважав митниці правильно класифікувати товари при оформленні ВМД (наприклад, не подавав неправдивих відомостей).
А коли так, то турбувати платника надалі — неправильно.
Утім, запізнілий митний контроль в інших випадках — можливий (див. «Бухгалтер» № 14’2012, с. 8–13).
Щодо порушеного питання — див. також с. 37 цього випуску (п. 3).
