Дядя Вася
Якщо податкові накладні підписані неналежними особами,
право на податковий кредит відсутнє
Постанова Верховного Суду України
від 05.03.2012 р.
Верховний Суд України у складі: головуючого Маринченка В. Л., суддів <..>,— розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) «Нафта» до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі — МДПІ) про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень, встановив.
У квітні 2009 року ТОВ «Нафта» звернулося до суду із позовними заявами (об’єднаними в подальшому в одне провадження), у яких просило визнати протиправними податкові повідомлення-рішення МДПІ від 19 лютого 2009 року № 0000012330/0 та № 0000022330/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств і податку на додану вартість (далі — ПДВ) у сумі 22 991 592 грн та 12 243 432 грн відповідно, а також рішення відповідача від 26 березня 2009 року № 0000032330/0 та № 0000022330/0, якими визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств та ПДВ у сумі 7 019 119 грн та 4 601 412 грн відповідно.
Зазначені рішення МДПІ прийняла на підставі актів від 6 лютого та 13 березня 2009 року про результати позапланової та планової перевірок позивача за період з 1 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, якими виявлено порушення останнім пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 334/94-ВР) та підпунктів 7.4.1 , 7.4.4 , 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток приватних підприємств та ПДВ за вказаний період.
Таке порушення полягало у формуванні валових витрат та податкового кредиту за наслідками операцій із придбання паливно-мастильних матеріалів , маркетингових послуг на підставі договорів із ТОВ «Фенстер-Омега» від 4 січня 2007 року, від 17 січня 2007 року № 7 та з ТОВ «Любомир-1» від 1 серпня 2007 року № 0108/07/07, від 2 липня 2007 року, які, на думку податкового органу, є нікчемними, та на підставі податкових накладних, підписаних від імені цих товариств неналежними особами.
Так, у ході перевірки встановлено відсутність документів, які б підтверджували реальність поставок зазначених вище матеріалів, зокрема їх транспортування та зберігання. Крім того, як встановлено в ході зустрічних перевірок, названі товариства — контрагенти позивача — за своїми юридичними адресами не знаходяться, їх діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, податкові декларації вони подавали за підписами осіб, які відмовляються від своєї участі у звітуванні, а директори та засновники цих товариств заперечують свою причетність до їх створення та фінансово-господарської діяльності.
Висновки податкового органу про нікчемність зазначених договорів, викладені в актах, ТОВ «Нафта» просило визнати безпідставними, а договори — такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2009 року позов ТОВ «Нафта» задовольнив частково : визнав недійсними зазначені податкові повідомлення-рішення, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 липня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасував, у задоволенні позову в цій частині відмовив ; у решті рішення залишив без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 липня 2011 року рішення апеляційного суду скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України МДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом підпунктів 7.2.1 , 7.2.6 пункту 7.2, пунктів 7.4 , 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пунктів 2 , 5 , 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Порядок), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2009 року № К-13338/07 та ухвалу цього суду від 16 лютого 2012 року № К-12154/07, у яких зазначені норми права застосовані по-іншому.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходить із такого.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2. цієї статті Закону № 168/97-ВР платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача ; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
За змістом пункту 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.
Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.
За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою , уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку — продавця.
У ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Фенстер-Омега» та ТОВ «Любомир-1», податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ «Нафта» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Таким чином, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, про протиправність донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ, який зроблений з посиланням на те, що сама лише наявність у ТОВ «Нафта» податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту , не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив.
Заяву Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. Маринченко
Судді: <…>
Від редакції
У «Бухгалтері» № 31’2010 на с. 38–41 ми вже розглядали ситуацію, коли податкові накладні підписані невідомою особою. Там ми наводили ряд аргументів як на користь відмови у визнанні ПК, так і на користь її правомірності.
У цьому ж рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що в ситуації, коли податкові накладні підписані невстановленими особами, та ще й від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності юрособи, податковий кредит формуватися не може. Причому, незважаючи на посилання в цій справі на Закон про ПДВ, зроблені в рішенні висновки актуальні й за умов дії ПКУ.
Щодо обов’язковості рішень ВСУ — див. також «Бухгалтер» № 30’2011, с. 46–47.
