Заїжджий двір «Дворянське гніздо»
Податкове зобов’язання з ПДВ не нараховується,
якщо перша подія відбулася до реєстрації платником ПДВ;
ПДФО за 2010 рік утримується за ставкою 15%;
єдиноподатники, які здають в оренду будівлі,
звільняються від сплати земельного податку;
нюанси обчислення строків позовної давності;
засновник може виконувати обов’язки директора без зарплати
Наше підприємство одержало аванс на виконання робіт, не перебуваючи платником ПДВ. Акти виконаних робіт підписані після того, як ми стали платниками ПДВ. Який порядок нарахування ПДВ?
Податкові зобов’язання з ПДВ визначаються за правилом, закріпленим у п. 187.1 ПКУ, тобто за датою тієї події, яка відбулася раніше. Це або:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплати товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетину митного кордону України, оформленої згідно з вимогами митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
У цьому випадку ми маємо ситуацію, коли перша подія (одержання авансу) відбулася до реєстрації платником ПДВ.
На думку податківців, яку вони висловили в ЄБПЗ, якщо в платника ПДВ перша подія відбулася до його реєстрації платником ПДВ, а друга подія відбулася після такої реєстрації, то податкове зобов’язання з ПДВ за такою операцією не нараховується, за умови що такий платник не обрав касовий метод*.
* Якщо платником ПДВ застосовується касовий метод визначення податкових зобов’язань, то у разі надходження за фактом оплати поставлених товарів/послуг після його реєстрації платником ПДВ, він зобов’язаний задекларувати податкові зобов’язання з ПДВ і погасити їх в установленому законодавством порядку.
Крім того, якщо платник на дату виникнення першої події зобов’язаний зареєструватися платником ПДВ у зв’язку з перевищенням обсягу оподатковуваних операцій понад 300 тис. грн, але не зареєструвався, то податкові зобов’язання з ПДВ нараховуються, а право на податковий кредит не надається.
За якою ставкою утримувати ПДФО (5% чи 15%) при виплаті дивідендів засновникам (фізичним особам) за підсумками роботи підприємства за 2010 рік при їх нарахуванні та виплаті у 2012 році?
На сьогодні позиція податківців полягає в тому, що з 06.08.2011 р. оподаткування доходів (дивідендів), які нараховуються (виплачуються) за періоди до 01.01.2011 р., здійснюється відповідно до Закону про ПДФО за ставкою, визначеною п. 7.1 ст. 7, тобто 15% (див. лист ДПСУ від 18.11.2011 р. № 5929/6/17-1115 у «Бухгалтері» № 47’2011 на с. 26–27).
Справа в тому, що 06.08.2011 р. набрав чинності п. 6 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, в якому передбачено, що оподаткування доходів платника податку, нарахованих за підсумками податкових періодів до 1 січня 2011 року, здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 1 січня 2011 року, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).
Детальніше з цієї теми — див. також «Бухгалтер» № 44’2011, с. 40–43.
Чи поширюється звільнення від сплати земельного податку на єдиноподатників, які здають в оренду нерухоме майно (будівлі), щодо земельних ділянок, на яких такі будівлі розташовано?
На сьогодні звільнення від сплати земельного податку поширюється на всіх єдиноподатників (як ПриПЄПів, так і ЮРЄПів).
Згідно з ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для здійснення господарської діяльності (п/п. 4 п. 297.1).
Тобто ключовим є саме використання земельної ділянки в госпдіяльності платника ЄП. Аналогічний підхід було втілено у законодавстві і до набрання чинності єдиноподатковим розділом ПКУ.
Однак у податківців завжди було надто чутливе ставлення до сплати земельного податку єдиноподатниками. Як ПриПЄПам, так і ЮРЄПам податківці встромляють палиці в колеса, вимагаючи під різними приводами сплати земельного податку.
ЮРЄПи
У випадку з ЮРЄПами законодавче звільнення від сплати земельного податку податківці інтерпретують вельми творчо, розмежовуючи дві ситуації при здаванні в оренду нерухомого майна.
Перша — здавання в оренду земельної ділянки. У такому випадку податківці згодні зі звільненням ЮРЄПів від сплати земельного податку. На їхню думку, юридична особа — власник земельної ділянки, що є платником єдиного податку, у разі передачі в оренду цієї земельної ділянки іншому суб’єкту господарювання не є платником земельного податку, оскільки земельна ділянка використовується платником єдиного податку в господарській діяльності з метою одержання доходу. Про це податківці повідомляли в ЄБПЗ, а також у консультації з «Вісника податкової служби України» № 12/2012 (див. її у «Бухгалтері» № 16’2012 на с. 40).
Друга — здавання будівель, споруд (їх частини) в оренду. У цьому випадку, на думку податківців, саме будівлі (споруди, їх частини) використовуються для здійснення підприємницької діяльності. Ну а земельні ділянки, мовляв, при цьому для здійснення підприємницької діяльності не використовуються. Тому ЮРЄПи, які є власниками земельних ділянок або постійними землекористувачами, за земельні ділянки під будівлями (їх частинами), переданими в оренду іншим суб’єктам господарювання, з урахуванням прибудинкової території, повинні сплачувати земельний податок на загальних умовах за ставками, визначеними ПКУ, незалежно від виду діяльності, у тому числі й при здаванні в оренду нерухомого майна. Схожа проблема виникає й у випадку з ПриПЄПами, щодо яких податківці також відмовляються визнавати зв’язок із госпдіяльністю використання земельної ділянки при передачі в оренду будівель (споруд).
А на наш погляд, у другій ситуації податківці явно видають бажане за дійсне, використовуючи вкрай неправильний підхід. У цьому випадку слід враховувати ст. 796 ЦК (див. «Бухгалтер» № 41’2007, с. 6т), яка передбачає отримання наймачем права користування земельною ділянкою під будівлею (спорудою) для досягнення мети найму. Тобто якщо передача будівлі (споруди) в оренду здійснюється в межах підприємницької діяльності, то й надання в такому випадку права користування земельною ділянкою теж має відбуватися в межах підприємницької діяльності.
Суди теж визнають зв’язок із госпдіяльністю від використання ділянок, на яких розташовано приміщення, що здаються в оренду ЮРЄПом. Зокрема, на думку Вадсуду, земельні ділянки, на яких розміщено нежитлові приміщення, використовуються для здійснення підприємницької діяльності, оскільки юрособа, яка здійснює статутну діяльність, пов’язану з наданням в оренду нежитлових приміщень, отримує за результатами цієї діяльності прибуток. Відповідність цього виду діяльності статутній діяльності, здійснення цієї діяльності для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку, факт реєстрації платником єдиного податку Вадсуд вважав достатніми підставами для висновку про використання земельних ділянок у підприємницькій діяльності (ухвала від 16.07.2007 р. № К-8726/06, реєстр. № 1095270*).
* Тут і далі наводиться реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень на сайті http://reyestr.court.gov.ua.
ПриПЄПи
У разі здавання приміщення в оренду ПриПЄПом ДПСУ вводить два нездоланні бар’єри, які не дозволяють використовувати право на звільнення від сплати земельного податку.
Перший бар’єр. На думку податківців, ПриПЄП звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання звітності із земельного податку лише в тому випадку, коли земельну ділянку оформлено на фізособу як підприємця та надано для здійснення підприємницької діяльності (див., наприклад, лист ДПСУ від 06.03.2012 р. № 6535/7/17-3217 у «Бухгалтері» № 16’2012 на с. 20–21). Однак із ПКУ ці вимоги жодним чином не випливають! Детальні аргументи незаконності позиції податківців ми наводили у Бухгалтері № 15’2011 на с. 43–45.
Другий бар’єр. Якщо ПриПЄП надає будівлю, споруду (їх частини) в оренду, то земельні ділянки під ними вже не можуть використовуватися для господарської діяльності (див. лист ДПСУ від 14.03.2012 р. № 7267/7/17-3217 у «Бухгалтері» № 16’2012 на с. 22–24). Аргументи, що свідчать про незаконність цієї позиції податківців, ми вже наводили вище, розглядаючи ситуацію, яка склалася з ЮРЄПами.
Слід зазначити, що судова практика йде шляхом визнання зв’язку операцій з надання ПриПЄПами в оренду приміщень із госпдіяльністю. На думку Київського апеляційного адміністративного суду, операції з надання в оренду приміщень підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку — орендодавець звільняється від сплати податку за землю (ухвала від 23.02.2012 р. у справі № 2а-8243/11/2670, реєстр. № 21767083). Здавання в оренду приміщення в межах підприємницької діяльності є підставою для звільнення від земельного податку, а нарахування податкового зобов’язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за використання земельної ділянки, що розташована під зазначеним приміщенням, є протиправним і суперечить вимогам Податкового кодексу (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2012 р. № 2а-3487/12/2670, реєстр. № 23993847).
Вадсуд також відкидає прямо посилання на те, що передача іншим суб’єктам господарювання в оренду об’єкта, який розміщено на земельній ділянці, є не використанням його у власній підприємницькій діяльності, а використанням іншими суб’єктами господарювання. На його думку, передача нежитлових і житлових приміщень в оренду за своїм змістом є різновидом підприємницької діяльності (ухвала від 23.04.2007 р. № К-9157/06, реєстр. № 863796). Аналогічна позиція міститься й в ухвалі від 10.11.2011 р. № К-18091/09, реєстр. № 20655387.
Тож у єдиноподатників є достатньо аргументів на користь несплати земельного податку за земельні ділянки, що розташовані під будівлями, які передаються в оренду (див. заголовок).
Куплено товар за усним договором. Письмової вимоги про оплату не було. Чи означає це, що строк позовної давності не починає перебіг?
У принципі (див. ч. 1 ст. 692 ЦК у «Бухгалтері» № 3’2004 на с. 8т) покупець зобов’язаний оплатити товар після його приймання або приймання товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.
Тобто цивільне законодавство залишає питання про конкретний строк оплати на розсуд сторін. Як бути, якщо такий строк сторони не встановили?
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК (див. «Бухгалтер» № 1–2’2004, с. 80т) якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлено або визначено моментом висування вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання у семиденний строк від дня висування вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тому в описаній ситуації після приймання товару / товаророзпорядчих документів продавець у будь-який момент має право вимагати оплати.
При цьому абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК* пов’язує початок перебігу строку позовної давності за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, із днем, коли у кредитора виникає право висунути вимогу про виконання зобов’язання.
* Статтю 261 і згадану нижче статтю 264 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 41т–42т.
Як ми вже з’ясували, право вимагати виконання (оплати) в описаній ситуації виникає одразу ж після приймання товару / товаророзпорядчих документів, тому з цього ж моменту і починається перебіг строку позовної давності.
Ми постачаємо товар за договором, у якому зазначено строк оплати (20 днів). Через два роки після постачання покупець почав платити, періодично перераховуючи незначні суми. На цей момент минуло майже три роки з моменту строку оплати, борг покупця не погашено. Коли починається відлік строку позовної давності?
У цьому випадку знов-таки постає питання про те, чи є така часткова оплата визнанням боргу, тобто чи перериває вона перебіг строку позовної давності.
Цю проблему ми детально розглядали у «Бухгалтері» № 42’2010 на с. 46–47. Нагадаємо, що тоді ми дійшли висновку, що за загальним правилом часткова оплата в рахунок боргу може переривати строк позовної давності за боргом. І податківці повинні в принципі перейнятися нюансами теорії цивільного права, кваліфікувавши останній факт оплати як визнання боргу, з моменту якого перебіг такого строку давності починається заново.
Однак слід зазначити, що факт оплати в теорії та на практиці не завжди оцінюється однозначно як обставина, що беззастережно підтверджує визнання боргу. Ряд учених-юристів вважають, що часткова сплата боргу свідчить про переривання строку позовної давності лише в тому випадку, якщо відсутній спір щодо решти суми боргу. Як зазначають російські юристи**,
«визнанням боргу може вважатися лише ясно виражене і однозначне волевиявлення боржника. Якщо зміст письмових документів боржника або його конклюдентні дії не свідчать із очевидністю, що боржник визнає свій борг, усі сумніви повинні тлумачитися на його користь».
** Гражданское право : учеб.: в 3 т. Т. 1.— 4е изд., перераб. и доп. / Е. Ю. Валявина, И. В. Елисеев [и др .]; отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой.— М.: ТК «Велби», Издво «Проспект», 2005.
Тож через неоднозначність підходів часткову оплату боргу слід підкріплювати документами, що підтверджують визнання боргу (наприклад, листами).
Минає строк позовної давності (три роки) за договором постачання. Керівники підприємств підписали акт звірки щодо заборгованості за цим договором. Чи розпочинати тепер заново відлік трьох років позовної давності з дати підписання акта звірки?
Про цю проблему ми вже детально писали у «Бухгалтері» № 42’2010 на с. 46–47. Нагадаємо, що згідно зі ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається здійсненням особою дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.
На жаль, у цій статті не зазначено, які саме дії вважаються діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу. Тривалий час існувала неоднакова практика судів щодо питання можливості переривання строку позовної давності у разі підписання сторонами актів звірки.
А на сьогодні судова практика виходить із того, що акт звірки взаємних розрахунків, який складено і підписано відповідною посадовою особою, перериває строк позовної давності. Акт звірки взаєморозрахунків зазвичай приймається судами як доказ переривання строку позовної давності, навіть якщо він підписаний тільки головбухом підприємства. У такому разі строк позовної давності починає перебіг заново.
Якщо ж ви хочете убезпечити себе повністю, то слід виконати такі умови:
1) акт повинен підписуватися керівником підприємства;
2) якщо акт підписує головбух або інша особа, то в акті має бути зазначена його посада;
3) акт повинен бути скріплений печаткою підприємства.
Чи можна зазначати в статуті, що засновник виконує обов’язки директора без винагороди?
Власнику підприємства, який не має трудового договору, але фактично виконує обов’язки директора, може не нараховуватися зарплата — див. про це ліберальний лист Мінсоцполітики від 07.02.2012 р. 113/13/84-12 у «Бухгалтері» № 14’2012 на с. 27. Мінсоцполітики повідомило, що форма участі власника в управлінні підприємством у випадку, якщо власник здійснює управління підприємством без укладення трудового договору (у тому числі на період часу, коли підприємство не здійснює господарської діяльності), і спосіб винагороди власнику за таку діяльність можуть бути визначені в установчих документах.
Григорій Берченко,
Іван Тургенєв
