Питання каменя й води,
або Вибір є завжди
Нюанси, пов’язані з можливістю ФОПа працювати на ЄП і вибором групи
(бонус: чи є доходом ПриПЄПа сума, внесена ним же на поповнення власних обігових коштів)
1. ПриПЄП збирається співпрацювати з видавництвом (загальна система оподаткування), збираючи на його приймальному пункті від населення рекламні оголошення для цього видавництва.
Чи може такий ПриПЄП вибрати групу 2, якщо встановити порядок роботи таким чином, щоб він одержував плату безпосередньо від населення — як частину від усієї суми оплати за розміщення реклами?
Яким видом діяльності це буде?
Нагадаємо, що однією з обов’язкових умов перебування «послугового» ПриПЄПа в групі 2 є його обов’язок надавати послуги, у тому числі побутові, тільки платникам єдиного податку та/або населенню (п/п. 2 п. 291.4 ПКУ). Якщо ПриПЄП планує співпрацювати з суб’єктом господарювання, який не є платником ЄП, уклавши з ним договір, у якому ПриПЄП є виконавцем, то дорога до групи 2 для нього буде закрита. І це незважаючи на те, що плату за рекламні оголошення він одержуватиме від населення.
Справа в тому, що передбачувана форма співпраці ПриПЄПа з видавництвом дуже нагадує посередницький (агентський) договір, відповідно до якого він надає послуги видавництву зі збору рекламних оголошень для публікації на сторінках його ж видань.
Утім, ПриПЄП, який бажає працювати виключно в групі 2, може скористатись іншою схемою, а саме укладати посередницькі договори не з видавництвом, а з фізособами на надання послуг щодо розміщення їхніх рекламних оголошень. У цьому випадку він укладатиме договори з видавництвом на розміщення рекламних оголошень від імені або за дорученням фізосіб, виступаючи в такому договорі як замовник або його представник; а виконавцем послуг буде видавництво. У такому разі у ПриПЄПа немає ніяких перешкод для вибору групи 2 ЄП.
До речі, із загальною логікою такого підходу, судячи з усього, згодні й податківці. Про це свідчить їхня Узагальнююча податкова консультація щодо віднесення до певної групи (другої або третьої) платників єдиного податку фізичних осіб — підприємців, які здійснюють діяльність з надання послуг, затверджена наказом ДПСУ від 20.02.2012 р. № 137 (далі — узагальнююча консультація № 137, див. її у «Бухгалтері» № 9’2012 на с. 20–21). У ній ДПСУ розглянула три ситуації, пов’язані з автотранспортними перевезеннями пасажирів і ремонтом автомобілів фізосіб, коли оплата ремонту проводиться страховою компанією, внаслідок чого податківці дійшли таких висновків.
Якщо в договорі про надання підприємцем послуг замовником виступає фізособа, то незалежно від того, хто здійснює оплату послуги (наприклад, страхова компанія — не платник ЄП), підприємець може вибрати для себе групу 2. Якщо ж за договором замовником таких послуг є суб’єкт господарювання, а виконавцем — підприємець, то останньому відкрита дорога до групи 3 платників ЄП. Таким чином, для правильного вибору групи (2 або 3) принциповим є визначення у договірних відносинах замовника, а не того, хто оплачує послугу.
Щодо виду діяльності, яку збирається здійснювати ПриПЄП, то, на нашу думку, вона підпадає під «Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації» (код 74.40 за КВЕД ДК 009:2005 і 73.12 за КВЕД ДК 009:2010).
2. Чи може ПриПЄП групи 2 укласти договір комісії з підприємством (загальна система оподаткування) на продаж товару (карток поповнення рахунку оператора зв’язку), відповідно до якого ПриПЄП отримує комісійну винагороду?
Ми вважаємо, що ПриПЄПу групи 2, який уклав такий комісійний договір із загальносистемником, доведеться не тільки сплатити 15% доходу, отриманого від забороненого виду діяльності, але й розпрощатися з улюбленою спрощеною системою.
Якщо ПриПЄПа групи 2 розбудити серед ночі і спитати, кому він легально в межах своєї групи може надавати послуги, не сумніваємося, що відповідь буде правильною: тільки єдиноподатникам та/або населенню. У зв’язку з цим нагадаємо, що в ч. 1 ст. 1011 ЦК (див. «Бухгалтер» № 8’2010, с. 3т) йдеться:
«За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента».
Тобто, здійснюючи продаж карток поповнення рахунку оператора зв’язку, комісіонер — ПриПЄП групи 2 надає послугу комітенту — не платнику ЄП. Тим самим він порушує умову перебування в групі 2, встановлену в п/п. 2 п. 291.4 ПКУ.
Втім, ПриПЄП, який не уявляє свого існування поза групою 2, може перебудувати свою схему роботи таким чином. Він купуватиме картки поповнення рахунку оператора зв’язку в підприємства за договором купівлі-продажу і продаватиме їх населенню. Адже торгувати на 2-й групі можна — причому, на відміну від сфери послуг, без обмеження кола споживачів.
3. Чи може підприємець бути на єдиному податку, якщо він від імені банку збирає документи, інформацію в населення й оформляє від імені банку договори на видачу кредитних карток для населення. При цьому безпосередня видача карток здійснюється відділенням банку.
Чи не буде така схема роботи фінансовим посередництвом, яке, як відомо, заборонено здійснювати платникам ЄП?
Ми вважаємо, що передбачувана схема взаємин між банком і підприємцем побудована на підставі агентського договору (договору доручення). Нагадаємо, що в ч. 1 ст. 295 ГК* йдеться:
«Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє».
* Статтю 295 і згадану нижче статтю 333 ГК — див. у «Бухгалтері» № 30’2006 на с. 21т і 29т–30т відповідно.
Оскільки в цьому випадку йдеться про послуги, які в межах договору надаються банку — не платнику ЄП, для такого підприємця, на нашу думку, забороненою є тільки група 2 платників ЄП**.
** Аргументи — див. у відповіді на перше запитання. Зновутаки не виключено варіант перебудови діяльності, яка включатиме надання послуг населенню, пов’язаних із отриманням карток (формування необхідного пакета документів, консультування тощо).
Водночас він може надавати посередницькі послуги банку як ПриПЄП групи 3. У розглядуваній ситуації така діяльність не є фінансовим посередництвом, і ось чому.
За КВЕД ДК 009:2005 діяльність у сфері фінансового посередництва — це група 65.2 «Фінансове посередництво». Ця група включає фінансове посередництво, крім того, яке здійснюють фінансові установи. До неї входять класи: 65.21 «Фінансовий лізинг», 65.22 «Надання кредитів», 65.23 «Інше фінансове посередництво». До діяльності у сфері фінансового посередництва належить також група 67.1 «Допоміжні послуги у сфері фінансового посередництва».
За КВЕД ДК 009:2010 діяльність у сфері фінансового посередництва набула холдингово-трастового відтінку, однак до неї також включається й інше фінансове посередництво, пов’язане в основному з розміщенням фінансових коштів,— код 64.99.
Фахівці зазначають, що податкові органи під час дії єдиноподаткового Указу вкрай рідко для визначення кола заборонених видів діяльності зверталися до КВЕД, віддаючи пріоритет спеціальним нормам, які регулюють ту чи іншу діяльність. Такий підхід, до речі, підтримували й суди (див., наприклад, Постанову ВСУ від 08.04.2002 р. № 1/5/783).
Ця ситуація спостерігалася і при визначенні того, яка саме діяльність повинна належати до фінансового посередництва. Податкові органи для відповіді на це запитання зверталися до ст. 333 ГК, ч. 3 якої встановлює таке:
«Фінансовим посередництвом є діяльність, пов’язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями».
Спеціальним актом, яким слід керуватися при визначенні забороненого для спрощенців кола операцій, ДПАУ тоді назвала Закон від 12.07.2001 р. № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (лист ДПАУ від 23.06.2006 р. № 6903/6/15-0416).
4. ПриПЄП продає природний камінь для облицювання, брукування, попередньо обробивши його шляхом нарізки на плитки, розшарування піщаника тощо. Чи не потрапляє така діяльність під заборону «видобуток, реалізація корисних копалин»?
Чи може ПриПЄП використовувати природний камінь для власних потреб?
Нагадаємо, що п/п. 5 п/п. 291.5.1 ПКУ встановлено, що не можуть бути платниками ЄП суб’єкти господарювання, які здійснюють видобуток , реалізацію корисних копалин. Цей висновок підтверджується в листі ДПСУ від 22.02.2012 р. № 5157/7/15-2117.
Що таке «корисні копалини», можна дізнатися з п/п. 14.1.91 ПКУ, в якому їх визначено як
«природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, у тому числі будь-які підземні води, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після первинної переробки».
Поняття «видобуток корисних копалин» наведено в п/п. 14.1.51 ПКУ: це
«сукупність технологічних операцій з вилучення, у тому числі з покладів дна водойм, та переміщення, у тому числі тимчасове зберігання, на поверхню частини надр (гірничих порід, рудної сировини тощо), що вміщує корисні копалини».
Незважаючи на те що ПриПЄП не займається видобутком корисних копалин*, а лише реалізує їх, на нашу думку, він не може здійснювати такі операції в межах єдиного податку, адже «єдиноподаткове» табу накладено на обидва види діяльності.
* Належність природного каменя до корисних копалин у нас не викликає сумнівів.
Що стосується використання придбаного природного каменя для власних потреб, то, оскільки в цьому випадку немає операції реалізації, такі суб’єкти господарювання, на наш погляд, можуть залишатися на спрощеній системі оподаткування.
5. Наше підприємство продовжило свідоцтво платника єдиного податку на 2012 рік.
На території підприємства є свердловина, вода з якої використовується виключно для некомерційних цілей (побутових потреб працівників тощо).
Місцева податкова інспекція, очевидно перевіривши, що ми є платниками за користування надрами (за воду, добуту зі свердловини), тепер вимагає від нас здати свідоцтво платника єдиного податку і стверджує, що з 01.01.2012 р. ми повинні працювати на загальній системі оподаткування.
Наскільки правомірною є така вимога, адже підприємство не займається реалізацією води, добутої зі свердловини?
Спробуємо розібратися із цією неоднозначною ситуацією.
Нагадаємо, що згідно з підпунктом 5 п/п. 291.5.1 ПКУ платниками єдиного податку не можуть бути суб’єкти господарювання із числа як юридичних, так і фізичних осіб, які здійснюють «видобуток, реалізацію корисних копалин».
У цій нормі «видобуток» корисних копалин та їх «реалізація» не об’єднані гармонічним сполучником «і», а розділені тривіальною комою, що дало привід надто завзятим податківцям для фіскальних тлумачень, які реалізуються у вигляді згаданих в запитанні місцевих перегинів.
Той факт, що підземні прісні води вважаються для податкових цілей одним із видів корисних копалин, підтверджується нормами п/п. 14.1.91 ПКУ, що визначає термін «корисні копалини » (див. у ньому: «<...> у тому числі будь-які підземні води»), а також розділу XI «Плата за користування надрами» ПКУ (див. у ньому, наприклад, п. 263.9). Крім того, практично всі види підземних вод* входять до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827 (у редакції Постанови КМУ від 28.12.2011 р. № 1370).
* Мінеральні (лікувальні, лікувально-столові, природні столові), питні (для централізованого водопостачання, для нецентралізованого водопостачання), промислові, технічні та тепло енергетичні води.
При цьому згідно з п/п. 263.2.3 ПКУ до об’єктів оподаткування платою за користування надрами не належать
«не включені до державного балансу запасів корисних копалин корисні копалини місцевого значення і торф, видобуті землевласниками та землекористувачами для власного споживання, якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них, загальною глибиною розробки до двох метрів, і прісні підземні води до 20 метрів».
Якщо глибина свердловини менша за 20 метрів, то вода, добута з такої свердловини, не є об’єктом оподаткування платою за користування надрами. (Звісно, при цьому має дотримуватися і та умова, згідно з якою використання цієї води «не передбачає отримання економічної вигоди»; у нашому випадку вона дотримується: вода зі свердловини використовується для власних потреб підприємства та його працівників.)
Однак навряд чи це послужить підставою для невіднесення води із менш ніж 20-метрових свердловин до корисних копалин і обходу таким шляхом згаданого обмеження з підпункту 5 п/п. 291.5.1 ПКУ.
На користь цього невтішного висновку свідчать як наведена вище норма п/п. 263.2.3 ПКУ, так і норми Кодексу України про надра. (Втім, свердловина в нашого підприємства, схоже, глибша за 20 метрів.)
Зазначимо, що благодатний ґрунт для фіскального формалізму місцевих податківців щодо викладеної в запитанні проблеми підготували їхні старші товариші, що ми зараз і продемонструємо.
У присвяченому ПриПЄПам розділі 230 ЄБПЗ (підрозділ 230.12 «Інші питання») красується формально-фіскальна відповідь (яка ґрунтується на згаданому вище буквальному прочитанні ПКУ):
«Чи може перебувати на спрощеній системі оподаткування ФОП — платник ЄП, який видобуває корисні копалини, і [якщо] такий видобуток не пов’язаний з отриманням доходу?
Відповідно до п/п. 5 п/п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV, із змінами та доповненнями (далі — ПКУ), не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання (фізичні особи — підприємці), які здійснюють видобуток, реалізацію корисних копалин. Згідно із п/п. 4 п. 299.15 ст. 299 ПКУ свідоцтво платника податку анулюється органом державної податкової служби у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування. Враховуючи вищевикладене, якщо фізична особа — підприємець — платник єдиного податку здійснює видобуток корисних копалин, тобто займається видом діяльності, який не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, то органи державної податкової служби мають право анулювати свідоцтво платника податку незалежно від того, що видобуток корисних копалин не пов’язаний з отриманням доходу . При цьому видобуток корисних копалин фізичною особою — підприємцем — платником єдиного податку є порушенням умов перебування платника податку на спрощеній системі оподаткування».
Враховуючи таку позицію головного податкового органу, підприємство може не сумніватися в тому, що податківці спробують анулювати його свідоцтво платника єдиного податку. Хоча ми все-таки вважаємо, що тут наявен фіскальний перегин.
Плюс — у розглядуваній ситуації є деякі нюанси.
Зазначимо, що податківці в наведеній вище відповіді не згадали, що згідно з п/п. 4 п. 299.15 ПКУ датою анулювання свідоцтва у разі здійснення заборонених видів діяльності є «останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності».
Крім того, норми ПКУ в п/п. 4 п. 293.4 передбачають для ПриПЄПів оподаткування доходу, отриманого від заборонених видів діяльності, за ставкою 15%, а для ЮРЄПів передбачене оподаткування таких доходів за подвоєними ставками (6% або 10%) — у п/п. 3 п. 293.5 ПКУ.
Однак зазначимо, що в цьому випадку підприємство (ЮРЄП) ніякого доходу від такого формально забороненого виду діяльності не отримує. Тому можна вести мову про те, що підприємство (навіть виходячи з таких фіскальних посилань) не повинно бігцем здавати податківцям своє свідоцтво ЄП. Воно може спокійно допрацювати на єдиному податку весь перший квартал, пославши податківцям, наприклад, листа про те, що не погоджується із таким їхнім трактуванням згаданого п/п. 5 п/п. 291.5.1 ПКУ, пославшись при цьому крім здорового глузду ще й на правило про конфлікт інтересів (п. 56.21 ПКУ).
На нашу думку, тут є підстави говорити про те, що розглядувані нами норми ПКУ «допускають неоднозначне (множинне) трактування», необхідне для застосування цього правила (вирішення питання на користь платника).
Втім, найімовірніше, позитивних результатів це не дасть, зате податківці анулювати свідоцтво ЄП раніше останнього дня першого кварталу (через згаданий п/п. 4 п. 299.15 ПКУ) не зможуть.
Щоправда, якщо підприємство не збирається висуджувати своє право подальшого перебування на ЄП, то починаючи з другого кварталу йому краще перейти на загальну систему оподаткування, оскільки податкова може, навмисно затягнувши з анулюванням свідоцтва, зробити згодом це анулювання дуже навіть заднім числом — тобто все одно в останній день першого кварталу (а не наступних). Ну а про негативні наслідки несвоєчасного переходу єдиноподатника на загальну систему ми детально писали у «Бухгалтері» № 4’2012 на с. 46–49.
У підприємства є ще такий варіант — припинити забір води зі свердловини починаючи з 01.01.2012 р. (підтвердивши все це документально, включаючи показання лічильника),— тоді можна стверджувати, що норми ПКУ взагалі ніяк не порушуються.
Ну а як останній захід — це звернутися до суду щодо незаконного анулювання свідоцтва платника єдиного податку (коли податківці це анулювання здійснять), апелюючи до того, що зазначене обмеження могло б поширюватися на підприємство, якби воно отримувало дохід від реалізації добутих корисних копалин (у цьому випадку — води) або дохід від продукції, безпосередньо виготовленої з такої копалини.
Ну скажіть: який законодавчий сенс в обмеженні виду діяльності, з якого дохід платник не отримує апріорі?.. Адже в цьому випадку ми маємо справу з обмеженням для використання певної системи оподаткування, яке безпосередньо прив’язується до отриманих суб’єктами господарювання доходів*. А в обмеженні бездоходного виду діяльності ніякої логіки не простежується.
* Від розміру яких суми ЄП прямо (для груп 3 і 4) або опосередковано (для груп 1 і 2) залежать.
Але, на жаль, формальні (буквальні) підстави в нас часто мають набагато більше значення, ніж дух закону та здоровий глузд...
6. Чи включається до доходу ПриПЄПа сума, внесена ним на свій підприємницький рахунок як поповнення власних обігових коштів? Чи можна розцінювати таку суму як поворотну фіндопомогу й у разі її неповернення протягом 12 місяців включати її до доходу ПриПЄПа?
На нашу думку, власні кошти фізичної особи не можуть вважатися ПриПЄПським доходом цієї ж особи, якщо вона починає використовувати такі кошти у своїй підприємницької діяльності.
Більш містке порівняно з єдиноподатковим Указом визначення «доходу», що застосовується в ПКУ*, на наш погляд, усе одно не дає підстав запихати ПриПЄПу в дохід абсолютно всі надходження на підприємницький рахунок (або в підприємницьку кишеню).
* Детально про нове розуміння терміна «дохід», що застосовується для спрощеної системи оподаткування, про його склад і нюанси, пов’язані з його обчисленням єдиноподатниками, ми писали у «Бухгалтері» № 46’2011 на с. 32–37.
По-перше, норми ЦКУ і ГКУ не розглядають майно фізичної особи і майно її ж у якості суб’єкта підприємницької діяльності як майно різних суб’єктів. Тобто фізична особа (якщо немає якихсь законних обмежень) може використовувати у своїй підприємницькій діяльності будь-яке своє майно, включаючи грошові кошти.
Причому використання це фізособа здійснює на свій страх і ризик. Адже згідно зі ст. 52 ЦКУ (див. «Бухгалтер» № 1–2’2004, с. 12т) за своїми підприємницькими зобов’язаннями фізособа несе відповідальність усім своїм майном (за винятком лише того, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення).
І зазначена норма саме підтверджує наш висновок про те, що майно, яке використовується фізособою у її підприємницькій діяльності і не використовується в ній, не може вважатися майном різних суб’єктів. Тобто воно не може відчужуватися і придбаватися в межах однієї фізособи, у яких би іпостасях така фізособа не виступала. Отже, воно й не може розцінюватися як дохід тієї самої фізособи.
(Що стосується визначення «дохід» для єдиноподаткових фізосіб, то з його складу законодавець у ПКУ виключив навіть ряд реальних доходів (деякі пасивні доходи (дивіденди, проценти, роялті), страхові виплати і відшкодування та доходи від продажу майна, що використовується у підприємництві.)**
** Див. п/п. 1 п. 292.1 ПКУ.
По-друге, ми вже говорили, що оскільки в главі 1 розділу ХIV ПКУ відсутнє чітке визначення поняття «дохід»***, то тут необхідно орієнтуватися на бухоблікове визначення цього терміна, наведене в П(С)БО 15 «Дохід». Виходячи з бухоблікового визначення дохід тут теж не вбачається: оскільки таке фактичне перекладання коштів «з однієї кишені в іншу» активів не збільшує (і пасивів не зменшує), то й доходом зазначена операція не пахне.
*** Див. визначення у п. 292.1 ПКУ:
«Доходом є <…> дохід <…>».
Крім того, відсутність доходу підтверджується й відсутністю у вказаній операції факту переходу права власності на ці кошти.
Як непрямі аргументи тут можна використати посилання, наприклад, на консультації податківців: в ЄБПЗ (http://sta.gov.ua/control/uk/taxqabase, див. підрозділ 180.03 «Доходи» розділу 180 «Податок на доходи суб’єктів підприємницької діяльності») податківці, відповідаючи на запитання, чи включати загальносистемному ФОПу собі до доходу власні кошти, внесені ним на свій підприємницький рахунок, чітко відповідають, що такі кошти не включаються до складу доходу ФОПа й у Книзі обліку доходів і витрат не відображаються.
Схожу консультацію оприлюднила на своєму сайті й ДПС у м. Севастополі****, теж прямо говорячи про невключення у ФОПа таких коштів до складу його підприємницького доходу.
**** Див. http://sev.sta.gov.ua/ index.php?option=com_content&view=article&id=175%3A---------------q-&catid=9%3A2009-09-18-09-34-39&lang=en.
І хоча в зазначених консультаціях йдеться про ФОПа, який працює на загальній системі оподаткування, аналогія, на нашу думку, тут цілком доречна.
Зазначимо, що для ПриПЄПів груп 1 і 2 це питання може бути пов’язане тільки із граничним розміром суми доходу, а от для ПриПЄПів групи 3 за фіскального підходу воно може вплинути й на саму суму єдиного податку, оскільки в них дохід є базою для ЄП. Але ми вважаємо, що особливих причин для хвилювання в ПриПЄПів тут бути не повинно, хоча «наїзди» повністю не виключаються і треба бути готовими грамотно відбити можливі домагання податківців.
Що ж до поворотної фінансової допомоги, то тут усе ще простіше — визначення такої наведено у п/п. 14.1.257 ПКУ:
«Поворотна фінансова допомога — сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення».
Із цього визначення явно випливає, що фіндопомогою можуть бути лише ті суми, які одна особа передає іншій, оскільки йдеться про передачу суми грошей у користування за договором, а укладання фізособою договору із самою собою, звісна річ, виключається. Тобто така передислокація особистих коштів фізособи фіндопомогою вважатися не може — адже навіть перегін коштів у межах однієї юрособи (від одного підрозділу — іншому) фіндопомогою (поворотною або безповоротною) не є.
Тож такі операції впливати на доходи ПриПЄПа жодним чином не повинні.
До речі, з усього цього можна спробувати здобути ось що: якщо у ФОПа (у тому числі ПриПЄПа) є необхідність залучити (не від банку*) позикові кошти на строк понад рік, то краще договір позики укладати від імені звичайної фізособи, а не суб’єкта підприємницької діяльності (тобто не ФОПа).
* Кредити банку, як і суми «до12місячних» поворотних фіндопомог, згідно з п. 292.11 ПКУ до доходів єдиноподатників не включаються.
При цьому в договорі позики краще не вказувати, що кошти надаються для використання у підприємницькій діяльності. Після отримання суму позики (або її частину) можна внести «самому собі» — на поповнення власних (ПриПЄПських) обігових коштів. Тоді, по ідеї, проблем із включенням через 12 місяців до ПриПЄПського доходу неповернених сум поворотної фіндопомоги бути не повинно. Адже в такій ситуації законодавчо не потрібно пояснювати джерело походження коштів, а за їх наявності в руках ПриПЄПо-людини ці гроші вже їй належать, тобто юридично є (якщо не доведено інше) її власністю, причому незважаючи на те що вони повністю або частково підлягають поверненню.
Алла Погребняк (відповіді 1–4),
Олексій Павленко, Андрій Павлов (відповіді 5–6)
