Запропонуйте захотіти
Звільнення вагітних жінок не допускається
Чи можна звільнити вагітну працівницю на 4-му місяці на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП? Чи треба при звільненні вручати їй відповідний наказ?
Як відомо, ст. 40 КЗпП регулює розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Пункт 2 ст. 40 передбачає як підставу для звільнення виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а також у разі відмови в наданні допуску до державної таємниці чи скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці.
Однак вважати вагітність станом здоров’я, що перешкоджає виконанню своєї роботи, не можна. Більше того, згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП (див. «Бухгалтер» № 34’2006, с. 16т) звільнення вагітних жінок не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
У судовій практиці вже траплялись аналогічні випадки, коли роботодавець звільняв вагітну жінку на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП, а та, у свою чергу, зверталася до суду, поновлювалася на роботі та отримувала як компенсацію за так званий вимушений прогул компенсацію у розмірі середньомісячної зарплати за період з моменту звільнення і до поновлення на роботі (рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 01.03.2010 р. у справі № 2-42*).
Річ у тім, що відповідно до ч. 1–4 ст. 235 КЗпП України** у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі одночасно приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Тому ми не рекомендували б звільняти вагітну співробітницю за п. 2 ст. 40 КЗпП (як, втім, і з інших підстав для звільнення, які може застосувати роботодавець за власною ініціативою).
Виходом із ситуації могло б бути звільнення жінки за власним бажанням — ст. 39 КЗпП або за згодою сторін — п. 1 ст. 36 КЗпП (ці норми КЗпП — див. у «Бухгалтері» № 7’2008 на с. 9т і 6т відповідно).
Щодо копії наказу хочемо зазначити, що вона має бути вручена працівникові у разі його звільнення з ініціативи роботодавця (див. ч. 2 ст. 47 КЗпП там же на с. 16т). В інших випадках копію наказу вручати не обов’язково.
Григорій Берченко, Іван Тургенєв
* http://reyestr.court.gov.ua/Review/8139745
** Витяг зі ст. 235 КЗпП — див. у «Бухгалтері» № 34’2006 на с. 17т.
