— Змішаємо, як заманеться, і коктейль наш
не псується!
Алкогольні напої на замовлення:
придбання ліцензії та сплата хмільного збору
У «Бухгалтері» № 38’2012 розглядалися питання про необов’язковість придбання роздрібної алкогольної ліцензії та сплати хмільного збору у разі реалізації кондитерських виробів, до складу яких входять алкогольні напої.
Дякуємо за публікацію і просимо відповісти на ці самі питання підприємству ресторанного господарства, яке виготовляє на замовлення алкогольні коктейлі.
Ліцензія
Ми вважаємо, що підприємству, яке реалізує виготовлені на замовлення алкогольні коктейлі, без ліцензії на роздрібну торгівлю алкоголем не обійтися. Пояснимо.
Нагадаємо, що роздрібна торгівля алкогольними напоями — це діяльність із продажу товарів безпосередньо громадянам, іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування (див. ст. 1 Закону від 19.12.95 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового , коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», зі змінами, у «Бухгалтері» № 11’2008 на с. 2т; далі — Закон № 481).
А алкогольними напоями визнаються продукти, отримані шляхом спиртового шумування цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів зі вмістом спирту етилового понад 1,2% об’ємних одиниць, що належать до товарних груп Гармонізованої системи опису і кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08 (ст. 1 Закону № 481).
Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється лише підприємствам громадського харчування і спеціалізованим відділам, які мають статус підприємств громадського харчування, підприємств із універсальним асортиментом товарів (ст. 153 Закону № 481* і п. 22 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених Постановою КМУ від 30.07.96 р. № 854, далі — Правила № 854 ; див. їх, зі змінами, у «Бухгалтері» № 11’2008 на с. 11т–15т).
* Див. «Бухгалтер» № 24’2010, с. 35.
Пунктом 23 Правил № 854 забороняється при продажу алкогольних напоїв на розлив на підприємствах громадського харчування змішувати напої різних видів і марок, крім виготовлення коктейлів.
Що таке коктейль?
У тлумаченні цього терміна податківці зазвичай апелюють до п. 4.17 ДСТУ 3297-95 «Лікеро-горілчана промисловість. Терміни та визначення понять», відповідно до якого коктейль (лікеро-горілчаного виробництва) — це лікеро-горілчаний напій міцністю від 20% до 40% з масовою концентрацією екстрактивних речовин від 5 до 25 г/100 см3, який перед вживанням розводять мінеральною водою, або плодово-ягідними соками, або безалкогольними напоями, виготовлений змішуванням готових напоїв або купажуванням окремих напівфабрикатів та інгредієнтів.
На нашу думку, використання цього терміна призначено для інших цілей — промислового виробництва коктейлів, тому для коктейлів, виготовлених на замовлення у закладах громадського харчування, воно не дуже підходить. Адже «громадськохарчувальний» коктейль може бути не такої міцності або не містити мінералки чи соку. Але, як кажуть, на безриб’ї і рак риба.
У консультації, опублікованій у «Віснику податкової служби України» № 41/2005 на с. 45–46, роз’яснювалося, що коктейлі, які у сфері громадського харчування виготовлені з використанням алкогольних напоїв, споживаються громадянами та іншими кінцевими споживачами, які купують їх безпосередньо у цих підприємств. Тому, на думку фахівця ДПАУ, не має значення, реалізуються алкогольні напої для споживання кінцевими споживачами в пляшках, на розлив чи у складі коктейлів. У цьому випадку підприємство громадського харчування придбало алкогольні напої не для самостійного кінцевого споживання, а для роздрібної торгівлі і продає їх громадянам та іншим кінцевим споживачам на розлив, у тому числі шляхом змішування з іншими напоями та інгредієнтами. У будь-якому разі, вважає Ю. Вільховий, незалежно від того, як споживатимуться алкогольні напої покупцями, у роздрібного продавця відчужується право власності на придбані ним алкогольні напої, оскільки вони купуються й споживаються кінцевими споживачами, у тому числі у вигляді або у складі змішаних напоїв (коктейлів). А така діяльність із продажу алкогольних напоїв підлягає обов’язковому ліцензуванню відповідно до вимог ст. 1 Закону № 481.
До речі, позиція ДПСУ щодо «коктейлевого» питання не змінилася й зараз. Про це свідчить її консультація, розміщена в ЄБПЗ.
Податківців запитують, чи повинен суб’єкт господарювання, який здійснює реалізацію алкогольних напоїв і має відповідну ліцензію, отримувати ще додаткову ліцензію, якщо він торгує в тому ж залі коктейлями, виготовленими з використанням алкогольних напоїв.
Проаналізувавши норми Закону № 481 і Правил № 854, а також визначення коктейлю з п. 4.17 «промислового» стандарту ДСТУ 3297-95, фахівці ДПСУ дійшли висновку, що
«підприємствам громадського харчування і спеціалізованим відділам, які мають статус підприємств громадського харчування, підприємств із універсальним асортиментами товарів, для продажу коктейлів із використанням алкогольних напоїв досить мати ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями».
Хмільний збір
Що стосується хмільного збору, то, на думку контролюючих органів, продавцям алкогольних коктейлів його треба сплачувати, причому з усієї виручки від продажу коктейлів. У ЄБПЗ міститься відповідь на це питання, згідно з якою
«оскільки продаж коктейлів, виготовлених із використанням алкогольних напоїв, через мережу громадського харчування є продажем алкогольних напоїв, що містяться у складі коктейлів, то вся сума виручки — товарообігу, одержаного від реалізації коктейлів, є об’єктом оподаткування збором на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства».
Основний аргумент податківців — ст. 2 Закону від 09.04.99 р. № 587-XIV «Про збір на розвиток виноградарства , садівництва і хмелярства»*, у якій визначено об’єкт оподаткування хмільним збором: виручка — товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива.
* Закон № 587-XIV — див. у «Бухгалтері» № 33’2010 на с. 2т, зміни до нього — у № 32’2011 на с. 12 і № 45’2011 на с. 23–24.
Із цим висновком можна, звичайно, сперечатися, тим більше що, наприклад, у листі Мінекономіки від 27.06.2007 р. № 91-28/165 (див. «Бухгалтер» № 35’2007, с. 17) зазначалося, що об’єктом оподаткування хмелезбором у такому разі має виступати тільки «алкогольна» складова, тобто вартість алкогольних напоїв, що входять до складу коктейлів, у кількості, визначеній затвердженою рецептурою (у тому числі калькуляційною карткою). Тож сміливі «коктейльники» можуть поборотися за зменшення об’єкта оподаткування.
У цьому разі є сенс скористатися п. 4 листа ДПАУ від 05.06.2009 р. № 11931/7/21-0117 (див. «Бухгалтер» № 32’2009, с. 21–22, або № 33’2010, с. 19т). У ньому, нагадаємо, ДПАУ роз’яснювала таке: суб’єкт господарювання, який реалізує в мережі громадського харчування продукцію власного виробництва (креми, десерти, каву, кондитерські вироби), при виготовленні яких використовуються алкогольні напої, є платником хмелезбору в тому випадку, коли виручка від реалізації алкогольних напоїв відображається за кредитом рахунку 70 «Дохід від реалізації робіт і послуг» окремо.
Алла Погребняк
