— Без розпорядження — не вір,
нехай сплатить ще й турзбір!
Особи, які прибули у відрядження,
мають право не сплачувати турзбір
при пред’явленні копії наказу
або розпорядження про направлення у відрядження
Лист Державної
податкової служби України
від 20.08.2012 р. № 1091/0/71-12/15-2217м
Щодо справляння
туристичного збору
Державна податкова служба України у зв’язку зі зверненнями платників податків і зборів та з метою належного дотримання норм законодавства і окремих питань застосування положень Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі — Кодекс) щодо справляння туристичного збору повідомляє.
Статтею 10 Кодексу визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі — збір).
Відповідно до пункту 10.4 статті 10 Кодексу місцеві ради в межах повноважень, визначених Кодексом, вирішують питання щодо запровадження збору, який є обов’язковим до сплати на території відповідних територіальних громад (пункт 8.3 статті 8 Кодексу).
Згідно зі статтею 268 Кодексу платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Підпунктом 268.6.1 пункту 268.1 статті 268 визначено особливість справляння збору, відповідно до якої податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.
Як встановлено підпунктом 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 Кодексу, не можуть бути платниками збору, зокрема, особи, які прибули у відрядження.
Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, із змінами та доповненнями, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі — Інструкція № 59), визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Документами, що підтверджують зв’язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт ; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини ; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.
Пунктом 1 розділу II Інструкції № 59 встановлено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.
З метою підтвердження правомірності надання пільги податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують належність особи до пільгової категорії. Особи, які не надали відповідних документів, що засвідчують їх належність до пільгової категорії, є платниками туристичного збору на загальних підставах.
Просимо довести вищевикладене до підпорядкованих органів державної податкової служби та платників податків і встановити контроль за правильністю справляння туристичного збору.
Заступник Голови А. Ігнатов
Від редакції
ДПАУ в листі від 29.04.2011 р. № 12291/7/15-0717 «Про туристичний збір» (див. «Бухгалтер» № 19’2011, с. 19–21) доходила аналогічних висновків: належність особи до пільгової категорії має підтверджуватися відповідним документом. Для осіб, що прибули у відрядження, таким документом, згідно з роз’ясненням податківців, є наказ або розпорядження підприємства про направлення у відрядження. При цьому, на наш погляд, простіше було б прямо дозволити підтверджувати відрядження посвідченням про відрядження. Якщо Інструкція № 59, яка не передбачає наявності посвідчень про відрядження, тепер поширюється тільки на бюджетників (про що ДПСУ в цьому листі якось забула), то чому б не дозволити користуватися посвідченнями про відрядження усім іншим?
Про турзбір — див. також «Бухгалтер» № 3’2011, с. 50.
