— І, поковиряв в носу,
всєм людям істіну нєсу...
(висмоктану з пальця — можливо, того самого).
ДПСУ про застосування правила конфлікту інтересів до податку на прибуток
Лист Державної податкової служби України
від 31.08.2012 р. № 849/0/141-12/Н/15-1414*
* Наводимо запит, відповіддю на який є цей лист:
«Відомо, що ПК України закріплено правила вирішення конфлікту інтересів (п/п. 4.1.4 та п. 5 п/п. 56.21 ПК України). Але наразі не було повідомлень про застосування в 2012 році зазначеної норми конфлікту інтересів стосовно норм розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України.
Прошу надати інформацію щодо випадків реального застосування в 2012 році (3 приклади) вказаної норми п/п. 4.1.4 та п/п. 56.21 ПК України органами державної податкової служби стосовно норм розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України (тобто як приклади навести випадки застосування правила вирішення конфлікту норм на цей час, як це зроблено у листі ДМСУ від 07.04.2010 р. № 11/4-10.15/2979 та листі ДПА України від 12.10.2010 р. № 12932/5/17-0716)».— Ред.
Державна податкова служба України розглянула лист <...> стосовно застосування п/п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та <...>, п. 56.21 ст. 56 в частині конфлікту інтересів з податку на прибуток Податкового кодексу України (далі — Кодекс), надісланий Секретаріатом Кабінету Міністрів України листом від 02.08.2012 р. № 41-Н-048800/26 і в межах компетенції повідомляє.
Практика застосування Податкового кодексу як регулятора відносин у сфері справляння податків і зборів показала наявність низки проблемних питань, що виникають у платників податків та спричиняють конфлікти між податковими органами та платниками податків, які державна податкова служба вирішила шляхом надання узагальнюючих податкових консультацій.
Так, в зв’язку з дією обмежень для фізосіб — платників єдиного податку в розрізі груп при проведенні операцій з юридичними особами існувала проблема встановлення належності фізособи до відповідної групи та виникали питання щодо можливості юридичній особі — платнику податку на прибуток включати до складу витрат втрати з придбання товарів (робіт, послуг) у фізособи-єдинника будь-якої групи чи тільки частково групи 2 (стосовно придбання товарів) та групи 3 після зняття обмежень.
З метою недопущення конфліктів між податковими органами та платниками податків, у тому числі при перевірках, зазначене питання знайшло своє вирішення в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом ДПС України від 15.02.2012 р. № 121,** відповідно до якої починаючи з 1 січня 2012 року юридичні особи — платники податку на прибуток при визначенні об’єкта оподаткування можуть включати витрати з придбання товарів (робіт, послуг ) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичних осіб — підприємців, які сплачують єдиний податок, незалежно від групи, до якої віднесено фізичну особу — підприємця.
** Див. «Бухгалтер» № 8’2012, с. 30–31.— Ред.
Крім того, вирішено конфлікт інтересів на користь платників податків відносно права щодо визначення курсових різниць за заборгованістю в іноземній валюті, яка виникла до введення в дію III розділу Податкового кодексу та залишилась непогашеною на цю дату.
Оскільки підрозділом 4 розділу XX Кодексу «Перехідні положення» не передбачено ніяких посилань щодо права визначення курсових різниць за заборгованістю в іноземній валюті, яка виникла до 01.04.2011 р. та залишилась непогашеною на цю дату, виникла необхідність унести ясність у питання щодо правомірності здійснення перерахунків по заборгованості, що виникла в умовах дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за правилами діючого податкового законодавства.
Узагальнюючою податковою консультацією, затвердженою наказом ДПС України від 15.02.2012 р. № 120 ,*** надано право визначати курсові різниці по заборгованості в іноземній валюті, що виникла до 1 квітня 2011 року.
*** Див. «Бухгалтер» № 9’2012, с. 14–15.— Ред.
Водночас вирішено питання щодо участі витрат на рекламу у складі втрат платників податку.
Якщо раніше позиція органів ДПС з питанні права включення витрат на рекламу до складу витрат полягала у тому, що це право мали лише ті платники, хто цю рекламу безпосередньо замовив у виробника такої реклами, що призводило до виникнення конфліктних ситуацій з платниками податків, то в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом ДПС України від 15.02.2012 р. № 123,* питання віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат врегульовано, та дозволено їх включати як виробникам чи постачальникам, так і безпосереднім продавцям товарів у торгівельних мережах незалежно від того, хто їх замовляв.
* Див. «Бухгалтер» № 8’2012, с. 22–23.— Ред.
Так, якщо в договорі поставки або в договорі комісії між виробником (імпортером) або власником торгової марки та продавцем (дистриб’ютором або роздрібним торгівцем) передбачена оплата рекламних , маркетингових послуг, у тому числі мотиваційних виплат, до складу витрат виробника (імпортера) або власника торгової марки, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються витрати, понесені виробником (імпортером) або власником торгової марки на оплату таких послуг та виплат на користь дистриб’юторів або роздрібних торгівців , з урахуванням обмежень, встановлених п/п. 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 Кодексу.
Крім того, врегульовано питання щодо права на витрати у платників податків при проведенні ними не передбаченої статутом діяльності.
Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації, затвердженої наказом ДПСУ від 05.07.2012 р. № 577,** витрати від операцій, проведених підприємством від діяльності, не передбаченої статутом , дозволяється визнавати витратами за правилами, встановленими розділом III Податкового кодексу України, за умови їх документального підтвердження зв’язку із господарською діяльністю та визнання доходів від такої діяльності в податковому обліку.
** Див. «Бухгалтер» № 28’2012, с. 31.— Ред.
Таким чином, Державна податкова служба України притримується вимог Податкового кодексу України стосовно захисту прав платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Заступник Голови А. Ігнатов
Коментар від С. П.
Коли ДПСУ намагається вигадати приклади власного застосування правила про конфлікт інтересів, виходить якось неталановито й непереконливо.
1. Почнемо з витрат за операціями з ПриПЄПами. Тут наявен грандіозний конфлікт інтересів. Невже в розділі III ПКУ щось йдеться про необхідність враховувати групу ЄП постачальника при включенні видатків на придбання товарів (робіт, послуг) до складу витрат ? Припустимо, платник ЄП зробив щось недозволене для його групи і з наступного податкового періоду зобов’язаний перейти на іншу систему оподаткування. Як це пов’язано з витратами, понесеними покупцем ? Що, у цій ситуації покупець витратив якісь «неправильні» гроші? Чи, може, собівартість товарів послуг, при виготовленні яких використано товари/послуги, куплені в ПриПЄПа «неправильної» групи, є якоюсь чутливою до цієї обставини? Чи договір з ПриПЄПом визнається недійсним?
2. Курсові різниці за заборгованістю до 1 квітня 2011 року — ще цікавіший приклад конфлікту інтересів. А що, коли згадати про те, що курсова різниця може бути і позитивною, і від’ємною? Особливо якщо врахувати, що іноземні валюти бувають різними. Тож не завжди в інтересах платника відстоювати її нарахування.
3. Приклад із витратами на рекламу — ще краще. Просто неабиякий, вражаючий конфлікт: якщо в нормі не написано, що вона стосується не тільки виробників реклами, але й безпосередніх продавців у торговельних мережах (незалежно від того, хто замовляв рекламу), то є всі підстави сумніватися, що витрати можливі в обох ситуаціях. Схоже, у ДПСУ не знають, що за відсутності конкретизації адресата тієї чи іншої норми вважається, що її правило стосується всіх. Ми, до речі, коректно мовчимо стосовно того, що нерозумно було очікувати побачити одного лише виробника в ситуації зі споживанням маркетингових і мерчандайзингових послуг.
Крім того, не завадило б згадати про те, що чималу роль у просуванні таких видатків до витрат відіграв суд (див. щодо цього — рішення Вадсуду від 08.04.2010 р. у «Бухгалтері» № 19’2010 на с. 8–11 і Верховного Суду від 24.10.2011 р.).
4. Щодо нестатутної діяльності й витрат зазначимо: а що, діяльність, не передбачена статутом, перестає бути господарською? Чи, може, ЦК (див. ст. 91) не дозволяє законно займатися такою діяльністю? Велике спасибі за те, що ДПСУ подолала самостійно вигаданий конфлікт і все-таки дозволила витрати при здійсненні господарської діяльності.
Ще трішки — і ситуація стане нагадувати відомий радянський вірш: «Прошла зима, настало лето — спасибо партии за это!».
