— Тож бентежить мене трохи
юридичний ваш прогрес:
як у вас там давностроки —
із спливанням чи то без?
Щодо податкових наслідків закінчення строку
позовної давності за зовнішньоекономічним договором
Між вітчизняним ТОВ (Замовник) і французькою компанією (Постачальник) укладено договір постачання обладнання з умовою про оплату частинами, а саме: авансовий внесок сплачується Замовником після підписання Договору, а решта суми — щомісячними платежами 30 числа кожного місяця, наступного за датою постачання. Згідно з договором кожен платіж має бути здійснений протягом 10 робочих днів після виставлення Постачальником рахунка. У договорі зазначено, що всі питання, які виникають за цим Договором, вирішуються згідно з матеріальним та процесуальним правом Французької Республіки.
Коли мине строк позовної давності за цим договором і які податкові наслідки це матиме?
Почнемо з податкових наслідків.
Як відомо, чинне податкове законодавство України (див. п/п. 14.1.257 ПКУ) визнає безповоротною фінансовою допомогою суму заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, яку не стягнуто після закінчення строку позовної давності. У свою чергу норми п/п. 135.5.4 ПКУ зобов’язують платника податку збільшити суму доходів звітного періоду на суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку.
Отже, у разі якщо у ТОВ є сума заборгованості перед іншим платником податків, яку не стягнуто після закінчення строку позовної давності, то ТОВ зобов’язане збільшити суму доходів звітного періоду на суму такої заборгованості.
Тепер слід розібратися з позовною давністю.
Згідно зі ст. 256 ЦК України* позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
* Статтю 256 і згадану нижче статтю 257 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 41т.
За чинним законодавством України загальний строк позовної давності становить три роки (ст. 257 ЦКУ).
Однак при розгляді спорів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності строки позовної давності повинні визначатися з урахуванням положень Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі — Конвенція), яка набрала чинності для України 01.04.94 р.**
** Згідно зі ст. 9 Конституції України вищевказана Конвенція є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 8 Конвенції для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності становить чотири роки.
Іншими словами, до договорів міжнародної купівлі--продажу товарів, за винятком тих, перелік яких наведено у ст. 4 Конвенції, застосовується 4-річний строк позовної давності за умови, що комерційні підприємства сторін договору в момент його укладання перебувають у Договірних державах.
Перелік країн, що є учасниками Конвенції про позовну давність, наведено у листі Міністерства закордонних справ України від 17.12.2007 р. № 72/19-612/1-3811. Зі змісту переліку, наведеного в зазначеному листі, випливає, що Французька Республіка аж ніяк не є країною-учасницею Конвенції***.
*** На офіційному сайті Комісії ООН з права міжнародної торгівлі ( ЮНСІТРАЛ) наводиться перелік країн-учасниць в актуальному стані (див.: http://www.uncitral.org/uncitral/ru/uncitral_texts/sale_goods/1974Convention_status.html). І Франції серед учасниць там досі немає.
Враховуючи це строк позовної давності в чотири роки, установлений Конвенцією, не поширюється на відносини Договору про постачання обладнання (далі — Договір).
Слід зазначити, що питання позовної давності у відносинах з іноземним елементом (суб’єктом), у тому числі, коли хоча б одна зі сторін є іноземною юридичною особою, закріплено у Законі України «Про міжнародне приватне право». Згідно зі ст. 35 зазначеного Закону* позовна давність визначається правом, що застосовується для визначення прав і обов’язків учасників відповідних відносин. А статтею 43 цього ж Закону встановлено, що сторони договору можуть обрати право, яке застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
* Статтю 35 і згадану нижче статтю 43 Закону «Про міжнародне приватне право» — див. у «Бухгалтері» № 47’2005 на с. 34т і 35т відповідно.
У свою чергу цей випадок не підпадає під виняток, коли вибір права прямо заборонено законами України. Таким чином, з урахуванням того факту, що сторони в Договорі вибрали право Французької Республіки як таке, що застосовується до Договору, то при визначенні початку і закінчення перебігу строку позовної давності за договором слід керуватися нормами, установленими законами Франції.
Згідно із законодавством Франції існує кілька видів строків давності, які диференціюються залежно від сфери застосування права. У сфері цивільних правовідносин (matiеre civile) законодавство Франції виділяє, зокрема такі види строків давності:
1) строки позовної (погашальної) давності (prescription extinctive);
2) строки (набувальної) давності (prescription acqu-isitive);
3) строки давності виконавчих документів (pres-cription des titres exеcutoires);
4) строки давності у господарських правовідносинах (prescription commercial);
5) строки давності у сфері страхування (prescription en droit de assurance).
Очевидно, що у випадку з Договором на постачання обладнання між іноземною компанією і ТОВ слід застосовувати строки позовної (погашальної) давності або строки давності в господарських правовідносинах.
Згідно зі ст. 2219 Цивільного кодексу Франції (Le Code Civil de la France) позовна (погашальна) давність є способом припинення права, що є наслідком бездіяльності уповноваженої особи протягом певного проміжку часу. При цьому ст. 2224 Цивільного кодексу Франції встановлює загальний строк позовної давності у п’ять років, який починає свій перебіг з дня, коли особа, що володіє правом, дізналася або повинна була дізнатися про факти, які дозволили б їй здійснити таке право, тобто реалізувати право на позов**.
** http://www.legifrance.gouv.fr/affichcode.do?idsectionta=LEGISCTA000019017116&cidtexte=LEGITEXT000006070721&datetexte=20120831
Схоже положення міститься й у Торговельному кодексі Франції (Le Code de Commerce de la France) (далі — Торговельний кодекс). Наприклад, відповідно до ч. I ст. L110-4 Торговельного кодексу зобов’язання, що виникли при веденні комерційної діяльності між комерсантами або між комерсантами і особами, які не є комерсантами, втрачають свою силу внаслідок закінчення п’яти років, якщо вони (зобов’язання) не зазнають дії спеціальних більш коротких строків давності*. При цьому комерсантами в розумінні Торговельного кодексу є особи, які вчиняють комерційні операції, що становлять їх звичайну діяльність (ст. L121-1 Торговельного кодексу)**.
* http://www.legifrance.gouv.fr/affichcode.do;jsessionid=7830B661A7058D1348227A5B0D19561C.tpdjo04v_1?idsectionta=LEGISCTA000006133171&cidtexte=LEGITEXT000005634379&datetexte=20120831
** http://www.legifrance.gouv.fr/affichcode.do;jsessionid=17DD32AD2344F45C6DA6537D53E7FDA4.tpdjo04v_1?idsectionta=LEGISCTA000006161246&cidtexte=LEGITEXT000005634379&datetexte=20120831
Поняття комерційних операцій, у свою чергу, згідно з положеннями ст. L110-1 і L110-2 Торговельного кодексу містить досить розлогий перелік операцій, які, загалом, аналогічні тим, що охоплюються поняттям підприємницької діяльності в Україні.
При цьому слід звернути увагу на те, що серед перелічених у вищевказаних статтях видів діяльності названо, зокрема, і підприємницьку діяльність з постачання (п. 6 ст. L110-1 Торговельного кодексу).
Таким чином, за загальним правилом строк давності для зобов’язань, що виникли під час господарської діяльності, а також для позовів, пов’язаних із такими зобов’язаннями, становить 5 років. Положеннями ч. 2 ст. L110-4 Торговельного кодексу встановлено перелік винятків, при яких строк давності становить 1 рік. Однак у ситуації з цим договором постачання жоден із зазначених винятків не може бути застосований. Тож у цьому випадку застосуванню підлягає загальний строк давності в 5 років.
Згідно з умовами Договору всі платежі мають бути здійснені протягом 10 робочих днів після виставлення Постачальником рахунка. Таким чином, строк позовної давності почне свій перебіг на 11-й день після виставлення Постачальником рахунка на оплату, оскільки саме на 11-й день право Постачальника на оплату його послуг вважатиметься порушеним (будемо виходити з того, що на 11-й день Постачальник, враховуючи специфіку банківських операцій, може дізнатися про відсутність оплати). Нескладно підрахувати, що строк позовної давності закінчить свій перебіг після 5 років з моменту настання 11-го дня (першого дня прострочення оплати).
Враховуючи вищевикладене ТОВ на підставі п/п. 14.1.257 і п/п. 135.5.4 ПКУ зобов’язане збільшити суму доходу звітного періоду на суму заборгованості ТОВ перед іноземною компанією, яку не стягнуто після закінчення строку позовної давності. Позовна давність закінчиться через 5 років з моменту, коли ТОВ мало здійснити кожну з оплат за Договором. При цьому перебіг строку позовної давності за вказаним Договором по кожній з оплат проходитиме окремо.
Іванна Погребняк ,
старший юрист ЮФ «ILF»
